1. Головна
  2. /
  3. Історія
  4. /
  5. То з ким об`єднався Філарет у 1992-му?

То з ким об`єднався Філарет у 1992-му?

Ставлення Філарета до автокефального руху в Україні в різні епохи було різним. В першу чергу, така різниця була спричинена політичними обставинами. Ні для кого не є таємницею, що саме УАПЦ надзвичайно допомогла президенту Кравчуку та Філарету створити УПЦ КП у червні 1992 року. Однак сам Михайло Антонович цей акт ставить під сумнів: адже з ким він об`єднався? Пропонуємо коментар митрополита Філарета стосовно наведеної вище тематики за 1991 рік. Цей історичний нарис напевне продемонструє істинність такого явища, як «Київський патріархат».

До питання про історію Київської митрополії

(Митрополит Філарет (Денисенко).

Частина 1

1 жовтня 1921 р. в Києві «Рада» скликала Всеукраїнський Церковний «собор», хоча вона і не мала на це ні канонічного, ні звичайного права. У підпорядкуванні «Ради» знаходилося кілька київських парафій і незначна кількість на периферії. На «собор» були запрошені Екзарх України, митрополит Михаїл (Єрмаков) і всі єпископи. Але оскільки «собор» був скликаний самочинно, без благословення церковного священноначалія, то ніхто з єпископів не погодився взяти у ньому участі. Митрополит Михаїл увійшов до приміщення, де зібралися автокефалісти (священики і миряни) і оголосив, що не вважає ці збори собором і поставити для нього (собору – авт.) єпископа не може.

«Собор» мав на меті вирішити питання про поставлення єпископів для самочинної української автокефалії. Але оскільки церковні канони не дозволяли священикам ставити єпископів, автокефалісти вирішили змінити їх. Крім того, кандидати на єпископські посади були одруженими священиками, що також не дозволяло їм займати архієрейські кафедри.

«Собор» наважився відмінити цілий ряд церковних канонів, прийнятих Церквою на Вселенських соборах. В історії вони дістали назву «Київських канонів» чи «канонів Української Православної Церкви». Суть цих, так званих, канонів зводиться до того, що єпископське управління церквою замінюється «церковно-соборноправністю», тобто протестантською формою управління. Крім того, нарівні з дияконами і священиками допускається одружений єпископат, а в разі овдовіння – право на другий шлюб. У цьому пункті українські автокефалісти були однодумцями з «обновленцями». Характерною особливістю «Київських канонів» було грубе порушення канонів Вселенських і Помісних соборів і правил святих отців.

«Собор» офіційно оголосив про утворення Української Автокефальної Православної Церкви і тим самим обірвав єднання з Вселенською Церквою, якого немає у автокефалістів до цього часу. Рішення про створення української автокефалії означало початок церковного розколу.

Свої діяння «собор» завершив безпрецедентним канонічним актом: миряни і священики вирішили самі поставити собі єпископа. Митрополитом Київським і всієї України було обрано позбавленого сану колишнього протоієрея Василя Липківського.

10/23 жовтня 1921 р. у Софійському соборі, ще раніше захопленому українськими автокефалістами, також позбавлений сану за церковні злочини, колишній протоієрей Нестор Шараєвський за участю інших таких самих пресвітерів і деякого числа мирян, в тому числі й жінок, через покладання рук висвятив вищезгаданого Василя Липківського на єпископа зі зведенням в сан Всекраїнського архієпископа і Київського митрополита. Наступного дня вже Липківський висвятив на єпископа Шараєвського, а потім Іоанна Теодоровича.

Таким чином вилучені із сану особи висвятили один одного за участю народу на єпископа. Потім вони почали поквапливо висвячувати на Україні й інших лжеєпископів, а також лжедияконів і лжесвящеників. Липківський та інші продовжували залишатися одруженими. Так було покладено початок «ієрархії», прозваної в народі самосвятами чи липківцями. А Українська Автокефальна Православна Церква почала називатися самосвятською Церквою.

У 1923 р. «Рада» направила Іоанна Теодоровича, висвяченого нею 1 січня 1922 р. разом з Нестором Шараєвським на «архієпископа», до США і Канади. Там він очолив кілька українських парафій, що відділилися від Руської Православної Церкви. Але час і життя привели самого «архієпископа» Іоанна Теодоровича до сумніву у дійсності своєї хіротонії. Для визнання себе канонічним єпископом Іоанн Теодорович погодився на такий спосіб приєднання до Церкви, «який Святіший Патріарх визнає найбільш прийнятним і гідним». Консисторією УАПЦ в Канаді і США це було розцінено як згоду Іоанна Теодоровича на нову хіротонію.

Визнання неканонічності своєї хіротонії, а тим самим і здійснених ним висвячень, Іоанн Теодорович висловив і у зверненні до собору єпископів УАПЦ в Європі. У ньому він просив цих єпископів прийняти його і очолювану ним церкву у єднання за таким чином, який вони визнають потрібним. На це Іоанн Теодорович дістав таку відповідь від єпископів УАПЦ в Європі: «Приєднання архієпископа Іоанна Теодоровича здійснити чином архієрейської хіротонії».

Нарешті, пошуки канонічності свого єпископського сану Іоанн Теодорович завершив тим, що прийняв хіротонію на єпископа від митрополита Антіохійської Церкви Антонія (Башира).

Православна ієрархія США, що належить до різних Помісних Православних Церков, до цього часу не визнає канонічності так званої Української Автокефальної Церкви у США.

Тому Мстислав Скрипник, який очолює цю церкву, і його «єпископи» не входять до складу Конференції канонічних єпископів США.

У відповідь на вчинений на Україні церковний розкол і неканонічні хіротонії Святіший Патріарх Тихон звернувся з посланням до Місцеблюстителя Константинопольського патріаршого престолу. Інформуючи про церковний розкол, який відбувся на Україні, Святіший Патріарх Тихон, зокрема, писав: «Український розкол і у своєму зародженні, і у головних моментах свого розвитку опиняється, як видно, в безпосередньому зв`язку з тими політичними переживаннями України, які останнім часом ставили її у найближче зіткнення з уніатською Галичиною і відкривали до України приплив україністських і уніатських діячів з Галичини».

Патріарх Тихон просив у Посланні: «Утруднюючись, через обставини нинішнього становища, зноситися з іншими Патріархами Східними, смиренно просимо повідомити щодо церковних настроїв на Україні Блаженніших патріархів Александрійського Фотія, Антіохійського Григорія та Єрусалимського Даміана, і нехай промовляють вони разом з Вами слово засудження новому розкольницькому рухові на Україні і блюзнірській ієрархії її». 

Далі буде…

Попередній запис
Президент України підтримав звернення нардепів до Константинопольського патріарха
Наступний запис
40 соток розбрату, або Юридичний детектив

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Fill out this field
Fill out this field
Будь ласка, введіть правильний email.

Последнее