1. Головна
  2. /
  3. Історія
  4. /
  5. «Справа ліквідації унії була головною ідеєю у житті Гавриїла Костельника» – доктор Андрій Савицький

«Справа ліквідації унії була головною ідеєю у житті Гавриїла Костельника» – доктор Андрій Савицький

Дякуючи протопресвітеру Гавриїлу Костельнику в 1946 році було скасовано Брестську унію, тисячі віруючих людей повернулися у лоно прабатьківської Православної Церкви. Про головні мотиви возз`єднання та про розвиток подій розповів свого часу Андрій Миколайович Савицький, який тривалий час працював  з доктором Костельником.

«Справа ліквідації унії була головною ідеєю у житті Гавриїла Костельника» – доктор Андрій Савицький

(Доктор Андрій Савицький з 1945 року проживає у Львові. Він виконував церковний послух іподиякона і прес-секретаря у владики Макарія (майбутнього Предстоятеля Православної Церкви у Польщі). Сьогодні він є почесним ветераном-кореспондентом «Православного вісника» – єдиного церковного видання в Україні радянського часу. У 1946 році після завершення львівського Собору Андрій Миколайович став особистим секретарем протопресвітера Гариїла Костельника – ініціатора возз`єднання греко-католиків з Православною Церквою, що відбулось у тому часі. Він поділився спогадами про діяльність і особу відомого церковного діяча).

 Андрій Миколайович, як ви познайомились з протопресвітером Гавриїлом Костельником?

Я народився у Кременецькому повіті на Волині. У 1942-1943 роках навчався на пастирсько-богословських курсах при Почаївській Лаврі, а у 1945 році за рекомендацією воєнкома потрапив на навчання у Львівський лісотехнічний інститут.

Я  сучасник Львівського об`єднавчого собору. З отцем Гавриїлом Костельником почав спілкуватися і співпрацювати у листопаді 1946 року. Це була випадковість. Я ходив до Свято-Георгієвського храму, співав, був читцем. Мій колега Сергій Хруцький, секретар собору, при черговій зустрічі на богослужінні сказав, що протопресвітеру  Гавриїлу потрібен секретар, який би друкував його матеріал.

Ми прийшли на квартиру. Я перечитав першу сторінку. Він писав «по-аптекарськи», було важко розібрати почерк, але швидко освоївся. Згодом я запропонував редагувати його тексти. Одного разу навіть сказав: «Отець Гавриїл, у Ваших творах багато галицького жаргону, можливо, тексти слід трохи українізувати?». Коли приніс другий, відредагований мною, примірник, то він зі мною погодився. Йому подобалась моя робота, після ознайомлення з текстами ми мали довгу розмову. Згодом на декілька тижнів їздили у Москву у Патріархію і мали гарну можливість спілкуватися. Таким чином я з ним і познайомився.

 Якою людиною був доктор Гавриїл Костельник?

Характеризувати отця Гавриїла Костельника як людину складно. Він був дуже добрим, надзвичайно працьовитим, швидко знаходив спільну мову з іншими. Коли співрозмовник висловлював свою думку, з якою він не був згідний, – відразу вступав у дискусію, яка була дуже гострою. Кожен співрозмовник міг розраховувати на те, що отець Костельник зажене його у глухий кут. Йому імпонували такі співрозмовники, які аргументовано, з глибокою логікою викладали свої погляди. У такому випадку він отримував велике задоволення.

Відносно працездатності можна сказати, що кожна хвилина життя, крім короткого сну, була заповнена трудами. З цього приводу він говорив: «Якби не було моєї дружини Елеонори, я б не був Костельник». В якому розумінні? Наприклад, ми зібрались на концерт. Вийшли на вулицю. «Мені прийшла на розум думка, – говорив отець Костельник, – повертаймося додому, і я буду писати». І поверталися додому без заперечень. Ставав за пульт, на стіл клав необхідні книги, і починав писати стоячи.

Пане Андрію, повертаючись до спогадів тих років, розкажіть, які настрої панували серед уніатського духовенства Галичини до і після возз`єднавчого Собору?

Це дуже складне питання, на нього не так просто відповісти. Спробуйте нині сказати ксьондзові: «Іди, відправляй за православним служебником». Це не така проста справа, як комусь нині здається. Потрібно віддати належне Ініціативній групі, очоленій протопресвітером Гавриїлом Костельником, його енергії і колосальним богословським знанням, мистецтву переконувати. Щодо духовенства, то до ініціативної групи приєдналося немало – 986 чоловік (281 священик виступив проти). Більшість з них були переконані у своєму виборі. В якій мірі? Були різні категорії людей, і їх можна було визначити по різному відношенню до Церкви як такої і Православної Церкви у контексті її становища у колишньому безбожному Радянському Союзі. Одні приєднувались до Ініціативної групи з такого міркування: «Якщо не приєднаюсь, вивезуть у Сибір, то буду позбавлений праці», але значна частина була переконана, що повертається у лоно Православної Церкви. Храми у Львові, були завжди переповнені. Так крок свого духовенства сприйняла проста паства, і так було завжди.

Дехто з сучасних греко-католицьких істориків прагне довести, що ще у повоєнні роки возз`єднані греко-католики без ніяких змін дотримувались уніатства…

Я не згоден з такою думкою. У 1947 році трапився прикрий інцидент. Настоятель Свято-Георгіївського храму отець Серафим (Казновецький) – не знаю, що йому «стрілило в голову» – написав рапорт до Патріарха, що у колишніх уніатських храмах та серед духовенства немає ніяких змін. Для вияснення питання у Львів приїхав казанський архієпископ Гермоген  (згодом ректор Москвоських духовних академії і семінарії), який знав у досконалості латинство. Він не знайшов тут абсолютно нічого крамольного. Були розроблені тринадцять пунктів, яких обов`язково потрібно було дотримуватись духовенству возз`єднаних парафій, а згаданого настоятеля за таке перевели в іншу єпархію.

Шістдесятиліття Львівського Собору і ліквідації Брестської унії – урочиста подія для Української Православної Церкви. З іншого боку, зверхник Греко-Католицької Церкви кардинал Любомир Гузар заявив, що також згадає річницю «псевдособору», і уніатами будуть відзначені страждання усіх тих, хто не підписав його рішень….

Гузару та іншим емігрантам легко заявляти і говорити подібне, оскільки вони, вибачте на слові, «протирали свої штани на чужих хлібах». Якби він залишився в Україні, то, я впевнений, першим подав би голос за возз`єднання. У 1988 році я мав з ним розмову у Відні, коли на запрошення товариства «Oriente» відбувалась зустріч православних з греко-католиками. Ніякого діалогу не могло відбутися в принципі.

Я запропонував уніатам подивитися на цей акт, знаючи усі реалії релігійного життя в СРСР зі сторони, незацікавлено, нікого ні у чому не звинувачуючи. У 1988 році на Тисячоліття Хрещення Русі журнал «Наука и религия» привів такі статистичні дані: у Кримській області існувало – 11 парафій, у Полтавській – 36, в Астраханській – 19, у Вологодській – 17, а у Львівсько-Тернопільській – 1007 парафій. Ці приходи безперешкодно проіснували усі роки панування радянської влади. Чому вони затримались? Завдяки отому Акту возз`єднання. Якщо в Ростовській області під час війни відновилося 260 парафій, то на час Тисячоліття Хрещення Русі залишилося тільки 60, інші закрили. Чи багато Церков були закритими за роки радянської влади на Галичині: Львівській, Тернопільській чи Івано-Франківській областях? Закрили одиниці. Гузар не знайшов, що відповісти, на виручку прийшов проректор Українського католицького університету, який почав звинувачувати, що я говорю цифрами, оскільки заперечити мій аргумент було неможливо.

Таке привілейоване становище Церкви на Галичині, між іншим, – також результат колосальної праці, проведеної отцем Костельником і його послідовниками. Він був свідомим священиком, який не втік на Захід, а залишився зі своїм народом і, як добрий євангельський пастир, віддав своє життя за церковне стадо.

Звичайні люди з шаною ставляться до пам`яті священика Костельника, і час від часу хтось та покладе квіточку на його могилу. По-друге, кожна розумна людина в питанні возз`єднання Церков приходить до такого висновку, що це була дуже велика й необхідна праця, завдяки якій Церква в західних областях України жила й збереглася.

А як на рахунок покарань тих, котрі не погоджувались?

Політичне життя після Першої світової війни у житті західноукраїнських земель, що входили до складу Польщі, фактично було очолюване духовенством. Для радянської влади священний сан не давав захисту, та й у тій чи іншій мірі кожен брав участь у політиці – діяльності на ідеологічному полі. Тому тут потрібно відрізняти одне від іншого. Були такі уніатські священики, які не хотіли об`єднатись. Вони пішли на цивільну роботу. Друга, незначна частина, була депортована на Урал.

Кардинал Гузар на Віденській зустрічі намагався щось доводити про репресованих ченців, забуваючи, що після відходу німецьких військ тут їх залишилося одиниці. Майже усі, як співробітники з окупаційним режимом і агітатори нацистських ідей, виїхали з німцями за кордон. Я йому привів публікацію у журналі Варшавської Митрополії «Воскресное чтение». У 35 номері за 1927 рік надруковано список 117 ієрархів Руської Православної Церкви з їх місцезнаходженням: хто у тюрмі, хто у концтаборі, хто на висилці. У публікації була приписка про репресії ще сорока вищих церковних ієрархів, місцезнаходження котрих встановлено не було. З тих 117-ти після війни мені довелось живими побачити тільки двох. Один з них, Астраханський архієпископ Филип (Гумилевський), був на кафедрі п`ять разів, і п`ять разів його арештовували.

Я кардиналу Гузару привів для порівняння статистику про представників єпископату, не рахуючи десятків тисяч розстріляних і замучених священнослужителів, і запитав, чи морально звинувачувати у післявоєнних репресіях Православну Церкву?

Чи можливий у перспективі діалог з уніатами?

Я такого на сьогоднішній день не бачу, причому не з нашої вини. Для мене незрозуміло, чому вони шукають якісь далекі-далекі шляхи. Але ніхто з греко-католицьких діячів не скаже щиру правду, що наша віра була православною і що нас ксьондзи-єзуїти і польський уряд у 1596 році насильно відірвали від Православної Церкви. Ми лишень бачимо багато розмов, які у своєму початковому задумі спрямовані на те, щоб нас ні до чого не привести.

Як ви зустріли звістку про вбивство протопресвітера Гавриїла Костельника?

У той день ми з владикою Макарієм (Оксіюком) перебували на престольному святі у Мукачівській єпархії. Коли прийшла звістка про вбивство протопресвітера українськими підпільниками, владика Макарій повернувся у Львів. Був величезний похорон, провести отця Гавриїла прийшли тисячі людей, для котрих протягом життя він був великим наставником, учитилем і духовним авторитетом. Похований священнослужитель на Личаківському кладовищі.

Отець Гавриїл Костельник любив доводити любу справу до логічного завершення, а справа ліквідації унії була головною ідеєю у його житті.

Вісник прес-служби УПЦ, №54 (березень 2006 р.)

Попередній запис
УПЦ йде за допомогою до Європи, тому що в Україні Її не чують, – протоієрей Миколай Данилевич
Наступний запис
Філарет піариться на звільненні українських військовополонених

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Fill out this field
Fill out this field
Будь ласка, введіть правильний email.

Последнее