Це називається – “вішати всіх собак на…”. І у випадку із Україною, зазвичай у всіх бідах, власних гріхах і неспроможностях люблять звинувачувати УПЦ.

Для останніх років це вже тенденція.

Чесно кажучи, набридло. Тому що ця примітивна риторика зі ЗМІ завжди переливається у базарні диспути на місцях і тоді ледь не кожен, мавпуючи брудні інформаційні штампи, кричить зустрічному священику чи мирянину УПЦ про те, що “ви і лише ви із вашими службами позаражували весь народ!!!!”.

І що? У моєму храмі щослужби повне дотримання карантину, включно із масками і дотриманням всіх норм і вимог.

Чули про таке? Звісно ж ні, бо тепер, коли вже відкрито все і вся, а статистика захворювань б’є рекорди, то перед УПЦ ніхто і не думає вибачатися за цькування і істерію.

Втім, як завжди.

Від крайнього зубожіння українського народу влада відволікає змучений і розгніваний люд перевіреним методом – пошуком внутрішніх і зовнішніх ворогів-“врєдітєлєй”, у владному шалі не помічаючи, що їхні методи відрізняються від більшовицьких лише видимо і непринципово.

Думаю, історичні спогади та оцінки таким діям будуть подібні тим, які ми зараз маємо про гонителів Церкви ХХ століття.

Ми дочекаємося. І, повірте, переживемо їхній ще один безумний амок.

Бо Церква має досвід виходити із могили.

о. Олександр Клименко, Facebook