У Румунської Православної Церкви відсвяткували 28-ту річницю відновлення Бессарабської митрополії.

«Двадцять вісім років тому ми відновили митрополію Бессарабію, прикро відірвану від Церкви-Матері в 1940-і роки, окупантами території між Прутом і Дністром», – заявив митрополит Бессарабський Петро (Педурару).
«Окупантами» тут, очевидно, називаються СРСР і Московський Патріархат, який в 1940-му році відновив свою юрисдикцію в Бессарабії, з перервою між 1941 і 1944 роками, коли територія Бессарабії, а також Одеська область, перебували в складі Королівства Румунія.

До речі, Україну (УРСР) цей румунський ієрарх теж вважає окупантами? Адже частина земель, на які колись претендувала Румунія, увійшли до складу сучасної України.

Крім цього, він забув згадати, що в 1940 році «коронна рада Румунії» передала Бессарабію Радянському Союзу без кровопролиття і відвела румунські війська добровільно. А ось «повернення» цих земель Румунія розробляла в союзі з фашистською Німеччиною, захопивши Буковину, частину Вінницької та Миколаївської областей, а також Одесу (загальна назва – Трансністрія). При чому захоплення Одеси стався в результаті багатоденних бомбардувань, в яких було задіяно близько 8 тисяч літаків, а на місто скинуто близько 2 тисяч тонн авіабомб.

У плани правителя Румунії Іона Антонеску входила румунізація цих територій шляхом виселення «всіх цих країв». Антонеску вимагав від місцевої влади вести себе так, як ніби «влада Румунії встановилася на цій території на два мільйони років». На захоплених Румунією територіях проводився масовий вивіз остарбайтерів до Німеччини, масовий розстріл і депортація євреїв, створення таборів для радянських військовополонених і т.д.

Так що питання «хто кому окупант» може виявитися дуже неприємним для самих румунських націоналістів, тому і румунським ієрархам краще б не піднімати цю тему в такому тоні.

Крім цього, потрібно враховувати той факт, що в 19 столітті Бессарабія входила до складу Російської імперії, а до складу Румунії увійшла тільки в 1918 році, при тому радянський уряд вважав її «окупованою частиною радянської території».

Взагалі, румунський ієрарх міркує так, як ніби-то Молдова не є незалежною державою, а молдавани є «окупантами» на своїй власній землі і не є окремим народом. У цьому можна угледіти етнофілетичні тенденції в політиці Румунської Церкви.

Тут потрібно врахувати ще один факт: недавнє соціологічне дослідження показало, що близько 30% молдаван згодні на об’єднання двох країн (а близько 7% молдаван вважають себе румунами). У Молдові розвинений рух т.зв. «уніоністов», які виступають за приєднання до Румунії.

Ймовірно, саме на них розраховані такі слова митрополита Петра: «Митрополія Бессарабії планує розвиватися в цьому напрямку (збільшення числа парафій – ред.), продовжуючи плекати правду Православної віри і доводити свою приналежність до нації, тому що безвідносно до спекуляцій ми є Нація, Церква, Історія і Ідеал, об’єднані румунським духом».

Цікаво, що «Націю» він поставив на перше місце, і тільки потім згадав Церкву.

Також можна згадати, що в рішенні Синоду Румунської Церкви з «українського питання» (лютий 2019 роки) в одному з пунктів поставлена ​​умова для формування остаточної позиції РумПЦ, а саме отримання письмових гарантій (!) від церковних і політичних властей української держави, що етнічна і мовна ідентичність румунів (які є прихожанами УПЦ на Буковині) буде поважатися, і що румунські віруючі матимуть можливість об’єднатися в румунське православне вікаріатство і розвивати духовні зв’язки з Румунською Патріархією.

Як бачимо, етнофілетична мотивація відіграє істотну роль в церковній політиці Румунської Церкви і напевно надасть вирішальний вплив в її відносинах з УПЦ і РПЦ.

Святослав Галан, Правблог

Фото: fondsk.ru

«Слідкуйте за нами в Telegram https://t.me/antiraskol».