Недавні пристрасті навколо стану здоров’я екс-ієрарха УПЦ, на мою особисту думку, затемнили один важливий момент. А саме – навіть хворіючи на коронавірус і перебуваючи у ситуації, котра могла завершитись трагічно, Симеон не став каятись у гріху розколу та просити прийняти його назад. Тим самим вчергове підтвердилась інформація про те, що колишній митрополит Вінницький не має наміру знову зв’язувати свою долю з УПЦ. Хоча навіть у деяких серйозних кабінетах РПЦ на певному етапі була присутня впевненість у приреченому на повернення «блудному сині». Нібито посаду глави «ПЦУ» він так і не отримав, у розкол з ним пішла лише мала частина кліриків Вінницької єпархії УПЦ, та й у новій структурі він особливо на важливі процеси не впливає…
Однак ці очікування, як ми бачимо, не виправдались. Думаю, що позицію «митрополита» Симеона можна пояснити двома факторами.
Перший – суто людський. Пов’язаний з пихатістю та бажанням довести свою правоту.
Другий – політичний. Симеон продовжує бути у темному контакті з Порошенком і, вочевидь, розраховує на його якісь політичні перспективи. Адже якщо в екс-президента вийде повернути владу та знову стати гарантом Конституції, автоматично посиляться і позиції «ієрарха». Як мінімум, всередині «ПЦУ».
У даному контексті я би на місці того ж Епіфанія сильно призадумався. Передусім в тому відношенні, а чи варто кидати «ПЦУ» в горнило боротьби за інтереси Порошенка. Адже його перемога може принести лідеру «ПЦУ» далеко не найвеселіші перспективи.