31 серпня 1990 року в резиденції Глави Української Православної Церкви Блаженнішого ФІЛАРЕТА, митрополита Київського і всієї України відбулася прес-конференція, присвячена питанню надання Українській Православній Церкві статусу самоврядної та незалежної.

Не вщухають пристрасті в середовищі українського Православ`я. Передсоборні дебати, які ведуться в Україні, ставлять нові виклики перед віруючими людьми. А нещодавне звернення Верховної Ради України до патріарха Варфоломія стосовно дарування томосу про автокефалію для української церкви взагалі породжує масу питань. Невідомо тільки, кому цей томос в можливій перспективі вручать. В цьому релігійному хаосі лише один діяч сподівається на милість фортуни  – це «патріарх» Філарет, борець за незалежність, патріот…

Повернемося до 1990 року, в час, коли Українська Православна Церква отримала томос про незалежність від патріарха Олексія ІІ. До Вашої уваги – реакція митрополита Київського і всієї України Філарета на дарування самостійності в управлінні, коментарі щодо автокефалії УПЦ та експансії уніатів. 

«Самостійність і незалежність УПЦ ми розуміємо як повернення до часів Київської митрополії, тобто до часів Петра Могили, коли Київська митрополія відносно була незалежною, але входила до складу Константинопольського патріархату. Тепер вона так само буде самостійна і незалежна, як ми вважаємо, але підтримуватиме зв`язки з Московським патріархатом та Вселенським Православ`ям. Таким чином, незалежність, яку ми наповнюємо таким змістом, відповідатиме тій незалежності, яку наша Церква мала колись. Тепер я хотів би сказати декілька слів про автокефалію. Наша Православна Церква з часів старого Володимира перебувала в юрисдикції Константинопольського патріархату і повністю незалежною, автокефальною вона ніколи не була. Тільки в 20-ті роки цього століття на Україні з`явилося таке бажання – мати автокефальну Церкву. Взагалі УПЦ може бути автокефальною, але тільки тоді, коли Церква-Мати, тобто Московський патріархат, дасть відпускну грамоту про відокремлення частини Церкви, якщо ця частина буде визнана Вселенським Православ`ям як автокефальна. Тільки за таких умов може бути законна, канонічна автокефалія. Коли ж автокефалія проголошується самочинно, без дозволу, без згоди Матері-Церкви, то така автокефалія є незаконною, тобто неканонічною, і вона не може бути визнана жодною православною Церквою. Тому ми і вважаємо, що та «автокефалія», яку проголосив Бондарчук, не може бути визнана канонічною. Я хотів би ще звернути вашу увагу на титул, який має предстоятель цієї, так званої, УАПЦ – Патріарх. У православній Церкві така честь – мати титул «Патріарх» – надається Собором Православної Церкви, і Руська Православна Церква одержала достоїнство Патріархату тільки зі згоди усіх східних патріархів у 1589 році, але автокефальною вона була з 1448 року. РПЦ була автокефальною, але очолювалась не патріархом, а митрополитом. А тут проголосили себе неканонічно автокефальною Церквою, взяли титул Патріарха. В історії нашої Православної Східної Церкви не було випадків, щоб Церква сама собі надавала достоїнство патріархату.

І ще я хотів би звернути вашу увагу на деякі особливості ситуації, що складається зараз на Україні. Нам багато говорять, що греко-католицька церква хотіла б повернути справедливість відносно свого існування. Якщо говорити про справедливість, то можна погодитись на те, щоб ГКЦ була відновлена на тих територіях, де вона колись існувала,тобто на Галичині. Але зараз ми бачимо, що вона має претензію відродитись не тільки на Галичині, а й поширити свою юрисдикцію на всю Україну, на ті області, де не було греко-католицької Церкви. Ми знаємо, що греко-католицькі релігійні організації хочуть створити під Києвом, а також на півдні України. Отже, йде мова не про відродження ГКЦ на Галичині, а про експансію католицизму на Схід. І це вже зовсім інша справа. До речі, і православними, і католиками унію засуджено як таку, не тільки як метод об`єднання Церков, але засуджено й ті засоби, якими вона насаджувалася протягом століть не тільки на Україні, а й в інших Церквах Сходу. І ось греко-католицька Церква, а я думаю, що й Римсько-католицька, порушують домовленість, яка була підписана у Фрайсінзі під Мюнхеном у червні цього року (1990 – авт.) і знову силою почали відбирати православні церкви».

Православний вісник 1990 року, №11, ст.19 – 21.