На привеликий жаль, багато українських політиканів вважають, що розуміється в тонкощах православного богослов`я краще, ніж самі богослови. Схожа ситуація спостерігалася і в 90-ті, коли політики-націоналісти займалися просуванням «Київського Патріархату».
У 1997 році в Одесі проходив форум «Релігія. Наука. Екологія», на якому були присутні три патріархи: Константинопольський Варфоломій, Руський Олексій та Грузинський Ілія. Також були представлені представники усіх Помісних Православних Церков. Однак, із зрозумілих причин, не було запрошено на цей захід лідера українських розкольників Філарета Денисенка, що викликало невдоволення із сторони окремих українських депутатів. В той час газета «Регіон» опублікувала матеріал, в якому «депутати-каноністи» тлумачать в свому ракурсі аспекти канонічного порядку.
Депутати-каноністів проти
«Нещодавно з надр організації під назвою «Депутатське об’єднання у Верховній Раді України на захист Українського Православ’я» вийшов черговий опус з банальним загаловком «Заява», в якому депутати висловлюють протест проти участі в міжнародному симпозіумі «Релігія, наука і екологія» Вселенського Патріарха Варфоломія і патріарха Московського і всієї Русі Алексія ІІ.
Основний мотив протесту полягає, по-перше, в тому, що на симпозіум не був запрошений Михайло Денисенко, який називає себе Патріархом УПЦ-КП Філаретом. По-друге, авторів заяви обурює те, що Патріарх Варфоломій і Алексій, приїжджаючи на симпозіум, який повинен пройти в Україні, не поклопотали про дозвіл на це у вищезгаданого пана Денисенка. А чому, власне, Патріархи мали питати дозволу саме у Денисенка, а не, скажімо, у громадянки Цвігун, яка нещодавно вийшла з колонії, або у пана Кривоногова, який все ще сидить? Тому що, як стверджують автори заяви, «відповідно до канонів християнства запрошувати Вселенського Патріарха на територію своєї країни має право тільки предстоятель Помісної Церкви, тобто Патріарх Київський і всієї Руси-України».
Однак загально-християнських канонів не існує. А існують канони православні, які відрізняються від канонічного права Католицької Церкви або протестантських правил церковного життя. Православна Церква піддала анафемі Михайла Денисенка, який називає себе «Патріархом Київським і всієї Руси-України», тим самим констатувала факт неправославності цієї особи. І було б дивним, якби православні Патріархи просили дозвіл на в’їзд у людини, що не має ні до Православ’я, ні до ОВІРу ніякого відношення. Закінчується заява зверненням до організаторів симпозіуму «Релігія, наука і екологія» і особисто до Патріарха Варфоломія «з пропозицією включити в число учасників симпозіуму предстоятелів українських Церков УПЦ-КП, УАПЦ і УГКЦ. У разі відмови ми звертаємося до Президента України з вимогою не допустити входу в українські територіальні води і порти корабля з учасниками конференції, оскільки в такому варіанті їх візит матиме провокаційний характер, і це викличе нову хвилю міжконфесійної напруги, акції протесту з боку громадськості України» .
Підписано заяву Миколою Поровським, нардепом і головою цього депутатського об’єднання, який на підставі загадкових «християнських канонів» визначає, який Патріарх має право відвідувати Україну, а який – ні. Каноніст Поровський за освітою, нібито, будівельник, каноніст Червоній – «апаратник Рівненського виробничого об’єднання «Азот». І колишній комсомольський працівник. Богословської освіти, звичайно, обидва депутати-каноністи не мають.
З проханням прокоментувати заяву депутатського об’єднання «РЕГІОН» звернувся до майбутнього учаснику симпозіуму, керуючого справами Української Православної Церкви, архієпископа Іонафана (Єлецьких).
«Залишається тільки дивуватися тому, що законодавці не знають законів. Які самі ж і приймають. Відповідно до Конституції України та до чинного законодавства, Церква в Україні відокремлена від держави. Відповідно до того ж законодавства, Українська Православна Церква, керівництво якої, духовенство і віруючі є громадянами України, має право запрошувати в гості кого завгодно. Тим більше, для проведення акцій, пов’язаних з підготовкою до 2000-річчя Різдва Христового. Нещодавно у нас побували глави двох з п’ятнадцяти канонічних Помісних Православних Церков світу – Сербської і Болгарської, які теж не питали дозволу на в’їзд УПЦ-КП і взагалі відмовилися від спілкування з будь-якими представниками цієї конфесії. Організація, що називає себе УПЦ-КП, ніколи не була і не буде Помісною Церквою, як би цього не хотіло її керівництво і які б нові назви та титули вона для себе не вигадувала. Ще кілька років тому Вселенський Патріарх Варфоломій офіційно заявив тодішньому віце-прем’єру України Миколі Жулинському, що «такої інституції як УПЦ-КП в православному світі не існує».
Патріарх Варфоломій є доктором канонічного права і до своїх слів ставиться відповідально. Так що, ні про які спільні заходи з відлученим від Церкви через анафемування колишнім митрополитом Філаретом не може бути й мови. На жаль, хворобою філаретівських лідерів стало бажання влаштовувати дестабілізуючі провокаційні акції, обмовляти міжнародні заходи, які проводять вчені і духовенство під егідою Української Православної Церкви, предстоятель якої, митрополит Володимир (Сабодан), є почесним співголовою Міжнародної комісії ООН з відзначення 2000-річчя Різдва Христового».
Газета «Регион», №33 від 20 вересня 1997 року.