«Київський Патріархат» – організація, утворена шляхом сумнівної афери екс-митрополита УПЦ Філарета Денисенка, що претендує на те, аби зайняти своє місце в Диптиху. Вже більше 20-ти років в УПЦ КП намагаються довести усьому світові, що вони – релігійна структура, що бореться за відновлення «історичної справедливості» та утворення Помісної Православної Церкви в Україні.

Задекларовані ідеологами «Київського Патріархату» цілі, на перший погляд, виглядають цілком шляхетно, якби не кілька «але». І в першу чергу, привертає увагу той радикальний настрій, з яким окремі представники цієї конфесії намагаються досягти поставлених перед ними цілей. Захоплення храмів УПЦ та інформаційна боротьба з канонічною Церквою – далеко не весь перелік тих агресивних дій, що стали невід’ємною частиною діяльності «Київського Патріархату».

Найстрашнішим є те, що свідома культивація ненависті «Київським Патріархатом» до інакомислячої частини населення України, створила «скриньку Пандори», з якої повільно але впевнено вилазять «гідри», котрі мало того, що готові навіть на відкрите насильство проти опонентів, та ще і стають загрозою для самої УПЦ КП в реальному часі.

Неконтрольовані «жанни-д’арк», або Синдром Павла Добрянського

 Найяскравішою постаттю, яка стане фундаментом цієї публікації, буде, віднедавна, колишній клірик УПЦ КП Павло Добрянський. Цей персонаж є проекцією найогидніших мрій великої частини представників та прихильників «Київського Патріархату». Особа настільки аморальна, що, у підсумку, від нього відхрестились навіть в УПЦ КП.

Та ось, що цікаво – заглушити заклики Добрянського проти УПЦ стало не під силу навіть Філарету і його команді. Як не намагався розпилятись дисциплінарними покараннями офіційний речник УПЦ КП Євстратій Зоря, Добрянський залишився при своїй думці. Більше того, «панотець» пригрозив своєму, тепер вже колишньому, керівництву розправою, звинувативши Пушкінську в співпраці з КДБ.

Цікаво те, що у Добрянського є чимала кількість реальних союзників, які без сумніву готові до «Варфоломіївської ночі» не лише проти одвічних ворогів із УПЦ, але і проти УПЦ КП. У своїх останніх заявах на своїй сторінці в соціальній мережі, Добрянський не добирає слів на адресу «Київського Патріархату». Його словам вторять сотні агресивно налаштованих коментаторів та дописувачів, які однозначно схвально реагують на рішення «капелана Майдану» покинути УПЦ КП і перейти в УАПЦ.

Однозначно, подібні ситуації можна було би сприймати несерйозно, як би не той факт, що однодумців у Добрянського в середовищі духовенства УПЦ КП накопичилось чимало. Серед «філаретівців» сформувалася ціла когорта жерців, які готові піти з вилами і смолоскипами на «московську церкву». І вони не дарма впевнені в собі, адже за їхніми спинами стоять тисячі фанатиків, які, без сумніву, змочать свої руки у крові, зробивши за своїх духовних покровителів усю брудну роботу.

І дарма тепер в УПЦ КП намагаються здихатися тих, чий розум із року в рік отруювався ненавистю та злобою. Всі ці «народні месники в рясах» – плоть від плоті верхівки «Київського Патріархату», нічні жахи, що втілено в реальність. І чим далі в УПЦ КП будуть поглиблювати міжконфесійний конфлікт, тим більше подібних ситуацій із їхніми кліриками матиме місце.

Визнання? Об’єднання? Пригальмуйте, шановні!

На жаль для УПЦ КП, «герої» на кшталт Добрянського нанівець нівелюють усі їхні прагнення до загальноцерковного визнання в Православному світі. Чим більше подібних осіб будуть будувати імідж «Київського Патріархату» в світі, тим далі їх хотітимуть бачити в родині Помісних Православних Церков. Міжнародна позиція щодо УПЦ КП у світі була вкотре засвідчена цьогоріч, і, як можна бачити, – перспективи для Філарета і команди не те, що туманні, а просто примарні.

Аналогічно складається ситуація і в питанні міжконфесійного діалогу з єдиною канонічною православною спільнотою в Україні – УПЦ. Замість того, аби використати свій щасливий квиток до омріяного визнання та об’єднання в єдину Помісну Православну Церкву в Україні, «філаретівці» псують власний імідж тими локальними конфліктами, що розпалюють їхні прихильники в регіонах держави.

 Прагнення до відновлення діалогу з УПЦ йдуть урозріз із діями та закидами «Київського Патріархату» на адресу цієї Церкви. Як можна говорити про бажання подолати церковний розкол в Україні, фактично, даючи нові поштовхи для його розвитку? Відповідь навряд чи відома самим «філаретівціям». Більшість дій представників УПЦ КП схожі на імпульси, що викликані зовнішнім упливом. Кроки керівництва «Київського Патріархату» часто є недалекоглядними та безперспективними, тому перспективи, що покладають в основу своєї діяльності в цій конфесії, можуть стати лише словесними закликами, без будь-якої надії на реалізацію.

Час на самовизначення

Чим довше «Київський Патріархат» ітиме обраним курсом, тим радикальнішими будуть заяви на їхню адресу в цивілізованому світі. Чим сильніше не сприйматимуть УПЦ КП закордоном, тим далі вони відступатимуть від втілення своїх мрій. В першу чергу, самим «філаретівцям» варто зрозуміти, що вони не йдуть назустріч канонічному визнанню, а навпаки – віддаляються.

УПЦ КП наплодила агресивних мрійників, які прагнуть утопити країну в релігійній війні, замість того, щоб формувати хоча б якесь позитивне враження про свою організацію. Виклик Добрянського очільникам УПЦ КП – це те саме запитання, що рано чи пізно знову встане перед здравомислячими представниками цієї організації. Різниця полягатиме лиш у тому, що Добрянський, фактично, перетягує «Київський Патріархат» на шлях ісламістської терористичної організації, а спротив цим ідеям може створити певний перелом в самій УПЦ КП і у ставленні до неї оточуючих.  

Сергій Назарчук