Міністерство культури України вкотре дивує.  Ми вже давно звикли до того, що ця державна інституція докладає чималих зусиль, аби дискредитувати УПЦ. Однак  щоразу спроби чиновників виглядають все більш недолугими. Складається враження, що Мінкульт активно користується досвідом Ради з питань релігійних культів, яка контролювала діяльність релігійних організацій в часи СРСР.

Цього разу на сайті установи з’явилась заява «Щодо висловлювань та дій сепаратистського й антиукраїнського характеру окремих священнослужителів Української Православної Церкви». Вже з самої назви стає зрозумілим, що чекає читача. Та варто зупинитись і акцентувати увагу на окремих моментах, аби вкотре переконатись в тому, що більшість претензій до УПЦ – надумані.

«Сепаратист» Олександр Невський

Отже, першим, як думають в Мінкульті, серйозним проявом сепаратизму в УПЦ стала банальна подія – закладення каменю під спорудження пам’ятника святому благовірному князю Олександру Невському в Луганську. «7 листопада проросійськими бойовиками-терористами було встановлено закладний камінь для спорудження пам’ятника князю Олександру Невському – святому, який вважається захисником кордонів Росії й небесним патроном російських вояків. Прикрим є той факт, що місце під забудову пам’ятника, який героїзує російських загарбників та символізує підступну агресію Російської Федерації проти України та окупацію частини її територій, освятив митрополит Луганський і Алчевський Митрофан (Юрчук) разом із священнослужителями Луганської єпархії УПЦ», – йдеться в заяві.

Логічне запитання, що виникає в читача – яким чином святий благовірний князь Олександр Невський, князь Київський з 1249-го по 1263-й роки, може символізувати агресію Росії проти України чи взагалі щось на кшталт? Те, що в Російській Федерації вирішили призначити благовірного князя небесним покровителем сухопутних військ, аж ніяк не означає, що він від цього перестає бути святим. Чи може Міністерство культури пропонує УПЦ відмовитись від поваги до цього шанованого на Русі небожителя?

Між іншим, для цілковитої об’єктивності потрібно звинуватити в посібництві окупації і представників УПЦ КП. Ось, наприклад, у вівтарі храму Богородської єпархії «Київського патріархату» знаходиться ікона святого благовірного князя Олександра Невського. Виходить, за логікою Мінкульту, що «митрополит» УПЦ КП Адріан також пропагує сепаратизм.

Мало того, за тією ж логікою Міністерства виходить, що проросійський сепаратизм проповідують і в Євросоюзі. Адже кафедральний собор в столиці Болгарії – Софії – освячений на честь благовірного князя Олександра Невського. Як відомо, Болгарія є членом Європейського союзу з 2007-го року. Невже і там колаборанти? Якщо так, тоді нащо Україні той Євросоюз?

Міністерство культури як знаряддя боротьби з Православ’ям

Пригадуючи низку скандальних законопроектів, які були спрямовані на боротьбу з УПЦ, подібна заява Мінкульту здається звичною справою. Все б нічого, якби міністерство не було державною установою, діяльність якої акцентована на ускладнення життя віруючих канонічної Церкви. Міністерство вперто відмовляється брати до уваги звернення вірян щодо незаконних дій представників інших релігійних конфесій, які дозволяють собі захоплювати храми УПЦ, разом з тим закликаючи представників правоохоронних органів «…надати антиукраїнським діям та висловлюванням окремих представників кліру та вищого духівництва Української православної церкви належну правову оцінку».

Варто згадати, що правоохоронні органи за кілька років загострення суспільно-політичної кризи в Україні не висунули суттєвих претензій до УПЦ. Факти, які мали місце, були досліджені та отримали відповідну оцінку. Проте, як бачимо, Міністерство культури чомусь не акцентує на тому, як живуть на конфліктних територіях інші релігійні конфесії.

Чому, наприклад, не було висловлено ноти протесту на адресу УПЦ КП в зв’язку з тим, що очільник Кримської єпархії «Київського патріархату» Климент Кущ зголосився на отримання російського громадянства ще на початку окупації? Чому міністерство не запропонувало УГКЦ вивести свої єпархії з півострова, як про це говорилось у відношенні до УПЦ? Давайте і в цих ситуаціях будемо вимагати належну правову оцінку від правоохоронних органів!

Інший бік медалі – міжконфесійна ворожнеча, до якої регулярно закликають члени УГКЦ, УПЦ КП і УАПЦ! Коли буде дано правову оцінку подіям в Катеринівці та Птичі? Хто відповість за побиття віруючих УПЦ, яке в Мінкульті «кваліфіковано» назвали інсценуацією? Коли Міністерство почне реагувати на те, що в захопленнях храмів УПЦ бере активну участь політична організація «Правий сектор»?

Запитання риторичні, адже УПЦ – не юдеї. Коли в Умані нещодавно осквернили синагогу, навіть генпрокурор взяв розслідування під особистий контроль. Коли оскверняють та обкрадають храми УПЦ, годі і чекати подібної реакції. Очевидно, що УПЦ цікавить чинну владу в особі Міністерства культури лише як об’єкт для дискредитації.

Декларуючи прагнення до підвищення рівня демократії в країні, Міністерство культури стало однією з державних установ, яка втоптує це поняття в бруд. Підтвердженням тому є очевидний тиск на окремо взяту релігійну організацію та грубе втручання в її справи. Разом з тим, важко сказати, що корисного зробила ця державна інституція для підвищення рівня культури в державі. Тому на сьогодні є всі підстави вважати, що Мінкульт займається не своїми справами.

«У зв’язку з цим закликаємо керівництво Української православної церкви та її вірних публічно засудити військову агресію Російської Федерації проти України», – йдеться також у згаданій заяві. Цікаво, чому з подібною заявою міністерство не звернулось до РКЦ, мусульман чи юдеїв України? Чи вимагали в міністерстві чогось подібного від численних релігійних громад, початок яким було покладено в роки реформації (річницю якої, між іншим, цього річ святкують на загальнодержавному рівні)?

УПЦ справді налаштована на те, аби змінювати ненависницьку атмосферу, яка тепер панує в Україні. Здається, якби всі організації, якими намагається опікуватись Міністерство культури, працювали б в цьому напрямку, війну на сході України можна було би зупинити набагато раніше. Сьогодні ж, на превеликий жаль, доводиться констатувати, що культури в Мінкульті все менше.

Сергій Назарчук