Соціальні мережі стали тим сегментом інформаційного простору, які мають неабияку популярність серед активної частини населення. Основна принада соцмереж полягає в можливості користувачів висловлювати свої думки, а також – коментувати чужі. Не дарма чимала кількість людей особливого статусу перенесли частину своїх думок в Facebook чи Twitter. Серед них і представники релігійних організацій, зокрема – УПЦ КП.

Найактивнішим «юзером» соціальних мереж в УПЦ КП однозначно є прес-секретар цієї організації – Євстратій Зоря. Більшість його висловлювань чи міркувань в соціальній мережі Facebook розтягують на «репости», немов гарячі пиріжки. Що стосується тем, на які Зоря полюбляє дописувати, то їхній спектр доволі вузький. Як не прикро, але людина в сані єпископа доволі рідко тішить своїх «френдів» богословськими «меседжами».  Натомість, речник УПЦ КП годує уяву своїх читачів саме тим, чого вони хочуть: поганим «московським патріархатом» та інформацією під гаслами на кшталт: «Росія – ворог всього світу!».

Потрібно зазначити, що Євстратій Зоря є досвідченим користувачем соціальних мереж і, без сумнівів, знаходиться на своєму місці. Майстерність слова, маніпуляція свідомістю, вміння вчасно змінювати тему – все це в достатку наявне в арсеналі спікера УПЦ КП. А його манеру та тактику ведення інформаційних баталій варто було б назвати цікавою.

Спостерігаючи за його публікаціями в Facebook, чітко прослідковується наступне – коли Зоря хоче розтиражувати та популяризувати ту чи іншу тему найбільше, він може писати про це навіть протягом двох тижнів. Тобто, якщо зараз в полі зору Зорі знаходиться Всеукраїнський хресний хід за мир, який організовано УПЦ, – вся його сторінка в соціальній мережі переповнена дописами, статтями та новинами на цю тему. Зрозуміло, що характер тієї інформації, яку розповсюджує Зоря про Хресний хід – виключно негативний.

Це робиться не просто так, а для того, аби формувати в громадськості вигідне для УПЦ КП враження про УПЦ. Пан Зоря, не гребуючи нормами моралі, вдається до поширення про Хресний хід брехливої та відверто провокаційної інформації. А специфіка подібної подачі доволі проста – запалюєш сірника і розгоряється справжнє полум’я з гнівних та лайливих коментарів на адресу «церкви окупанта». І чим більше людей натиснуло на кнопку «like» або зробило «репост», тим для прес-секретаря УПЦ КП краще – і популярність своє підвищує (на перспективу), і інформацію потрібну доносить, та й людей все більше провокує.

Наприклад, останніх півроку (до початку розпалювання ним чергової хвилі ненависті проти УПЦ на тлі Всеукраїнського хресного ходу за мир) голова прес-служби «Київського патріархату» регулярно публікував на своїй сторінці в соціальній мережі Facebook дані соціологічних опитувань. Всі дослідження соціологічних служб, про які пан Зоря писав на сторінці найбільше, стосувались теми конфесійної приналежності громадян України.

З того, що можна було спостерігати на сторінці Зорі в Facebook на цю тему, складалось наступне враження: УПЦ КП – найпопулярніша релігійна конфесія в Україні за даними соцдосліджень. Озвучувались просто неймовірні цифри, які абсолютно не співставлялися з реальністю. Наприклад, результати досліджень соціологічної групи «Рейтинг», центру Разумкова, КМІС та SOCIS показали, що «Київський патріархат» в Україні підтримує більше 50% населення, натомість УПЦ віддали перевагу лише 14% громадян. І байдуже, що УПЦ КП за чисельністю парафій, а відповідно – духовенства і парафіян, складає лише третину від того, що налічується в УПЦ.

 Акцент було розставлено приблизно такий: служба соціологічних досліджень – 100% незаангажована організація, яка буде публікувати 100% правдиву інформацію, а відтак – наданим результатам – вірити! В додачу до цього – ну не міг же брехати чесному людові священнослужитель найбільш чесної та патріотичної УПЦ КП! Відповідно, істинність інформації, яка поширювалась спікером УПЦ КП, підтверджувалась двічі – авторитетом організацій, які проводили дослідження та високим духовним саном самого Зорі.

Шкода, щоправда, що соціологія в нашій державі, немов тростина, що колихається вітром і це, якщо не говорити про хабарництво в цих структурах, які готові віддати хоч мільйон відсотків тим, хто заплатить більше. І зауважте, що це не порожні слова, адже все це ми спостерігаємо щоразу, коли в Україні розпочинається чергова передвиборча кампанія на посаду Президента, чи до Верховної ради України. 

Без сумніву, соціологічні дослідження, про які йшлося вище, могли мати замовний характер на користь «Київського патріархату». Тому, зводячи до купи вище наведені аргументи, розуміємо, що УПЦ КП може бути найбільш популярною в Україні, лише в розряді політичних організацій з релігійним відтінком. «Київському патріархату» впору змагатись не з УПЦ, а з ХДС чи «Братством» Корчинського.

Та те, що відбувається зараз, називається не інакше, як розвінчуванням чергового міфу від УПЦ КП. Адже, на перший погляд, гарно проведену роботу соціологічних служб з популяризації «Київського патріархату» вщент руйнує Всеукраїнський хресний хід за мир. Ця подія набрала таких обертів і масштабів, що ні в кого не залишається сумнівів в тому, що «популярність» УПЦ КП, про яку ледь не місяць часу інформував пан Зоря, виявилась черговою, цього разу – дороговартісною, брехнею.

Ті десятки тисяч людей, які йдуть всією Україною в Хресному ході, стали дійсним показником того, яка з православних конфесій в Україні є найбільш чисельною і популярною, а паралельно – нічним жахіттям Євстратія Зорі та його поплічників. Вочевидь саме тому, від самого початку Всеукраїнської хресної ходи за мир, всі сили речника УПЦ КП покладено на те, аби якомога сильніше дискредитувати це дійство в очах суспільства.

Та, як бачимо, Хресна хода від цього не зменшилась, молитва справді віруючих людей не послабилась, а «диванні експерти», якими є переважна більшість читачів та «френдів» Зорі, як завжди – поскаженіють і заспокояться. Але страшно не те… лякає та відданість, з якою сам Зоря, будучи людиною в єпископському сані, відпрацьовує свої задуми. Адже з популістських його заяви часто переростають у провокаційні. Спікер УПЦ КП, втрачаючи зв’язок з реальністю, не розуміє, що його «праця» може призвести до незворотніх результатів.

Чи думає Євстратій Зоря про можливі наслідки? Чи готовий він до того, аби стати одним з винуватців можливого насилля проти своїх співгромадян, з якими ще нещодавно збирався об’єднуватись? Чи вистачить йому після цього нахабства говорити про створення єдиної помісної церкви? Наскільки далеко Ви, пане Зоря, готові дійти у своїй справі?

 Сергій Назарчук