«Український уніатський патріархат» в епоху католицької перебудови

«Важливо, щоб ми всі долучилися до створення патріарших структур, бо без цього неможливо вповні виконати заповіт Патріарха Йосифа… Блаженніший Любомир Гузар говорив, що патріархат не є самоціллю, а є насамперед інструментом (засобом), щоб ми були єдиною і могутньою Церквою, яка відчуває себе єдиною спільнотою і «збирає в розсіянні сущих» …Нам варто будувати патріархат і простягати руку до православних братів для єдності…» Святослав Шевчук, лідер УГКЦ (13 травня 2019 р.)   Після смерті папи Пія ХІІ («Атлантичного папи») конклав 28 жовтня 1958 року обрав нового понтифіка – Анджело Джузеппе Ронкаллі, який…

Read More

«Уніатський Патріархат» після епохи Шептицького: криза і відродження

«Православіє видержало й перенесло довговікове магометанське ярмо, видержало й усякі переслідування від наїзників латинян. А унія? Вона ніде не мала життєвої сили. Чому? Тому, що унія не має кореня. Вона тільки штучний твір, лихе насіння…» Протопресвітер Гавриїл Костельник Після кончини Шептицького ставлення радянського режиму до Уніатської Церкви у Західній Україні різко змінилося на негативне. Безумовно, що головним фактором такої політики стала відкрита тісна співпраця уніатських ієрархів і духовенства з німецькими фашистами і радикально налаштованими націоналістами. Після того, як Йосиф Сліпий очолив греко-католицьку церкву, Київ і Москву відвідала делегація представників уніатського…

Read More

Акт єднання Руської Православної Церкви і РПЦЗ – віхи історії (частина 2)

Указ № 362 20 листопада 1920 року Патріарх Тихон разом зі Священним Синодом і Вищою Церковною Радою прийняли указ під номером 362, який запроваджував у Руській Православній Церкві принцип децентралізації в час «особливих політичних катаклізмів». Пункт № 2 декларував: «…У випадку, якщо єпархія, внаслідок пересунення фронту, зміни державного кордону тощо опиниться поза всяким спілкуванням з Вищим Церковним Управлінням або саме Вище Церковне Управління на чолі зі Святішим Патріархом припинить свою діяльність, єпархіальний архієрей негайно входить у зносини з архієреями сусідніх єпархія заради організації вищої інстанції церковної влади для кількох єпархій,…

Read More

Акт єднання Руської Православної Церкви і РПЦЗ – віхи історії…

«Я думаю, вони (частина кліру РПЦЗ у південній Америці, – авт.) незадоволені тим, що ми, архієреї, у Повноті своїй постановили, що настав час возз’єднатися з Матір’ю-Церквою, з Повнотою Руської Помісної Церкви. вони сподівались, що ми не будемо ступати на шлях єдності, а залишимось окремо, як це було останні сімдесят років. Але це була вимушена ізоляція для захисту церковних інтересів, для захисту духовної пастви. Але коли пропозиція про возз’єднання надійшла, ми вирішили соборно. Гріх за особистими якимись причинами відсікати себе від єдності церковної…» Митрополит Східно-Американський і Нью-Йоркський Іларіон, Першоієрарх РПЦЗ 17…

Read More

З історії об`єднання Автокефальної та Автономної Церкви, або Уроки минулого для сьогодення (частина 2)

Після підписання Акту про об`єднання, 12 жовтня 1942 року Митрополит Алексій (Громадський) звернувся з листами до автономних єпископів, закликаючи їх підтримати та схвалити уже доконаний факт підписання Акту та його важливе значення. Так, у зверненні до єпископа Львівського Пантелеімона (Рудика), керуючого Київською єпархією, владика Олексій характеризує значення даного документа наступним чином:  «Це одна з історичних хвилин, котрі в історії повторюються не часто». Однак більшість архієреїв Автономної Церкви, дізнавшись про підписання 8 жовтня в Почаївській лаврі цього документу, висловили однозначний протест. Першим виступив єпископ Веніамін (Новицький), котрий являвся секретарем Собору автономних…

Read More

З історії об`єднання Автокефальної та Автономної Церкви, або Уроки минулого для сьогодення (частина 1)

«Нам пропонується модель, яка нагадує візантійську модель, прийняту Сталіним у 43 році. Створення церкви під державний запит. Такий експеримент проводився кілька разів, і в тому числі в 92 році, коли намагались об’єднати дві церкви: з’явилась третя, і стосунки не покращились. В цьому процесі не вистачає активності самої церкви. Немає найнеобхіднішого  –  міжцерковного діалогу, спільних проектів, налагодження стосунків не лише на рівні єпископату, а священства і мирян…» Архієпископ Ігор Ісіченко Спроби створення «державної» Церкви в історії України відбувалися уже неодноразово. Напевно, такий підхід і породжує нові розколи, адже не враховується суто…

Read More

Гра престолів: Москва та Константинополь – «Папський Патріархат» (5 частина)

Патріарх Василій і в подальшому старався зберігати своєрідний паритет у відносинах з Московським Патріархатом і обновленцями. Однак митрополит Сергій, незважаючи ні на що, відкидав такий «мирний» підхід Фанару у взаємовідносинах з Руською Церквою. В опублікованій в 1933 році книзі митрополита Литовського Єлевферія (Богоявленського) «Неделя в Патриархии» приводиться наступний факт: «Приснопам’ятний, недавно померлий, Константинопольський Патріарх Василій, вітаючи митрополита Сергія зі святом св. Пасхи, надіслав таке ж вітання і живоцерковному митрополиту Веніаміну, іменуючи його Московським. Представник Константинопольської Патріархії явився до митрополита Сергія з питанням – чи не буде відповіді, і запропонував свої…

Read More

Гра престолів: Москва і Константинополь – «Папський Патріархат» (4 частина)

Політика Патріарха Григорія VII не змінювалася і в подальшому. 15 квітня 1924 року Константинопольський Синод під керівництвом Патріарха заснував Угорську і всієї Центральної Європи митрополію з кафедрою в Будапешті, хоча там перебував сербський єпископ. До листопада того ж року в Європі в юрисдикції Константинопольського Патріарха вже існували Західноєвропейський екзархат на чолі з митрополитом Фіатирським Германом, єпархія єпископа Атірського Григорія з центром в Парижі і створений в жовтні на основі Угорської митрополії Центрально-європейський екзархат на чолі з митрополитом Германом (Каравенгелісом), який мав кафедру у Вені. Таким чином, за свідченням відомого каноніста…

Read More

А може, все ж він не «Вселенський»?

«Упродовж семисот років (до 1686 року) Київська митрополія входила до складу Константинопольського Патріархату. Оскільки Русь знаходилася на значному географічному віддаленні від Константинополя, Київська митрополія, фактично, користувалася правом широкого самоврядування. До того ж на Русь призначалися далеко не найвидатніші представники грецького єпископату. За перші 250 років існування Київської митрополії нам відомі імена двадцяти двох митрополитів-греків, які займали Київську кафедру. Проте помітний слід в історії Російської Церкви залишили не більше шести з них. А про деяких із них вітчизняні літописці прямо відгукувалися як про людей, що не мають ні вченості, ні дару…

Read More

Гра престолів: Москва і Константинополь (частина 3)

Особливо акцентувалася увага на тому, що «отправляющаяся комиссия в своих работах должна опираться на те тамошние церковные течения, которые верны Правительству СССР». Як заявляв Патріарх Григорій «Ввиду возникших церковных разногласий, мы полагаем необходимым, чтобы Святейший Патриарх Тихон ради единения расколовшихся и ради паствы пожертвовал собою, немедленно удалившись от Церковного Управления, …и чтобы, одновременно, упразднилось, хотя бы временно, патриаршество, как родившееся во всецело ненормальных обстоятельствах в начале гражданской войны, и как считающееся значительным препятствием к восстановлению мира и единения. Вместо упразднившегося патриаршества высшее церковное Управление там должен принять ныне свободно и…

Read More