Після смерті авторитетного митрополита Мефодія (Кудрякова) настав непростий період для мирян та духовенства УАПЦ. Так, після Революції Гідності ця релігійна структура переживає скрутні часи, на що вплинули як внутрішні, так і зовнішні чинники, у т.ч. адмінресурс та «Київський патріархат».
Події дворічної давнини вплинули на переговорний процес про злиття з УПЦ КП в одну структуру. З одного боку Автокефальну «цькували» представники «Київського патріархату», а з іншого – нова політична еліта теж розраховувала отримати хоча б якісь бонуси для власного рейтингу після кривавих подій революції. Тому стосовно реальної можливості «об`єднання» виникали величезні сумніви.
Подібне вже спостерігалося у 2008 році, коли в процесі об’єднання мав намір відіграти роль патріарх Варфоломій. Проте йому не вдалося. Опісля деякі з подробиць переговорів відкрив спочилий лідер УАПЦ Мефодій, який вказував на небажання Філарета Денисенка поступитися посадою «патріарха». Тому вірити у те, що УАПЦ домовиться з Філаретом після подій 2008 року, важко.
Як відомо, згодом відбулася серія гучних «скандалів» УАПЦ з представниками КП. В першу чергу це події з Андріївською церквою на Подолі. Автокефали звершували свої богослужіння просто неба, в той час коли міністр Кириленко сприяв розкольникам, аби Софію Київську передали УПЦ КП. Реакція УАПЦ на такий стан речей була гострою: «Наша влада заборонила звершувати богослужіння навіть у приміщенні т.зв. «каретної», яке розташоване під сходами Андріївської церкви. Фасад всієї каретної заклали риштуванням, але ремонтні роботи так і не розпочалися досі. УАПЦ змушена служити Божественну Літургію перед вхідною брамою просто неба. УАПЦ зверталася до дирекції НЗ «Софія Київська» з усним проханням на право встановити палатку для богослужінь, на що отримала відмову. Натомість, цими днями стало відомо, що влада дозволила звершувати богослужіння УПЦ КП у колишній трапезній церкві Софіїйського монастиря – Малій (Теплій) Софії…Хоча теперішня влада називає себе демократичною і європейською, проте вона не плекає загальноєвропейських моральних цінностей, оскільки нерівноцінно ставиться до своїх громадян в Україні, у тому числі і до християнських спільнот у ній».
Наступним таким «гострим» інцидентом був випадок з приміщенням «патріархії» УАПЦ на вулиці Трьохсвятительській у Києві. Постраждало майно та було причинено збитки на досить таки пристойну суму представниками КП, однак київська поліція та міська адміністрація теж проігнорували звернення УАПЦ, і врешті-решт останні залишилися біля «розбитого корита».
Та й в самій структурі УАПЦ триває внутрішня «роздрібленість». Відомо, що частина парафій Тернопільської та Львівської єпархій УАПЦ (хоча і незначна – від 3 до 5) у 2015 році перейшли під крило «Київського патріархату». Подібні переходи також відбулися у 2016 році на Івано-Франківщині та Хмельниччині.
Не додала дивідендів УАПЦ і поведінка архієпископа Тернопільського Мстислава, якого спочатку відправили на «покаяння», а згодом відновили керуючим Хмельницької єпархії, хоча і там духовенство його не прийняло. Такий швидкий хід справ, а вірніше «покровительство» Мстислава на найвищому рівні УАПЦ, пов`язують з митрополитом Івано-Франківським Андрієм (Абрамчуком), який, подейкують, майже такий же впливовий, як і митрополит Макарій (Малетич).
Проблемною й надалі в УАПЦ залишається Тернопільська кафедра, яку після Мстислава доручили біглому Віктору Бедю. Що саме трапилося, невідомо, але не так давно, 4 травня 2017 року, Архиєрейський Собор УАПЦ звільнив Віктора Бедя від управління цією єпархією, як пояснює предстоятель Макарій, «владика» Віктор втручався у справи Церкви: «Владика Віктор (Бедь) вмішувався у справи усієї Церкви, за що покараний. Але якщо він покається: напише прохання, що більше того не буде робити, тоді, вочевидь, покарання з владики знімуть, але до Тернополя його уже не повернуть». Знаючи «хист» Віктора Бедя, і справді виникає довіра вищенаведеним словам. Адже підлещуватися спочатку перед Предстоятелем РПЦ патріархом Кирилом, пізніше перед лідером КП Філаретом, а зрештою отримати «єпископську» посвяту в УАПЦ зможе не кожен. Напевно, Бедь взагалі себе уособив з молодою генерацією в лоні УАПЦ, яка претендує на щось більше, ніж має в реальності.
Варто також пригадати пані Наталію Шевчук. Як відомо, в роки митрополита Мефодія вона виконувала роль «правої руки» предстоятеля УАПЦ, а зараз займається фондом спочилого. Певне, не варто нагадувати, що жінка в релігійній православній структурі – це нонсенс. А пані Наталія ще й дозволяє собі різкі заяви в адрес лідерів УАПЦ. Так, пані Наталія порівняла митрополита Макарія «з біглим Януковичем», вказувала на його нездатність «здати екзамени в Одеську семінарію» тощо. Окрім того, вона пише критичні статті в контексті розвитку УАПЦ та переговорного процесу з «Київським патріархатом». Тому виникає питання: а чиї інтереси Наталія Шевчук відстоює? А чи це не ще один фронт задля розвалу УАПЦ?
Ситуація в лоні автокефальної спільноти й справді непроста. Хоча в плані ідеології «автокефального» напрямку, саме УАПЦ є більш прагматичною в порівнянні з «Київським патріархатом». Навіть не зважаючи на той факт, що частина єпископів автокефалів у 1992 році допомогли створити «КП», та вони швидко звідти вийшли.
Що буде далі, покаже час. Однак виникає велика підозра, що є багато зацікавлених в тому, щоб УАПЦ припинила своє існування.
Марк Авраменко
