1. Головна
  2. /
  3. Публікації
  4. /
  5. Хто ж і з ким повинен об’єднуватись? “Єдина помісна” мовою цифр і логіки

Хто ж і з ким повинен об’єднуватись? “Єдина помісна” мовою цифр і логіки

Кожен свідомо віруючий громадянин нашої держави спостерігає за доволі непростою ситуацію в українському Православ`ї. Якщо зробити певний цифровий  поділ по Україні, то ми отримаємо згідно даних Департаменту у справах релігій та національностей Міністерства культури України наступну ситуацію:

  • Українська Православна Церква12 334 громади, і кількісна більшість у 2, а то і у 3 рази переважає над іншими релігійними конфесіями в усіх областях України, крім Львівської, Тернопільської та Івано-Франківської;
  • УПЦ КП4921 громада, і ні в одній області у них немає переваги. Найбільші єпархії Волинська та Рівненська;
  • УАПЦ1188 громад, але враховуючи переходи в «Київський патріархат», кількість менша. Фактично зосереджена у Львівській області, також вагомий відсоток від загальної цифри – це Івано-Франківська та Тернопільська;

Очевидним є факт, що Українська Православна Церква на чолі з Блаженнішим Митрополитом Онуфрієм є вагомим і надзвичайно впливовим інститутом в нашій державі. Тим паче УПЦ представлена на Донбасі, де відбувається збройний конфлікт, та у Криму, єпархії якого юридично підпорядковані Митрополиту Київському.

Все ж попри таку суттєву перевагу УПЦ над іншими конфесіями православного спрямування, наша правляча влада та «Київський патріархат» ніяк не хочуть помічати цього важливого факту. Більше того, офіційні представники УПЦ КП через ЗМІ пропонують зовсім іншу, з їхньої точки зору, очевидність – саме на базі «Київського патріархату» повинна будуватися, як вони вважають, Помісна Церква в Україні:

  1. «Таким чином в нашій державі зараз діє одна справді Українська Православна Церква – нею є Київський Патріархат» заява «Архієрейського Собору» УПЦ КП.
  2. «Варто додати, що Українська Православна Церква Київського Патріархату є дійсно Помісною Українською Церквою і навколо неї повинні будувати цю єдину Церкву інші конфесії, тобто об’єднуватися навколо нас» інтерв`ю “священика” Івана Сидора, клірика храму Софії Київської, фактично представник молодого покоління “Київського патріархату”.
  3. «За літургією були піднесені додаткові прохання про мир в Україні та прохання про подолання розділення Української Православної Церкви» з літургії, яку звершив «архієпископ» Рівненський КП Іларіон. Фактично іде підміна понять, ніби Українська Православна Церква влаштувала розкол.

Варто зауважити, що подібна риторика є дивною, адже спираючись на такі міркування представників «Київського патріархату», напрошуються висновки, що:

По-перше – структура, яка виникла внаслідок розкольницьких дій колишнього митрополита Київського Філарета, як вони вважають, є дійсно «Церквою».

По-друге – розкол в Україні влаштував не Філарет, а Українська Православна Церква.

По-третє – саме на основі цієї релігійної організації повинна будуватися Помісна Церква в Україні.

По-четверте – критерій істинності Церкви – це патріотична позиція та підтримка влади.

Ось декілька важливих постулатів, на яких базується вся еклезіологія українських розкольників. Того, що вони не є членами сім`ї Православних Церков – вони не помічають. Що з ними ніхто не звершує Євхаристію – також не помічають. А про заяви по відношенню до них з боку представників інших Автокефальних Церков взагалі мовчать.

Тому виникає адекватне питання: з ким тоді і хто повинен об`єднуватися і на яких умовах? Звернення Верховної Ради України до Вселенського патріарха Варфоломія про дарування автокефалії – це надзвичайно дивне прохання, адже кому тоді її повинні надати?

У 2008 році Предстоятель Константинопольської Церкви відправив лист-подяку Блаженнішому митрополиту Володимиру  за запрошення на урочистості з нагоди ювілею Хрещення Київської Русі, в якому вказав хто є хто: «Ми щасливі, що в чесній особі Вашого Блаженства, крім батьківської скорботи через існуючі розколи, ми ясно вбачаємо всю добру готовність і щире бажання робити Христоуподібнені кроки самозреченої любові назустріч незгідним угрупованням для того, щоб викорінити всі ті елементи, що розділяють і рішуче відкинути далеко від шляху християн будь-які скандали, що з`являються на їхньому шляху, і випрямити шлях, який з повною безпекою веде до Шляху й Істини й Життя».

Зважаючи на це, гучні заяви представників «Київського патріархату» про їхнє ймовірне визнання  можна сприймати лише, як пусті слова. Спочатку потрібно отримати легалізацію від Вселенського православ`я і лише тоді можна буде про щось говорити. А головною формулою для розкольників можуть стати, як влучно зауважив митрополит Олександр Драбинко, наступні слова: «Покаяння – не політична або дипломатична формальність, це – таїнство. А профанація таїнства не призведе до головного: зміни образу буття з егоїстичного на церковний. Розкол не можна вилікувати механічно. Потрібні радикальні зміни в церковній свідомості, зміна розуму. І саме в цьому головна проблема». 

Марк Авраменко

Попередній запис
Тернопільські праворадикали знову здійснили провокації
Наступний запис
”Правий сектор” взяв на себе відповідальність за захоплення храмів УПЦ на Тернопільщині

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Fill out this field
Fill out this field
Будь ласка, введіть правильний email.

Последнее