Топовою новиною цього тижня, а можливо й кількох наступних, безумовно є «автокефалія від Порошенка». 17 квітня український президент похвалився, що мав тривалі перемовини з Константинопольським патріархом Варфоломієм та Синодом Константинопольського патріархату щодо надання томосу про автокефалію українській церкві.
Цього разу, під час брифінгу та засідання з головами парламентських фракцій, Порошенко чітко вказав, що нова конфесія буде утворюватись на базі УПЦ КП та УАПЦ. Разом з тим, Президент України заявив, що права бажаючих залишитись у підпорядкуванні Московського патріархату жодним чином обмежуватись не будуть, тим самим натякнувши, що єдину канонічну православну Церкву в Україні – УПЦ – у процес створення Єдиної Помісної Церкви залучати не будуть.
Здається, немає сенсу вкотре повторювати, чим загрожує подібне втручання державної влади у церковні питання, адже це вже описано та обговорено не один раз. Варто зосередитись на самій події – спробувати зрозуміти причини цієї заяви та спрогнозувати можливі наслідки утворення Єдиної Помісної Церкви в Україні на базі неканонічних розкольницьких структур.
Автокефалія як політична панацея
Розглядаючи причини чергової спроби українського істеблішменту втрутитись в церковні питання, головною звісно постає одна – вибори. Як відомо, через рік в Україні мають відбутися президентські вибори. У зв’язку з цим адміністрація Президента України вирішила зіграти на найделікатніших та найтонших струнах сердець українців.
Питання подолання церковного розколу – це саме той політичний бонус, яким не зуміли скористатись бувші Президенти держави. Разом з тим, тепер стає зрозумілим, чому попередні роки УПЦ КП, повністю інтегрована у політичні плани чинної влади, виявляла особливу агресію до УПЦ, захоплюючи храми та розпалюючи міжконфесійну ворожнечу. Все це – ніщо інше, як вдало прорахована політична гра, наслідком якої мало стати утворення Помісної Церкви. Мовляв, терміново необхідна церковна єдність, яка зупинить ненависть між українцями і діятиме, як об’єднуючий фактор.
Що цікаво, останніх кілька років канонічну УПЦ всіляко намагались втиснути у цей проект, аби отримати повноцінну автокефалію якомога швидше. Проте, зрозумівши, що пресинг УПЦ спричинив виключно зворотній ефект, у Порошенка вирішили, що впораються і без канонічної Церкви. Зрозуміло, що цьому неабияк сприяє нинішня міжконтинентальна боротьба США і Росії. В цьому глобальному протистоянні активно використовується релігійний сегмент, в контексті якого УПЦ представлена сателітом РПЦ, а відтак – «ворогом» демократичного світу.
Використовуючи політичну складову, Українській Православній Церкві створили імідж «церкви окупанта», всіляко підігріваючи ненависть суспільства до УПЦ в інформаційному середовищі. Паралельно політтехнологи працювали над іміджем УПЦ КП, позиціонуючи цю конфесію як національну та патріотичну, дружню до президентських ініціатив та євроінтеграційної риторики. Що на ділі не реалізовано у жодному з пунктів.
Тут вам і освячення прапору ЄС представниками УПЦ КП, і чисельне представництво «філаретівців» у капеланському середовищі, і боротьба Філарета з корупцією і багато інших нюансів, які нам доводилось спостерігати останні роки. Все це – робота грамотних політтехнологічних об’єднань, метою якої була підготовка Порошенка до майбутніх виборів у Президенти. Петру Олексійовичу нІчим, крім безвізу, за останніх чотири роки своєї каденції не похвалитись, тому вирішення ним релігійного питання – це «золотий квиток» на майбутній президентський строк.
Варіант 1: Естонський сценарій
Найгірший розвиток подій, на який можна очікувати в наявній ситуації, – це відтворення естонського сценарію. Як пам’ятаємо, у 1993 році влада Естонії надала перевагу естонським розкольникам, які існували в державі на противагу Естонській Православній Церкві в єдності з Московським патріархатом. Тоді, вже у 1996 році Константинопольський патріархат на прохання чиновників, надав Естонській Апостольській Православній Церкві права автономної юрисдикції у своєму складі.
Цікаво, що події розвивались абсолютно аналогічно тим, які тепер інспірує українська влада. Так само створювались звернення, писались листи, збирались підписи, тощо. Тепер в Естонії існує дві паралельних де-факто канонічних юрисдикції, між якими немає євхаристичного спілкування. При цьому єпархії ЕАПЦ в єдності з Константинопольским патріархатом об’єднують в середньому 7 тис. віруючих, натомість ЕПЦ в єдності з Московським патріархатом – близько 100 тис.
Проте, Україна – не Естонія. Не важко здогадатись, чим загрожує впровадження «естонського сценарію» в українській церковній сфері. Якими б демократичними та миролюбними не видавались заяви Порошенка, утворення паралельної канонічної церковної юрисдикції на території України неминуче призведе до нових громадянських протистоянь та кровопролиття. Зрозуміло, що окрилені автокефалією колишні розкольники та їхні прибічники одразу ж почнуть силоміць виганяти представників УПЦ з Лавр, монастирів та храмів. А маючи досвід протистоянь останніх років, зрозуміло, що йдеться про відкриті фізичні протистояння.
Очевидно також і те, що українська влада не збирається протистояти подібним процесам. Тому, розвиток «естонського сценарію» лише породить серйозні громадянські заворушення, які запросто можуть вилитись у нове «АТО» проти віруючих УПЦ. Зрештою, не можна виключати і того, що саме в цьому зацікавлені куратори Порошенка з-за океану, які неодноразово натякали на необхідність розділення України.
Варіант 2: передвиборчий блеф
Цікаво, що попри всю серйозність заяв, свого слова так і не сказав сам Константинопольський патріархат, на який тепер покладає надії український політикум. Зважаючи на це, можна припустити, що заяви Порошенка є лише передвиборною піар-акцією. Сенс її полягатиме у тому, що питання про Єдину Помісну Церкву буде активно обговорюватись протягом року, а також увійде у передвиборчу програму кандидата у президенти – Порошенка. Якщо це дійсно так, тоді про жодні «томоси» для України не може бути й мови.
Разом з тим, коли ініціатива про автокефалію зазнає невдачі, з легкістю можна буде звинуватити у цьому РПЦ, яка «шляхом тиску Путіна на Ердогана» чи будь-якими іншими шляхами зірве план Порошенка щодо утворення в Україні ЄПЦ. А звинуватити РПЦ = звинуватити УПЦ. А звинуватити УПЦ = продовжувати травлю канонічної Церкви.
Варіант 3: труднощі перекладу
Ох вже ця грецька церковна дипломатія! Варто зазначити, що справу маємо не просто з греками, а з «ромеями», які у кращих традиціях останніх правителів Візантійської імперії будуть говорити своїм спонсорам те, що ті хочуть почути. Саме так! Спонсорам! Адже український Президент однозначно приїздив у Стамбул не з порожніми руками. Подарунки однозначно були! І були вони такими, що «ромеїв» тепер хоч проти шерсті гладь.
Що сказав Порошенку патріарх Варфоломій, достеменно не відомо. Зважаючи на сучасну політичну ситуацію у світі та проросійську орієнтацію Туреччини, Варфоломій зміг би пообіцяти автокефалію для УПЦ КП та УАПЦ лише у тому разі, якби за тиждень-два він планував переїхати у Вашингтон. А оскільки подібного не планується, то можна припустити, що Варфоломій казав щось, на кшталт: «потрібне спільне рішення ієрархів всіх церков», «потрібна загальнонаціональна єдність», «ми молимось за подолання церковного розділення в Україні» і т.п.
Варфоломій прекрасно знає, що більшість ієрархів УПЦ не піде на подібну авантюру. Також дуже добре він знає, що численність парафій, монастирів та віруючих УПЦ в Україні у кілька разів перевищує УПЦ КП та УАПЦ разом взяті. Розуміють у Стамбулі і те, що УАПЦ та УПЦ КП є конфесіями виключно кількох регіонів, а не усієї України, що в даному питанні є не менш важливим. Також на Фанарі в курсі того контингенту, з якого складається структура українських розкольників та ставлення до них очільників та представників інших Помісних Церков.
Зважаючи на це, «ромеї» будуть усіляко маніпулювати ситуацією, відтягуючи бажаний для української влади результат на довгі роки, якщо потрібно – десятиліття. В першу чергу, постане питання врахування інтересів УПЦ, а потім згадають про канонічний аспект ситуації, а наостанок – про політичну ситуацію у світі, яка аж ніяк не сприяє подібним крокам з боку тих, хто претендує на звання «перших серед рівних».
Найближча перспектива для УПЦ
Однозначно, що за будь-якого розвитку ситуації, канонічна УПЦ муситиме перетерпіти ще не одну хвилю агресії найближчим часом. Високою є ймовірність жорстокіших, сильніших нападків на УПЦ, ніж будь-коли. Не виключена й можливість того, що в середовищі УПЦ знайдуться свої «автокефали», які з тих чи інших причин підуть проти єдності Церкви та канонічного шляху подолання церковного розколу в Україні.
Незважаючи на це, нестабільна суспільно-політична ситуація в державі однозначно пожвавлює церковне середовище, тому всім нам варто запастись терпінням, та чекати, коли ця буря мине і настане сприятливий час для мирного співіснування.
Олександр Єрмоленко