Коментар-звернення представників Помісних Церков і єпископату УПЦ на чолі з Її Предстоятелем Блаженнішим митрополитом Володимиром, який ми пропонуємо до вашої уваги, є особливо актуальним. В ньому досить не двозначно вказується на місце «філаретівського» розколу в Православному світі.

Звернення

Освященного Собору Преосвященних Архіпастирів Православної Церкви – учасників святкування 40 – річчя Архіпастирського служіння Предстоятеля Української Православної Церкви Блаженнішого Володимира, Митрополита Київського і всієї України, до Президента України В. Ющенка, Уряду України, Голови Верховної Ради України Александра Мороза та депутатів Верховної Ради України

8-9 липня 2006 р., м. Київ, Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра

Зібравшись у ці дні в золотоверхому Києві – хрещальній купелі Русі, в духовному серці України – третьому уділі Пресвятої Богородиці, для відзначення 40-річного ювілею єпископського служіння Предстоятеля Святої канонічної Української Православної Церкви, Блаженнішого Володимира, Митрополита Київського і всієї України, ми, Предстоятелі та представники Помісних Православних Церков світу, єпископат Української Православної Церкви, вітаємо Вас апостольським вітанням: «Благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Іісуса Христа» (Гал. 1, 3).

Радіючи з цього приводу, виявляємо також і свою стурбованість напруженою та нездоровою міжконфесійною ситуацією, що склалася протягом останніх п`ятнадцяти років та має сьогодні місце в Україні.

Констатуємо той прикрий факт, що сучасний стан українського Православ`я, на жаль, далекий від того, яким він мав бути в незалежній, хоча й молодій, проте багатій своєю історією та традиціями державі. Вже більш ніж тисячолітня історія Православ`я на теренах цієї священної землі позиціонує Україну як православну державу. Проте українське Православ`я через існуючий розкол паралізоване у своєму найпершому завданні: служити Богу і ближньому в союзі миру, злагоди та любові.

Вже минає півтора десятиліття з того часу, як Тілу Христовому в Україні – Українській Православній Церкві – розколом було нанесено тяжкі та болючі рани. За час, що минув, ці рани не тільки не загоїлися, а навпаки, ще більше закровоточили.

Вчинений розкол, по суті, роз`єднав, розділив українське суспільство, призвів до надмірної політизації релігійного середовища. Ворожнеча на релігійному грунті – це причина, котра веде до напруженості і нестабільності в суспільстві та послаблює державу. По різні боки стали не тільки окремі політичні діячі, народні депутати, а й цілі партії, депутатські фракції і блоки, що, безумовно, шкодить Україні, її міжнародному іміджу, оскільки світова спільнота через міжнародні релігійні організації широко проінформована про існуючий розкол та агресивні дії його послідовників відносно канонічного Православ`я. Переконуємося ми сьогодні в цьому і вочевидь, спостерігаючи за подіями навколо Свято-Катерининського храму м. Чернігова.

В Української Православної Церкви відбирають те, що було побудовано нею, що протягом століть належало їй, що було відібрано в неї безбожною владою та що потрібно було б їй повернути відповідно до неодноразових президентських указів про реституцію церковного майна. Старовинну чернігівську церкву в ім`я святої великомучениці Катерини розчерком чиновничого пера передають тим, кому вона ніколи не належала, тим, про кого й гадки не було в той час, коли вона будувалась.

Позбавившись тоталітарного атеїстичного ярма радянської минувшини, Україна не змогла, на жаль, позбавитись від її негативних наслідків, зокрема грубого втручання світської влади в церковне життя. Результатом цього став розкол Православ`я в Україні, породжений виникненням нової релігійної організації – «Українська Православна Церква – Київський патріархат», яка безпідставно називає себе спадкоємницею Володимирового Хрещення та заявляє про свої претензії на храми та майно, що належать українському народові та його канонічній Українській Православній Церкві.

Вважаємо за необхідне ще раз задекларувати загальноцерковну позицію відносно цієї псевдоцерковної структури.

Українська Православна Церква, як і всі Православні Церкви світу, живе за своєрідною конституцією – канонами, тобто правилами устрою внутрішнього і зовнішнього життя, Вселенськими Соборами прийнятими для загальноцерковного обов`язкового вжитку. При порушенні канонічного устрою порушується і церковна дисципліна, а це в свою чергу призводить до появи розколів, єресей, деструктивних і тоталітарних сект, внаслідок чого страждають суттєві властивості Церкви: єдність, святість, канонічність, апостоличність (що і трапилося в Україні).

У світовому Православ`ї не існує так званого «Київського патріархату», а його очільника – «патріарха Філарета» (Денисенка Михайла Антоновича) ніхто не визнає за архієрея. «Бо хто вважає себе за будь-що, коли він ніщо, той обманює себе» (Гал.6, 3). «УПЦ-КП» існує як організація, що була штучно створена в 1992 р. за активної підтримки світської влади, з грубим порушенням священних канонів задля утвердження амбіцій окремих особистостей та для переховування в ній осіб, які, згідно з чинним канонічним правом, стали неспроможними виконувати свої обов`язки в умовах нового соціального устрою. Вона вивела себе зі спасительної огорожі Вселенського Православ`я і є на сьогодні організацією світських людей у священницькому одязі. «УПЦ-КП» відійшла від норм, що визначають зібрання віруючих як Православну Церкву, яка за своїм началом  має Господа Іісуса Христа. Вона позбавлена законної ієрархічної структури і апостольського преємства. Ця організація є не церковним, а світським новоутворенням релегійного «забарвлення», в якому звершувані «священнодійства» втратили свою сакральну сторону, стали безблагодатними, недієвими і недійсними.

Вельмишановний пане Президенте! Вельмишановні члени Уряду України та народні депутати України!

Стурбовані ненормальністю сьогоднішнього становища Православ`я в Україні, ми, ієрархи Повноти Православної Церкви, закликаємо Вас не потурати діям розкольників. «Нехай ніхто не зваблює вас пустими словами, бо за це приходить гнів Божий на синів непокірних; отже, не будьте їхніми спільниками» (Єф.5, 6-7). Просимо вжити всіх можливих заходів задля врегулювання у правовому руслі церковного питання в Україні.