«Глава Кіпрської Православної Церкви Архієпископ Хризостом ІІ відмовився прийняти в себе предстоятеля Православної церкви України «митрополита» Епіфанія і не став поминати його під час богослужіння…»

«Інтерфакс» від 9 січня 2019 року

«Кожна держава має право на автокефалію, і це залежить від українського народу. Але на даний час, тим не менш, я бачу, що український народ не пробудився до таких дій…»

Блаженніший Архієпископ Нової Юстиніани та всього Кіпру Хризостом ІІ

Прогнози збуваються. Нещодавно дві Церкви, як вважають релігійні аналітики – «профанарські», зайняли вкрай виважену та канонічно обгрунтовану позицію щодо церковної ситуації в Україні. Власне, журнали засідань Синодів Кіпрської та Румунської Церков це підтверджують. Чому ми називаємо ці Церкви «профанарськими»? Достатньо згадати інтерв’ю екзарха Константинопольського Патріарха в Україні архієпископа Даниїла Памфілійського від 11 січня 2019 року. «У найближчі місяць-півтора перші Церкви почнуть її (ПЦУ – авт.) визнавати. Першими, як очікують у Константинополі, це зроблять Грецька, Кіпрська та Румунська Церкви…». Саме цей ієрарх визначив ці Церкви як сферу впливу Фанару.

Кіпрський Синод

До останнього було важко передбачити, як поведуться Предстоятель і Синод Кіпрської Церкви. З одного боку, Блаженніший Архієпископ Хризостом ІІ декілька разів спростовував інформацію українського МЗС про визнання Епіфанія та ПЦУ, з другого боку, в цьому напрямку відчувався і відчувається шалений тиск Константинополя.

У січні 2019 року один з основних кураторів Фанару щодо української автокефалії митрополит Елпідофор зустрічався з Архієпископом Нової Юстиніани і, очевидно, переконував Кіпр продемонструвати лояльність до ПЦУ. Та останній завірив, що у довготривалій перспективі «Епіфаній відвідає Кіпр і буде співслужити». Погодьтеся, доволі слизька відповідь без будь-якої конкретики.

1 лютого 2019 року в Москві не було делегації Кіпру, і певні українські церковні ЗМІ зробили космічні висновки – це не випадково! В ці ж дні пані Тетяна Деркач у статті «У КОГО БІЛЬШЕ… ДЕЛЕГАЦІЯ? Як РПЦ хизується гостями» на Cerkvarium далекоглядно вказує на той факт, що кіпріоти не відправили свою делегацію у Москву: «…Зрозуміло, щожодного представника від Вселенської патріархії тут немає. Як і від Елладської, Албанської та Кіпрської Церков. Співпадіння? Не думаємо…».

18 лютого Синод Кіпрської Церкви прийняв наступні рішення, котрі можна узагальнити наступним чином:

• Канонічне прагнення на автокефалію згідно з отриманням державної (національної) незалежності.
• Критика тих Церков, що проігнорували Критський собор.
• Констатація, що відбулось узаконення «заднім числом» хіротоній, котрі були звершені забороненими, відлученими та підданими анафемі єпископами.
• Так звана «автокефалія» України – не об’єднала народ.
• Скликання Собору чи наради Предстоятелів Церков щодо вирішення української проблеми.

Документ важко назвати «профанарським» чи «промосковським», однак він чітко слідує канонічній традиції Православної Церкви. Звісно, що кожна зі сторін, що відстоює свою позицію, знайде щось близьке до серця у документі. Однак один пункт ставить крапки над «і»: хіротонії так званої ПЦУ є недійсними, відповідно, дане об’єднання є неканонічним, що, власне, і свідчить про дійсність та дієвість Таїнств.

Більш конкретно про «кіпрську» позицію свідчить доповідна записка митрополита Кіккського Никифора, котрий на початку свідчить про прихильність до автокефалії, однак зауважує: «…Я вважав, що бажана автокефалія Православній Українській Церкві буде надаватись не поспіхом нашвидкуруч, а повільно і вкрай обережно, згідно з православною традицією, священними канонами, та і взагалі церковним номоканонічним правом нашої Святішої Православної Церкви… на жаль, у всьому процесі проголошення та визнання Православної Української Церкви замість демократичних, православних соборних процедур пересилили не демократичні і соборні спосіб мислення та підходи, а, як я з сумом мушу зазначити, свавільні та волюнтаристські…».

Зауважте, що про такий процес свідчить ієрарх грецького табору, котрий мав би, з логіки речей, бути на стороні Фанару. Однак… Про ставлення до так званої ПЦУ владика Никифор резюмує: «…Надання Вселенським Патріархом Варфоломієм розкольницькій спільноті Філарета й Епіфанія статусу автокефальної Церкви не лише не зцілило існуючий розкол у Православній Церкві України, але, навпаки, небезпечним чином поглибило та погіршило його, оскільки сьогодні, після надання синодального Томосу про автокефалію, ми зіштовхнулись в Україні з трагічним явищем, коли є канонічна Православна Церква на чолі з Митрополитом Онуфрієм та є розкольницька, на чолі з позбавленими сану Філаретом та Епіфанієм…».

Позиція офіційного Бухаресту

21 лютого Синод Румунської Церкви офіційно дав вимоги щодо подальших кроків визнання чи невизнання ПЦУ. У принципі, немає критики розриву євхаристичного спілкування (у Румунській Церкві така нещодавня практика вже була з Єрусалимським Патріархатом), вказується лише декілька важливих моментів:

• Питання церковної єдності в Україні на цей час ще повністю не вирішене.
• Скликання Синаксису Предстоятелів усіх Помісних Церков щодо вирішення українського питання.
• Пояснення щодо хіротоній неканонічних ієрархів Київського патріархату.
• Так зване «Румунське вікаріатство».

Румуни займають нейтралітет і закликають Фанар і Москву самостійно вирішити дилему, якщо ж цього не відбудеться (а очевидно, так і буде), Румунська Церква, як і інші, пропонує скликати Синаксис Предстоятелів Помісних Церков щодо врегулювання ситуації. Плюс головна вимога – це створення своєрідного румунського вікаріатства зі збереженням літургійної румунської традиції. Власне, від останнього пункту залежить і позиція офіційного Бухаресту. Знов таки – своєрідні торги.

Таким чином, дві Церкви не визнали так званої ПЦУ та констатували: автокефалія від Варфоломія не об’єднала український народ. Питання української автокефалії варто вирішувати соборно, плюс вказується – а це основне – на недійсність «хіротоній» членів ПЦУ.

Безумовно, такий порядок денний відображає настрої, що панують у сім’ї Православних Церков. Тому очевидним є факт, що рецепція ПЦУ викликала критику навіть з боку лояльних до Константинополя Церков. Очевидно, ніхто не хоче розколу, і Фанару доведеться вже публічно відстоювати свою умовну «першість».

МАРК ОБНОРСЬКИЙ