Ми хочемо підкреслити пару цікавих моментів, які озвучив голова УПЦ КП.
- Єдиної в Україні Православної Церкви ще немає;
- Для того, щоб Київський Патріархат увійшов в склад ПЦУ, потрібно, щоб Константинопольський Патріарх дав Томос такий, який мають інші Православні Церкви. І дав Томос не в статусі Митрополії, а у статусі Патріархату. Яка різниця? Велика, тому що Митрополія може бути в складі іншого Патріархату, і ми це реально бачимо в нашому житті;
- Помилився в Епіфанії. Не думав, що він такий. Помилився в тому розумінні, що я боровся за нього, щоби він став Предстоятелем. Я не знав, хто він в душі;
- Епіфаній поступив нечесно. Можна сказати, безсовісно. Переоформив все майно Київського Патріархату на ПЦУ. Він цього не мав права робити. Але, скориставшись президентством Петра Порошенка, незаконно все це оформив на ПЦУ. І тепер, формально, приміщення, де ми зараз знаходимося, належить ПЦУ. Але вони до нього ніякого відношення не мають;
- Цей конфлікт грає на руку Москві. Тому що так би ми були єдиною силою і примушували би Москву до надання автокефалії своїй частині, а зараз ми між собою розділені, і тому це об’єднання всього українського православ’я в Єдину Помісну Церкву віддаляється, але буде.
Також радимо подивитися прес-конференцію прихильників Філарета, які пообіцяли відстояти Київський Патріархат, оскільки лише він є незалежною українською церквою. Про спроби відстоювання ми писали вже багато разів: позови, скарги, прохання розібратися, але всі все розуміють. Тут більше питання до Предстоятеля ПЦУ, який за 2 роки так і не вирішив, як цей конфлікт можна розв’язати. Можна, звичайно, робити вигляд, що нічого не відбувається, але наскільки це правильно з точки зору хоча б моралі?
Заради справедливості, правда, варто зазначити, що від Епіфанія очікують скоріше не повного вирішення конфлікту, а скоріше якогось бажання діалогу, бажання показати, що він, незважаючи на все, шанує свого наставника. Бо цей конфлікт просто не має вирішення. УПЦ КП хоче отримати повноцінну автокефалію та бути на одному рівні з Помісними Церквами, а люди, які перейшли до ПЦУ, вирішили, що їм вистачає й того, що отримали. Маємо те, що маємо, як казав один класик. Вже давно зрозуміло, що команда молодого Предстоятеля не хоче, або не готова боротися за закордонні парафії, про які ми неодноразово писали. Їх це влаштовує, а значить, розділення УПЦ КП / ПЦУ – це не тільки про правильну, або неправильну церкву, це про ідеологію та світогляд, який у цих людей, виходить, абсолютно різний.