Колись це був найвеличніший християнський храм у світі. Його краса і велич заворожували багатьох, зокрема й послів київського князя Володимира. Заворожила вона й завойовників-османів, тільки результат від того дещо інший…

З іншого боку, Св. Софія – це ще й яскравий приклад та застереження, що християнам нема чого гнатися за зовнішньою (зокрема й імперською) величчю та страждати на гігантоманію. Все мінливе у цьому житті, і колись величні храми можуть мати інше застосування у людей… Напевно, саме тому Христос Тайну Вечерю здійснював не у величному храмі чи палаці, а в невеличкій горниці. Так само перші християни молилися у катакомбах, а не в палацах. Так само й Антоній Печерський та інші наші київські подвижники духовну велич християнства в новонаверненій Русі стверджували саме в печерах…

Так само і в часи радянських гонінь на віру чимало християн молилися по хатах, в катакомбах, бувши позбавленими молитись в величних храмах… З дитинства пам’ятаю ті таємні нічні катакомбні літургії по хатах і свою першу там сповідь в радянські часи. Цей духовний «катакомбний» досвід для мене незабутній. І він підказує, що справжнє християнство далеко не тільки в стінах храмів… І ніякі Ердогани чи нові Нерони, Джугашвілі та інші «сильні світу цього» не спроможні перемогти храми людських душ…

Сергій Шумило, Facebook