У контексті дискусії про ставлення православних до політики та широку участь вірян у громадських процесах нам згадались хороші та правильні слова митрополита Антонія (Паканича).
«…Треба стати справжнім патріотом. У чому полягає сутність такого патріотизму, дуже чітко та добре пояснив Блаженніший Митрополит Онуфрій: «Патріотизм полягає у тому, що якщо я – патріот, то я хочу блага своїй землі, я хочу блага своєму народу. Як отримати ці блага? Хто є подателем цих благ? Це Господь! Господь подає блага, не ми! І так виходить із кожним: якщо я служу вірно Богу, виконую Божі статути, правила, закони, то я і є патріот, найкращий, бо через мене, грішника, котрий намагається виконати ці закони, йде благословення Боже на всю нашу землю, на наш народ».
По-друге, необхідно чесно, самовіддано та старанно працювати на тому місці, на котрому кожного з нас поставив Бог.
Уявімо, що всі ми – це часточки великого та складного годинникового механізму. Якщо хоча б один елемент вийде з ладу, то постраждає і загальний процес. Механізм працюватиме з перебоями. Або показувати неправильний час. Так і з нашою Батьківщиною. Якщо ми не будемо до себе вимогливими, не будемо по-справжньому працювати та піклуватись про рідний край, то й справи у ньому підуть зовсім не ідеально. А якщо постараємося – кожен на своєму місці – робити все по совісті, то й серйозних проблем у вигляді корупції, стагнації економіки, розвалу соціальної сфери тощо буде на порядок менше».
У світлі цього дуже правильно лунає і заклик братів із «Сорок сороков» до православних більш активно брати участь у громадському житті (головне – і тут, у спільній дії, вчиняти по совісті, приймаючи за головне спільний, а не особистий інтерес).
На нашу думку, найбільш ідеальним форматом для такого кроку як раз і є створення та розвиток потужного громадського руху. Саме руху, а не політичної партії. Оскільки остання, підкоряючись законам політики, працює в рамках поділу суспільства за певними ознаками (ідеологічним, культурним тощо). Рух же виходить за ці заходи, дозволяючи об’єднувати під своєю егідою різні групи та виходити на більш широкі загальнонаціональні завдання.
Наприклад, для України дуже затребуваним могло б стати активний розвиток громадського руху за мир. При цьому його “стрижнем” цілком здатна виступити та сама Українська Православна Церква. Або сили, які б отримали благословення від канонічної Церкви на таку діяльність.
Не менш важливим є і те, що формат руху вирішує ще ряд важливих питань. В першу чергу, подолання проблеми якісного оновлення місцевої еліти. Адже подібна діяльність – це своєрідна “кузня кадрів”, полігон для пошуку і обкатки в ділі молодих лідерів, та й взагалі талановитої молоді. Яка з часом могла б вибудувати мережеву структуру вертикальних і горизонтальних контактів. І сформувати основу для творення нових рецептів і нових підходів до вирішення проблем, що давно роздирають наше суспільство.