Звернення єпископату Української Православної Церкви до всіх православних України

27 липня 1993 року ми, архієреї Української Православної Церкви, зібралися у богоспасаємому місті Києві, біля святинь Києво-Печерської Лаври, щоб разом обговорити питання внутрішнього життя нашої Святої Православної Церкви.

Цими днями у всіх єпархіях Української Православної Церкви пройшли єпархіальні збори, де священнослужителі та миряни обговорили можливість приєднання до Української Православної Церкви інших існуючих сьогодні в Україні гілок православ`я – УАПЦ та УПЦ-КП. Йшлося, зокрема, про те, що приєднання може відбутися тільки на канонічній основі. Духовенство та вірні Української Православної Церкви одностайно засвідчили, що так званий «Всеукраїнський об`єднавчий собор», за який так багато говориться сьогодні представниками УПЦ-КП, на даному етапі не вирішить міжконфесійного протистояння. Він може бути не засобом, а виключно метою, результатом об`єднання.

Ми усвідомлюємо, що наша Свята Православна Церква разом з усім народом переживає доленосні важкі часи, бо ворог нашого спасіння – диявол – з особливою силою сіє в серця людей ворожнечу і розбрат.

Розкол, який існує в православ`ї України, турбує не тільки нас. Це трагедія всього українського народу, яка глибоко ранить наші серця і тому ми прагнемо зробити все можливе для усунення церковного розколу.

Ми готові до відкритого і чесного діалогу з представниками й Української Православної Церкви – Київського Патріархату та Української Автокефальної Православної Церкви для пошуку шляхів об`єднання на канонічних засадах, про що уже йшлося у наших попередніх заявах.

Сьогодні ми соборно піднімаємо свій голос і знову свідчимо, що ми завжди були, є і будемо зі своїм народом. Ми ділили і надалі будемо ділити з ним його радість і горе, його щастя і смуток. Бо ми ж плоть від плоті свого народу, громадяни своєї Української держави. Ми молимося за нашу Українську землю, за владу, за воїнство і за всіх людей, і просимо, щоб Господь благословив усіх нас миром.

Ми закликаємо сьогодні усіх православних до єдності у Христі. При цьому ми повинні пам`ятати, що дійсне єднання у Єдиній Соборній Апостольській Православній Церкві може бути тільки на основі священних канонів, якими керується Церква упродовж всієї історії свого існування.

Вселенський Патріарх Варфоломей I у своїй офіційній заяві від 19 липня 1993 року підкреслив, що критерієм, яким необхідно керуватись при усуненні будь-якого церковного розладу, повинна бути не громадсько-політична ситуація, яка постійно змінюється, а виключно загальновизнані священні канони неподільного Православ`я, освячені авторитетом святих Вселенських Соборів Церкви (Комюніке про візит вселенського Патріарха Варфоломея І 19 липня 1993 року, стор. 3).

Його Всесвятість офіційно засудив розкольників Церкви в Україні і заявив про свою солідарність і підтримку страждучих чад Української Православної Церкви. Вселенський Патріарх Варфоломей I офіційно заявив, що «визнає тільки одного канонічного Митрополита Київського і всієї України – Володимира (Сабодана)» (там же, стор. 3).

У зв`язку з цим заявляємо, що на Україні лише Церква, очолювана Блаженнішим Володимиром (Сабоданом), Митрополитом Київським і всієї України, є канонічною, а всі решта православних угрупувань перебувають у розколі з законною Церквою і, відповідно, позбавлені спасительної благодаті. Про це видимо свідчить сам Господь через обновлення чудотворних ікон (Подольської ікони Божої Матері в Києво-Печерській Лаврі), через мироточення св. мощей у Києво-Печерській Лаврі, явлення Пресвятої Богородиці в м. Рівному та інші чудеса, які благодать Божа творить у нашій Українській Православній Церкві.

Отже, об`єднання православних в Україні з умовою, що його визнало Вселенське Православ`я, можливе тільки через покаяння тих, хто в розколі. Це – єдиний канонічний шлях створення єдиної Православної Церкви в Україні.

На жаль, представники УПЦ-КП сьогодні пропонують антицерковний шлях об`єднання. Вони розсилають звернення з пропозицією скликати так званий «Всеукраїнський собор», створений на неправославних і неканонічних засадах. Разом з цим проводиться шантаж: хто не погодиться із скликанням цього беззаконного собору, той буде ворогом Української Православної Церкви та Української держави.

Ми ще раз авторитетно заявляємо, що це – чергова провокаційна акція керівників УПЦ-КП, яка потягне за собою новий, ще глибший розкол. Адже церковний Собор у православному розумінні є виразом єдності, а не засобом на шляху до неї.

Ми ще раз свідчимо, що ми і наша паства ніколи не були і не будемо ворогами свого народу, а тим більше – Української Православної Церкви. Ми прагнемо церковного об`єднання, яке має відбутися на канонічних засадах, тобто об`єднання благодатного, що було б визнане усім світовим Православ`ям.

Важливою передумовою такого церковного єднання є припинення втручання деяких представників влади та громадських організацій, а також політиків і журналістів у внутрішнє життя Церкви. Вже давно всім відомо, що ці втручання, крім ворожнечі і розбрату, нічого доброго не приносять.

Сьогодні державні засоби масової інформації в Україні можуть відіграти свою позитивну роль у вирішенні міжконфесійних конфліктів. Журналісти можуть докладати своїх зусиль у боротьбі проти культу насилля, міжнаціональної та іншої ворожнечі, безпутства, розпусти і інших гріховних явищ у суспільстві. Через засоби масової інформації треба навчати людей добру, показувати перевагу сумлінного і чесного життя. Адже як у нашій країні, так і в Церкві є багато талановитих, авторитетних людей, які можуть виголосити святі, благодатні слова, захистити людську гідність від отрути гріха. Це буде вести народ до покаяння і духовного очищення – головної моральної умови існування суспільства і держави, запоруки її успішного розвитку.

Єпископат Української Православної Церкви закликає усіх людей вірити в Бога, любити Бога і свого ближнього, мати терпіння до немочі людської і повагу один до одного, стояти у вірі, берегти віру православних батьків і дідів наших.

Єпископат Української Православної Церкви,

Києво-Печерська Лавра,

27 липня 1993 року