Для Православ’я нині наступив момент істини. Час позбавлятися симулякрів та відтворити динамічну модель устрою Церкви, у котрій немає «перших без рівних», а вищою формою координації Помісних Церков буде Всеправославний собор, головувати на котрому мають почергово глави різних Помісних Церков.
Константинопольський патріарх не може мати особливі привілеї, бо Константинополя давно вже не існує. Немає жодних підстав вважати його мудрішим, розумнішим та досвідченішим за інші Церкви. Такі привілеї – це знущання над здоровим глуздом та реальністю. Церква повинна керуватися реальністю, а не пустими титулами, за котрими вже давно нічого не стоїть.
Тільки почергове головування на Соборі може вирішити проблему та вилучити небезпеку папізму і етнофілетизму у Православ’ї. Цей голова буде «першим» тільки на Соборі, і не буде першим щодо решти єпископів взагалі. Скликати Собор може будь-яка Помісна Церква за згодою інших Помісних Церков, наприклад.
Та модель, котру нині пропонує Константинополь, – тупикова. Константинополь дискредитував себе, показавши себе політично ангажованим та інтелектуально вбогим пережитком минулого. Давати йому до рук важелі правління – це самогубство для Православ’я.