1. Головна
  2. /
  3. Публікації
  4. /
  5. “Київський патріархат” на міжнародній арені, або все що треба знати про діяльність українських розкольників у Європі

“Київський патріархат” на міжнародній арені, або все що треба знати про діяльність українських розкольників у Європі

«… Вселенська Патріархія під час нинішнього візиту (1993 р. – авт.) Підписала спільне комюніке з Московським Патріархом, в якому рішуче засудила церковний розкол в Україні та заявила про свою солідарність і підтримку стражденних чад Української Православної Церкви. Ми офіційно оголосили, що визнаємо тільки одного канонічного Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира (Сабодана). Усунення колишнього митрополита Київського Філарета Священним Синодом РПЦ було визнано Вселенською Патріархією, оскільки канонічні православні церкви повинні визнавати канонічні дії один одного »(1)

Патріарх Варфоломій, Предстоятель Константинопольської Православної Церкви

Ситуація з Київським патріархатом за останні чверть століття варіювалася. Практично все залежало від політичної кон`юктури та власне самого місця «Київського патріархату» у планах тих чи інших політиків. Філарет, як типовий представник радянської школи, розуміє одну просту істину: у кого влада – у того і всі важелі впливу. Однак у більшості випадків, колишні партійні чиновники тихенько хрестили, відспівували своїх рідних саме у канонічній Церкві. «Платон мені друг, але істина дорожча». Іншими словами, ми дружимо з Філаретом, адже це вигідно в плані політичному, однак питання віри – важливіше, тому ми йдемо в Церкву. Існує чимало випадків, коли відомі одіозні особи чи політичного істеблішменту, чи якоїсь іншої сфери, боячись себе позиціонувати відкрито з УПЦ, за «сімома замками» з`являлися в храмах саме канонічної Церкви.

Але мова не про це. Якими не були б голослівними заклики спікерів чи лідера «Київського патріархату» про їхнє «місце» у Вселенському православ`ї, однак, як показує час, це все залишається пустими словами.

Про діяльность КП на міжнародній арені є що говорити. Скажімо, показовим був, залишений без уваги українських ЗМІ, випадок в Іспанії – там виник конфлікт українських розкольників, уявіть собі, з тими, хто їх в скорому часі, ніби має визнати, Вселенським патріархатом.

Справа в тому, що правдами-неправдами розкольники минулоріч випросили такий собі місіонерський екуменічний центр у Мадриді, де вони власне і проводили свої зібрання. Але, як це часто буває, розкол почав проводити свою деструктивну політику і це дуже не сподобалося ієрарху Константинопольської Церкви митрополиту Іспанському і Португальському Полікарпу, адже зазіхали саме на віруючих, котрих хотіли «заманити» у розкол.  В Іспанії Фанар – офіційно зареєстрована релігійна організація і тому лист, який направив вищезгаданий ієрарх до керівних структур, сприяв тому, аби «Київський патріархат» благополучно виселили зі згаданих приміщень. І знову  в бій кинули того, хто відстоює інтереси КП у Європі  – «архієпископа» Рівненського Іларіона Процика, голову ВЗЦЗ. Ставку безпосередньо зробили на так званий «проєвропейський» курс України і 5 березня цього року «владика» Іларіон зустрівся з повноважним послом України у Іспанії паном Анатолієм Щербою. Ця зустріч, звісно, не принесла ніяких плодів, адже перед тим про діяльність розколу митрополит Португальський і Іспанський Полікарп повідомив і вселенського патріарха Варфоломія, і державні структури Іспанії, і римо-католиків, котрим безпосередньо це приміщення і належало.

Пригадаймо ще кілька «скандалів» КП з іншими Помісними Церквами, які свідчать про справжнє ставлення до українського розколу.

У 1997 році Предстоятель Православної Церкви Чехії і Словакії Дорофей направив лист Філарету Денисенко, в якому дав розгорнуту відповідь щодо його діяльності, вірніше його послідовників, на території вищезгаданої канонічної території. І що важливо, це офіційний лист Предстоятеля Помісної Церкви: «Відповідаю на появу у нас так званого «статуту», що не має до нас ніякого відношення. Тому його й було доставлено лукавим чином: «тими, хто входить не через двері», а нам відомо, хто чинить наче єхидна. Робиться це лише для того, щоб порушити спокійну атмосферу церковного життя в Чехії і Словаччині. «Статутом» намагаєтеся нав`язати нам своє беззаконне, злочинне життя в розколі, силою нав`язати нам свій сатанинський, згубний шлях, яким самі йдете. Чи не диявольська це справа? А хто розпочав її, став і «патріархом» зла.

Немає вам і вашому поплічнику А. Решетняку участі в священній огорожі нашої Святої Церкви. Наші віруючі наче передбачили його (А. Решетняка) зраду в майбутньому і свого часу підписали «атестат», що охарактеризував його справжнє обличчя – зрадника Матері-Церкви. От кого ви знайшли собі, вдягли в шати кусника, ведете їх згубним шляхом заради особистого згубного престижу.

Якщо й надалі зазіхатимете із своїми соратниками і слугами на нашу Святу Церкву, хай всі, хто робить це, будуть Богом прокляті як Іуда Іскаріотський. Вони  поділяють долю сатани, якому служать, виступивши проти Христової Церкви розколом і готуючи собі неминущу заслужену загибель.

Усі ви зухвало, не боячись Бога, роздираєте незшитий Хітон Христа. Усі ви зухвало кинулися на свою Матір-Церкву, яка багатьом, як і вам, дала вищу освіту за свій рахунок. На довершення цього Священноначаліє Руської Православної Церкви піднесло вас до найвищих церковних санів, яких, ви самі себе вже давно позбавили. І от чим їй віддячили?! Вам не докоряє сумління, значить втратили його. Буде суд Божий на всіх нас.

Священний Синод нашої Церкви на своєму засіданні 15 травня (1997 р. – авт.) найсуворіше засудив розкольників, нагадавши слова пророка «Хай буде двір їхнім пустим, і в житлах їхніх хай не буде живих» (Пс. 78, 26) і «що їв хліб мій і на якого я надіявся – підняв проти мене п’яту свою» (Пс. 40, 10). Ці слова стосуються розпинателів Христа. Амінь». (2) Вичерпна характеристика, чи не так?

В тому ж 1997 році трапився ще один інцидент ще з однією Помісною Церквою – Румунською. Як відомо, у 1996 році Українська Православна Церква прославила у лику святих київського митрополита Петра Могилу. Безпосередньо працювали дві комісії, як з боку УПЦ, так і з боку Румунської Церкви. Але як це часто буває, брехливо і лицемірно представники розколу проінформували громадськість, що це ніби вони в унісон з Румунською Церквою провели спільні заходи, і КП теж буквально в цей період провів свою канонізацію київського митрополита, ось як це було опубліковано: «Усім пам`ятно, як восени 1996 року київський митрополит Петро Могила був проголошений святим на Соборі Української Православної Церкви Київського патріархату. Майже одночасно відбувалася канонізація Київського Митрополита Румунською Православною Церквою. Підготовка до канонізації проходила в атмосфері гласності, діяла відповідна комісія, громадськість була добре поінформована засобами масової інформації про роботу комісії та підготовку і хід Собору». Для роз`яснення ситуації звернулися до представників Румунської Церкви і в листі на ім`я Предстоятеля УПЦ голова комісії по канонізації святих Румунської Православної Церкви митрополит Олтянський Нестор від 14 березня 1997 року пише наступне: «Ваше Блаженство! Зі святою радістю вітаємо Ваше Блаженство у Христі Господі, благаючи Його безперервно супроводжувати Вас у високій діяльності Вашого архіпастирського служіння православних віруючих в Україні.

Повернувшись на батьківщину, після того як я взяв участь в урочистостях канонізації Святого ієрарха Петра Могили, Митрополита Київського, я дізнався з гіркістю про те, що в 17-му номері «Інформаційного Бюлетеня» (Православна Церква Київського патріархату) були опубліковані інформації про якесь наше положення до церковного життя у Вашій країні, які не відповідають канонічній реальності.

У зв’язку з цим хочу привести Вашому Блаженству такі уточнення.

Спростовуємо з рішучістю твердження, що ми входили в офіційні зв’язки з відповідальними особами якогось церковнгої угруповання на Україні, яке не знаходиться під юрисдикцією Вашого Блаженства, спростовуємо і те, що було зроблено будь-які оголошення від імені Предстоятеля Румунської Православної Церкви Його Блаженства Патріарха Феоктиста або від нашого імені, оголошення, які підбадьорили б існування іншої церковної організації на Україні, крім канонічної Церкви, що знаходиться під архипастирської турботою Вашого Блаженства.

Так звана «зустріч» з колишнім митрополитом Філаретом 2 грудня 1996 року була лише випадковою, а коротка розмова з ним була лише природнім обміном люб’язностями між давно знайомими людьми.

У цій бесіді ми торкнулися кількох неважливих церковних проблем, які не виправдовують ні в якому разі існування так званого Київського патріархату, і тим більше вони не повинні вважатися офіційними точками зору Румунської Православної Церкви.

Жалкуємо, що ці помилкові інтерпретації могли бути опубліковані, і з надією, що вищенаписане пояснює вірний стан справ, по-братньому обіймаємо Ваше Блаженство у Христі Господі». (3) І це, знову ж таки, ще один офіційний документ!

Прагнення посіяти смуту представниками українських розкольників були і в Елладській Церкві. Це так звана справа з «Грецьким Екзархатом» «Київського патріархату». Справа в тому, що Філарет діяв дуже хитро: ні для кого не є секретом, що практично в кожній Помісній Церкві є заборонені або відлучені священики, саме вони і ставали тим знаряддям в руках українських розкольників, щоб проголошувати чергові «екзархати». Відкривачем у Греції такого собі відділу КП був нікому не відомий Тимофій Кутальянос, який помер у 2004 році. Після нього «екзархом» КП призначили Хризостома Бакомитроса, «хіротонія» якого відбулася у Володимирському соборі Києва. Що важливо, після «рукоположення» вищезгаданого персонажа Філарет звертається до нього з чітко окресленими завданнями: «у цей складний час бути посередником між Київським патріархатом і церквами Сходу, від яких ми очікуємо визнання Київського патріархату як помісної Православної церкви на Україні». Реакція Синоду Елладської Православної Церкви на дану акцію «Київського патріархату» була швидкою і досить зрозумілою, вірніше греки повідомили, що вважають українських рохкольників «схизматичним угрупуванням в Україні, яке не визнається Елладською Православною Церквою так само, як і всіма іншими Помісними Православними Церквами, з якими вона перебуває у євхаристійному спілкуванні». Що стосується самого Бакомітроса, Синод ЕПЦ вказав: «що вважає неможливим визнання «самопроголошеного «Київського патріархату» і архієрейського сану Бакомітроса, а всі його священнодійства, як й інші дії як «архієрея» вважає неправомірними. Клірик, впавши в розкол, здійснив канонічний злочин через з’єднання зі схизматиками і буде покараний синодальним судом».

До «ляпів» «Київського патріархату» варто додати ситуацію з такими ж розкольниками у Болгарії – Філарет у 1996 році прибув на інтронізацію «альтернативного патріарха» Пимена. Наразі філаретівці й надалі підтримують розкол у Чорногорії, адже неодноразово відлучений Константинопольським патріархом Михаїл Дедеїч «співслужить» КП у Києві.

Картина в принципі для усіх давно уже зрозуміла. Інтеграція «Київського патріархату» в лоно Вселенського православ`я, як самостійної одиниці, неможлива. Оскільки ми отримаємо абсолютно некеровану структуру, яка буде загрожувати канонічному устрою Церкви. А яким є вихід із ситуації для розкольників, ми усі прекрасно розуміємо – покаяння. Та  чи розуміють це вони?

  1. Православна газета №6 (10), серпень 1993 р.
  2. Православна газета №5 (32), червень 1997 р.
  3. Православна газета №8 (34), жовтень 1997 р.

 Сергій Назарчук

Попередній запис
Порошенко валить церкву, – Балога
Наступний запис
Нардепи підтримали Порошенка в прагненні до утворення ЄПЦ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Fill out this field
Fill out this field
Будь ласка, введіть правильний email.

Последнее