1. Головна
  2. /
  3. Публікації
  4. /
  5. «Залежний Томос», Або все що потрібно знати про «ромейську» автокефалію

«Залежний Томос», Або все що потрібно знати про «ромейську» автокефалію

«Якби ми хотіли бути просто визнаними, ми б залишилися у складі Московського Патріархату. Яка різниця: підпорядковуватися Москві чи підпорядковуватися Константинополю? Різниці немає…Церква залежна і від однієї, і від другої столиці. А нам потрібна незалежність від будь-яких церковних центрів. Ми боремося за те, щоб бути центром своєї церкви,

і ми цього досягнемо…»

Філарет Денисенко

(“Левый берег” с Соней Кошкиной  від 11 лютого 2016 року)

«Вони ж (Константинопольська Церква – авт.) взяли Українську Церкву в Сполучених Штатах Америки, в Канаді – і не відпускають! А коли брали, то говорили так: «Коли буде в Києві своя Церква – ви можете туди перейти». Але позиція Константинополя щодо парафій у діаспорі, в тому числі в Америці, відома – вони всі ці парафії вважають своїми. І тому не тільки не відпустять ті, які є їхніми зараз, але і ті, які не є їхніми, хочуть підпорядкувати…»

Філарет Денисенко

(З інтерв`ю «патріарха» від 22 грудня 2011 року)

ЗВЕРШИЛОСЯ!!! Такими словами прихильники автокефалії прокоментували події 5 січня 2019 року, коли на Фанарі Патріарх Варфоломій у супроводі української делегації підписав документ про дарування автокефалії Українській Церкві. Подія воістину історична, але, швидше за все, усю трагічність даного документа ми зрозуміємо дещо пізніше. Як зауважують релігійні експерти: «…українська ідентичність важливіша, ніж Іісус Христос…». Реакція деяких Помісних Церков уже відома, але про це дещо пізніше. В документі томосу «Православна Церква України» отримала дещо іншу назву – «Святіша Церква України». Тому давайте ставити акценти в даних процесах.

Висновок №1 «Профанарська» спільнота

З самого початку даного руху усім компетентним аналітикам було зрозуміло, що створюється не «автокефальна» Церква, що має за мету дійсно об`єднати усіх православних, а «антиросійська» на противагу РПЦ, іншими словами – паралельна юрисдикція. Цілком було очевидно, що Фанар не з змозі об`єднати віруючих України, тому подібний крок був спрямований виключно на «легітимізацію» розколу. Константинополь має у своїй юрисдикції біля 3000 парафій, а претендувати на роль «Вселенського Патріарха» з такою малочисельною паствою, звісно, нереально.

Текст томосу абсолютно чітко регламентує залежність Православної Церкви України від Фанару, в документі чітко прописано «Патріаршим і Синодальним Томосом ми визнаємо і проголошуємо встановлену, в межах території України, Автокефальну Церкву нашою духовною донькою і закликаємо усі світові Православні Церкви визнати її як сестру і згадувати під іменем «Святіша Церква України».

А) Титул Предстоятеля. У жодному з інших томосів, які надавалися Помісним Церквам, немає такої чіткої фрагментації щодо титулу «Блаженніший митрополит Київський і всієї України». Будь-які зміни повинні погоджуватися з Фанаром. Тобто «ноу-хау», які Київський патріархат приймав на засіданнях свого Синоду, різко засуджуютьсяв у форматі внутрішнього чи зовнішнього використання. Доволі чітка і жорстка вимога.

Б) Діаспора. «…не може ставити єпископів чи засновувати парафії за межами держави; вже існуючі відтепер підкоряються, згідно з порядком, Вселенському Престолу, який має канонічні повноваження у Діаспорі, бо юрисдикція цієї Церкви обмежується територією Української Держави…». Такої вимоги також не було у жодному з попередніх томосів, і це, очевидно, найбільш «вражаюча» вимога. Враховуючи велику українську діаспору, яка уже десятиліттями перебуває фактично на усіх континентах, та її чисельність – обмеження в даному аспекті дуже серйозні. Важко уявити, як етнічних українців мають духовно окормляти далекі від України, в усіх аспектах, греки. Тому, очевидно, перемовини про призначення на закордонні парафії українців будуть вестися, і не факт, що позитивно для ПЦУ. Яскравий приклад – 1995 рік, коли «автокефальна» спільнота українців перейшла в юрисдикцію Константинопольського Патріархату на чолі з Костянтином Баганом.

В) Право «Ἔκκλητον». «…Священнослужитель будь-якого сану, остаточно засуджений своїми церковними властями до будь-якого покарання, може, використовувати право апеляції (Ἔκκλητον) до Вселенського Патріарха, відповідно до того, як це передбачено священними канонами (9 і 17 Четвертого Вселенського Собору) та багатовіковою практикою Церкви…». Так сказано у проекті статуту ПЦУ. Варто зазначити, що дана риторика про «першість» Константинополя у судових рішеннях прописується у томосах ХХ століття, в період епохи Мелетія Метаксакіса, коли формувалася загальна теза про «Перший Престол» у православному світі.

 Подібне ми читаємо у Томосі Польської Церкви від 1924 року: «Рівно ж рекомендуємо, щоб у питаннях або непорозуміннях більш загальної церковної природи, які виходять за межі юрисдикції окремо взятих Автокефальних Церков, Високопреосвященніший Митрополит Варшавський і всієї Польщі звертався до нашого Найсвятішого Патріаршого Вселенського Престолу, через який здійснюється спілкування з кожною єпархією православних [єпископів], які право правлять слово істини, і щоб у такий засіб питав авторитетної думки і судження від братських Церков…».

У Томосі Албанської Церкви від 1937 року: «Ми рекомендуємо також, щоб з усіх питань і непорозумінь загального церковного характеру, що стосуються умов і юрисдикції Автокефальних Церков, Архієпископ Тирани та всієї Албанії звертався до нашої Святості Патріаршого Вселенського престолу, через який зв’язуються між собою всі Православні єпископи, що поширюють правильно слово істини, і питав б своєчасно думку братніх Церков…».

Томос про автокефалію Церкви Чеських земель та Словаччини від 1998 року: «Диякони та ієреї підсудні судам другого рівня, архієреї – судам першого рівня, і з усіх питань, щодо своїх обов’язків підсудні, згідно зі священними канонами, канонічно заснованим Синодальним судам, для роботи яких запрошуються, за погодженням із Вселенським Патріархом, ієрархи виключно з юрисдикції Церкви-матері, тобто Вселенського Престолу. Засуджені архієреї за апеляцією щодо остаточного рішення можуть звернутися до Вселенського Патріарха…».

Тобто ми бачимо системність в плані судової апеляції і пряму вказівку на першість Константинопольського Престолу у вирішенні судових справ.

Висновок №2. ПЦУ і Константинопольський екзархат

В томосі сказано все дуже неоднозначно «при чому права Вселенського Престолу на Екзархат в Україні і священні ставропігії зберігаються не применшеними…». Про які ставропігії йде мова? Лише Андріївську церкву? В тексті нічого не сказано. Також не опублікований текст домовленості Патріарха Варфоломія і Президента України від 3 листопала 2018 року. Можливо, за цим договором чисельність ставропігій зросте? Адже офіційні речники Константинополя вказували на те, що в Україні були чисельніші представництва Фанару. Зокрема, Ілля Бей так пояснює згадку про Києво-Печерську Лавру у томосі: «…Згадка про Києво-Печерську Лавру може пояснюватися не лише її духовним зв’язком з Афоном (Константинопольський Патріархат), і не лише величезним сонмом святих, але й тим, що Лавра – одна з колишніх ставропігій Константинополя…». Фактично буде існувати одна структура «Православна Церква України», і паралельно з нею Екзархат Константинопольської Церкви – чи це представництво, чи повноцінна структура – лише здогадки.

Висновок №3. Внутрішній формат

У інформаційному просторі уже існує проект статуту ПЦУ, який регламентується 12-ма пунктами. Це загальні положення з підрозділами, які моделюють формат управління. Однак є декілька цікавих положень, які не прописані в проекті статуту, але є невирішеними і не погодженими. Питання про два предстоятелі. Філарет неодноразово заявляв, що він є діючим «патріархом» і нікуди не збирається йти. Точки зору Фанару щодо цієї проблеми немає і по цей день, очевидно що її не буде і в подальшому. Через декілька днів Філарет буде відзначати 90-й ювілей, і «почесність про його патріаршество» ще буде одним каменем наадресу Фанару, адже вони не забезпечили канонічну правомірність його реального положення. Це важливо і на замітку для інших Помісних Церков щодо процедури рецепції томосу.

В подальшому він має стати постійним членом Синоду ПЦУ, і це теж виклик, адже реально він не є діючим архієреєм.

Висновок №4

Фактично Константинополь прописав доволі жорсткі норми для новоствореної структури в Україні. Таким чином Фанар старається не допустити можливих відхилень від томосу і статуту. Все чітко регламентовано, і будь-які «небажані» процеси всередині ПЦУ будуть різко піддані верховному трибуналу у Стамбулі. Для цього створено й Екзархат – задля нагляду і миттєвих сигналів. Чи влаштує такий формат усіх учасників даного зібрання? Від цього буде залежати не тільки майбутнє ПЦУ, а і Константинопольської Патріархії, якій в скорому часі нададуть відповідний вердикт інші учасники гри. Чекати залишилося недовго.

МАРК ОБНОРСЬКИЙ

Попередній запис
Кліриків Рівненської єпархії УПЦ переконливо запрошували на зустріч з Президентом
Наступний запис
Предстоятель Кіпрської Церкви не збирається поминати главу ПЦУ за Богослужінням

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Fill out this field
Fill out this field
Будь ласка, введіть правильний email.

Последнее