«Як необдумано та поспішно вони (КП та УАПЦ – авт.) були удостоєні автокефалії, а тепер ще й вимагають визнання від інших Помісних Православних Церков, кидаючи виклик всеправославнійеклезіологічній свідомості…»
Протопресвітер Анастасій Гоцопулос
З 19 по 21 березня 2019 року тривав Архієрейський Собор Елладської Православної Церкви. Багато релігійних аналітиків, незалежно від їхніх симпатій, сподівалися, що Грецька Церква висловить свою сформовану позицію щодо української проблематики, однак цього не сталося. Питання відправили для вивчення в комісії – міжправославнихзв`язків і номоканонічну.
Адміністративний устрій Церкви
Елладська Церква – це єдина Помісна Церква,котру очолює Синод, а не Предстоятель. Афінський Архієпископ є не Предстоятелем Церкви, а лише головою Синоду. Дана модель управління схожа з певним часом з 1721 по 1918 рр. в історії Руської Православної Церкви, який іменується «синодальним періодом». Щось подібне ми спостерігаємо в Елладській Церкві.
Після падіння Візантії у 1453 році Константинопольський Патріарх вважався предстоятелем усіх православних християн, що знаходилися під владою Османської імперії. Таким чином, влада Константинопольського ієрарха розповсюджувалася на територію інших Помісних Церков.
У XIX столітті православні країни Південно-Східної Європи стали виходити з-під влади мусульман, а разом з тим і з юрисдикції Константинопольської Церкви. У 1833 р. греки проголосили свою автокефалію, яка, зрештою, була визнана Константинополем лише через 17 років – у 1850 році. Внаслідок Балканських війн 1912-1913 року до Греції відійшли території так званих «нових земель», що розташовувалися вище міста Лариса (фактично половина тодішньої частини Греції).
Оскільки до цього моменту дані території знаходилися під Османською імперією і, таким чином, під церковною сферою Константинополя, постало питання: як внаслідок зміни політичних кордонів має відбуватися церковне керівництво, простіше кажучи, до якої юрисдикції дані «нові землі» мають відноситися – Афін чи Константинополя. Через 15 років грецьке керівництво включило дані території до складу Елладської Церкви, що викликало відповідну реакцію у Константинополя. 4 вересня 1928 року Патріархія видала указ, згідно з котрим дані території передавалися під управління Елладської Церкви, однак формально вони належали Константинополю (обов`язкова умова – обрання і затвердження архієреїв на кафедри в «нових землях» затверджується Фанаром).
Даний указ фактично ліквідовував незалежність греків, тому внаслідок подальших дискусій між двома Церквами вдалося дійти компромісу – обрання і затвердження кандидатів на єпископство чинить Грецька Церква, однак вона лише повідомляє Константинополь про такі дії.
Таким чином, адміністративно управління Елладською Церквою виглядає так: з 81 єпархії 30, які включають територію «нових земель», знаходяться під управлінням Патріарха Варфоломія. Синод складається з 12 членів, 6 з котрих безпосередньо представляють єпархії «нових північних земель». Таке собі своєрідне двовладдя.
Конфронтація між Фанаром і Афінами
Як відомо, саме Константинопольська Церква у 2004 році розірвала євхаристичне спілкування з Елладською. Дивно, але чомусь сьогодні про це забувають. А причина доволі схожадо сучасних подій. Ми мали прецедент, коли саме Фанар брутально втрутився у внутрішні справи Еллади.
З 1928 по 2003 рік – фактично 75 років – формула обрання нових архієреїв на території «нових земель» була наступною: Елладська Церква самостійно і виключно у власній компетенції здійснює обрання нових ієрархів і надсилає сповіщення на Фанар щодо даного обрання (лише повідомляє). Дана практика влаштовувала усіх.
Однак, 9 липня 2003 року помер митрополит Солунський Пантелеімон, і Фанар вимагав, щоб при обранні нового архієрея були дотриманні умови Акту 1928 року без внесених пізніше поправок (тобто обрання нового архієрея здійснюється через подання і утвердження Константинополя, а не Афін, як було протягом останніх 75 років!!!), в іншому випадку патріарх Варфоломій пригрозив відкликати Акт 1928 року (про приналежність єпархій «нових земель» Елладській Церкві).
26 квітня 2004 року відбувся Архієрейський Собор Елладської Православної Церкви. Він, по-перше, підтвердив попередні рішення Постійного Синоду Елладської Церкви про направлення на Фанар каталогу кандидатів на північні кафедри з формулою «для того, щоб Патріархат здійснив свої права». Також, не чекаючи письмового затвердження цих каталогів Константинопольським Патріархатом, він прийняв рішення перевести на Солунську кафедру митрополита Александрупольського Анфима (Руссоса) і обрати нових митрополитів на «північні кафедри»: Хризостома (Авагіяноса) на Елевферупольську і Павла (Папалексіу) на Сервійську і Козанську. Нові митрополити були рукопокладені протягом трьох днів після Собору.
30 квітня 2004 р. відбулося засідання розширеного Синоду Константинопольського Патріархату. Його канонічний статус Патріарх Варфоломій назвав як «великий собор архієреїв, що перебувають у місті». У ньому взяв участь 41 архієрей. Головною темою обговорення на Синоді стало рішення Архієрейського Собору Елладської Церкви, з приводу даної ситуації Синод постановив:
1)вважати недійсними обрання нових митрополитів на Солунську, Елевферупольську та Козанську кафедри; 2) припинити з Архієпископом Христодулом спілкування у богослужінні та адмініструванні; 3) рекомендувати митрополитам, обраним неканонічно, не приймати в управління єпархії, інакше і з ними буде припинене спілкування; 4) просити грецьку державу не видавати відповідних «президентських указів», котрі зазвичай видаються у випадку обрання нових митрополитів; 5) висловити незадоволення та скорботу з приводу тих, хто брав участь у хіротоніях новообраних митрополитів; 6) попередити, що, якщо «канонічна аномалія» триватиме, Константинопольський Патріархат буде змушений відкликати свій Акт від 1928 року.
Пункти «2» і «6» нічого не нагадують?
Крім того, з грецьких засобів масової інформації стало відомо, що над Архієпископом Христодулом (Параскеваідісом) Фанар може влаштувати суд із залученням деяких глав Помісних Церков.
Однак менше місяця знадобилося для того, аби конфлікт вирішити і відновити євхаристичні та дипломатичні відносини між двома Церквами.
Нова хвиля протистояння
На Синаксисі Предстоятелів Помісних Церков (передував Критському зібранню), який проходив у Женеві в січні 2016 року, не було Архієпископа Афінського Ієроніма. Зумовлено це було новим витком протистояння з Фанаром.
І знову ж таки ми бачимо втручання Константинополя у внутрішні справи Елладської Церкви: заміщення вакантної Іоанінської кафедри ставлеником Варфоломія архімандритом Амфілохієм (Стергіу), відкриття екзархату Фанарав Афінах без погодження з Священним Синодом Елладської Церкви, нові висловлювання Варфоломія у Фракії щодо юрисдикційних претензій на «нові землі».
Те, що ми сьогодні спостерігаємо в Україні, не є чимось новим чи спонтанним, а дуже добре характеризує політику офіційного Фанару.
Чому Елладська Церква досі не висловила свою позицію
Один із так званих екзархів Фанару в Україні, який готував усі передумови до «об`єднавчого собору» 15 грудня 2018 року,– архієпископ Даниїл Зелінський – сказав, що Церкви грецької традиції та Румунська в скорому часі (орієнтовно 1-1,5 місяці) визнають ПЦУ. Кіпр та Албанія категорично виступили проти, румуни поки зайшли у фазу торгів, а Грецька Церква відтермінувала обговорення питання.
Це пов`язано з декількома факторами. По-перше, разом із серйозною конфронтацією в єпископаті Елладської Церкви, питання надто складне, і є два протилежних табори. Такі митрополії, як Верійська, Месогейська, Арголідська, Патрська, Керкірська, Мантинейська, скептично відносяться до ініціатив Варфоломія і його дії не підтримують. Пірейська митрополія взагалі надала публічний коментар щодо української ситуації: «…Після неканонічного надання автокефалії на Україні почалося безпрецедентне гоніння на канонічну Православну Церкву на чолі з митрополитом Онуфрієм. Єпископів, священиків, ченців і простих віруючих обливають брудом, захоплюють монастирі і храми, виганяють громади канонічної Церкви, яка була перейменована в “Російську Православну Церкву“». А далі, власне, у митрополіїсформулювали свою конструктивну і принципову позицію: «…Духовенство митрополії висловило надію, що ієрархи виявляться на висоті обставин і не визнають нову розкольницьку “Церкву” на чолі з “митрополитом” Епіфанієм, слідуючи священним канонам, які вони, поклавши на себе страшні клятви в день свого архієрейського рукоположення, обіцяли дотримуватися…».
З іншої сторони, у Греції активізувалося посольство США на чолі з добре відомим українцям паном Джеффрі Пайєттом, який сприяв представникам ПЦУ на чолі з Павлом Юристиму відвідинах святинь Афону. Дещо пізніше офіційний посол США говорив, що «росіяни дискредитують Варфоломія», що, очевидно, стосувалося розриву спілкування між Москвою і Стамбулом. Без сумніву можна сказати, що консультації посольства США з грецькими митрополіями теж ведуться.
З неофіційних джерел є інформація, що чергове засідання Архієрейського собору Елладської Церкви відбудеться уже восени, і, можливо, ми дізнаємося позицію греків. Проте, беручи до уваги офіційні рішення Синодів Албанської та Кіпрської Церков, можнаспрогнозувати, що офіційні Афіни теж або засудять дії Варфоломія, або ж займуть дипломатичний нейтралітет.
Той же отець Анастасій Гоцопулос сказав доволі правильні слова, які можуть в певній мірі стати далекоглядними на майбутнє у вселенському православ`ї: «…усі Помісні Православні Церкви зі страхом та трепетом перебувають перед лицем небезпеки – визнання самозванців без апостольського преємництва у якості канонічних єпископів Церкви Христової, без сумніву, приведе до отруєння складу єпископату Вселенської Православної Церкви…».
МАРК ОБНОРСЬКИЙ