16 липня 2019 року портал «Православие.Ru» опублікував інтерв’ю відомого грецького богослова протопресвітера Анастасія Готсопулоса, клірика храму Святителя Миколая у місті Патри, в котрому він коментує наслідки надання автокефалії ПЦУ.

 

«Ми маємо справу не лише з неповагою до церковного передання та порядку, не лише зі значними канонічними порушеннями. Ситуація виявляється набагато більш серйозною, якщо ми розглянемо, кому надана автокефалія!

 

У даному випадку ми маємо справу з неповагою до сокровенного ядра християнського священства, до самого таїнства передання Божої благодаті через безперервне апостольське преємництво православного архієрейства», – пише богослов.

 

З його слів, своїм «безпрецедентним і нечуваним діянням» Константинопольський патріархат визнав та відновив в архієрейському сані:

 

«а) Філарета Денисенка, усунутого та анафематствованого колишнього єпископа Руської Православної Церкви. Усунення та анафемування Філарета були визнані та приймались без заперечень протягом 26 років всеправославною церковною свідомістю, у тому числі й Константинопольським патріархом. <…>

 

б) Макарія Малетича, котрий ніколи не був усунутий, бо ніколи не був канонічно рукоположений у єпископи! По суті Макарій є абсолютно не рукоположеним, бо ті, хто його рукоположив, самі були рукоположені усунутим та не відновленим єпископом, а також Віктором Чекаліним – колишнім дияконом, шарлатаном та махінатором, згідно із загальним кримінальним правом, котрий не був рукоположений навіть у священики».

 

Він нагадав: «Нова автокефальна Церква України нараховує біля 50 єпископів. На жаль, сьогодні 2/3 її ієрархів рукоположені усунутими розкольниками, тоді як 1/3 (приблизно 15 єпископів) зведені у сан священства обманщиком та псевдоєпископом Чекаліним!».

 

«Однак для відновлення усунутих, відсторонених та саморукоположених Вселенський патріархат не слідував церковній традиції, відповідно до котрої успішно діяли архієреї та предстоятелі багатьох Помісних Церков:

 

а) з боку розкольників не було покаяння. Відповідно, цілком природньо, що Філарет знову може робити те саме;

б) розкольники не повернулись (і не мали такого наміру) у спілкування з Церквою, від котрої вони відділились. Таким чином, проявляється неповага до Помісної Церкви та порушується основний фундаментальний принцип церковної традиції, згідно з яким спілкування з соборною Церквою відбувається через Помісну Церкву та судове рішення за церковними злочинами, винесене Помісною Церквою, діє на всьому просторі Вселенської Церкви (Апостольські правила: 12, 32; Антіохійський Собор: правило 6; Карфагенський Собор: правило 9);

Не були заново рукоположені ті, хто прийняв псевдохіротонію у розколі від анафематствованих та саморукоположених.

в) не були заново рукоположені ті, хто прийняв псевдохіротонію у розколі;

г) не були заново рукоположені ті, хто прийняв псевдохіротонію від усунутих та анафематствованних;

ґ) не були заново рукоположені ті, хто прийняв псевдохіротонію від саморукоположених та нерукоположених;

як було визначено рішенням І Вселенського Собору з мелітіанського розколу і як недавно вчинив Вселенський Патріархат, коли справи двох «єпископів»-старостильників були передані до юрисдикції Сполучених Штатів Америки. Їх рукоположили як нерукоположених!

д) колишні розкольницькі «єпископи» не підпорядкувались канонічним єпископам, як передбачає 8-е правило І Вселенського Собору, котрий розглядав питання повернення у церковне спілкування розкольницьких священиків (кафарів)».

 

Протопресвітер Анастасій Готсопулос пояснює:  «Навпаки, вони залишаються єпископами «паралельно» із канонічними єпископами у тій же єпископії. При цьому ми маємо не лише паралельне співіснування двох єпископів у порушення 8-го правила І Вселенського Собору, котре приписує, щоб не було «двох єпископів у місті», але й утворення паралельної Церкви та паралельного Синоду на території іншої автокефальної Церкви…

 

Немає історичного та канонічного прецеденту для того, щоби збіговисько усунутих, відлучених, саморукоположених та розкольників одним актом було б «відновлене», а також був скликаний «Об’єднавчий собор» і водночас надана автокефалія – можна позаздрити швидкості навіть для експрес-процедури! І все це з неповагою до апостольського та канонічного припису, згідно з яким «новонаверненого» або «від порочного способу життя поверненого, не праведно раптом зносити у єпископи. Бо несправедливо ще не випробуваному бути вчителем для інших (див. 80-е Апостольське правило, 2-е правило I Вселенського Собору, 3-е правило Лаодикійского Собору, 4-е правило св. Кирила)! У даному ж випадку [Константинопольський патріарх] негайно надав вищий церковний ступінь – автокефалію – людям, котрі духовно народились та дозріли у 25-річному розколі, і тепер він пожинає плоди своїх рішень, соромлячи при цьому Церкву».

 

Богослов наголошує, що 16-м правилом Дворазового Собору заборонено обрання у якості «митрополита Київського» іншого єпископа, допоки визнаний усіма Православними Церквами канонічний митрополит Київський Онуфрій та інші канонічні єпископи не відійшли в інший світ, не зняли з себе повноваження, не полишили без поважних причин свою єпархію на термін понад 6 місяців, не були засуджені за канонічний злочин.

 

Він цитує це правило: «З причини сутичок та смути, що трапляються у Церкві Божій, необхідно і це визначити: нехай не ставиться єпископ у тій Церкві, предстоятель котрої ще живий та перебуває у своєму статусі, хіба якщо сам добровільно відречеться від єпископства, або належить спочатку привести до кінця законне дослідження провини, за котру він може бути усунутий від єпископства, і тоді вже, з його усуненням, звести на єпископство іншого замість нього».

 

«Абсолютно антиканонічним способом Вселенський патріарх вимагає від всеправославно визнаного канонічного митрополита Київського припинити застосовувати до себе свій канонічний титул, котрий визнають усі Православні Церкви, – вказує священнослужитель. – Таким, що протирічить священним правилам, є рішення Вселенського патріарха прийняти архієреїв іншої Церкви без звільняючої грамоти та дозволу їхнього правлячого канонічного патріарха; 14-е и 15-е Апостольські правила, 16-е правило I Вселенського Собору, 15-е правило Сардикійського Собору, 63-е (54-е) правило Карфагенського Соборуце категорично забороняють».

 

«На підставі якого церковного правила автономна Церква з активним церковним життям (тисячі приходів, тисячі монахів та мільйони вірян), котрі до сьогодні визнавалась всіма Православними Церквами як єдине висловлення всієї сукупності православних України, «стирається» з церковної карти, щоб звільнити місце для встановлення «нової» Церкви?

 

Від якого часу саморукоположені мають апостольське преємництво?!

 

І, врешті-решт, чи можливо, щоб Православні Церкви визнали, що дії та діяння шарлатана, нерукоположеного псевдоєпископа є провідником Божественної благодаті у Таїнстві священства? Чи можливо, щоб нерукоположений рукоположив канонічних єпископів? З якого часу саморукоположені мають апостольське преємництво», – каже у заключення богослов.