Усім нам відомий Кирило Говорун, котрий останнім часом не гидує відвертої брехні, і давно вже не гидує провокаціями, вирішив написати похвальну оду Патріарху Варфоломію. Взагалі-то це було очікувано. Ще з часів роботи у Патріархії на початку 2010-х його відзначали спроби писати ворожі тексти проти РПЦ. Але цей текст – це щось особливе, достойне захоплення! Товариш Говорун так старався, що, якщо йому після цього не дадуть у Константинопольському Патріархаті медаль, – це буде вселенська несправедливість. Він описав, що лист Патріарха Варфоломія, – це не аби щось абияк – а бездоганний текст, над котрим працювали вчені та лінгвісти. Це ледь не вершина досягнень у справі церковного листування.
При цьому, написавши безліч похвальних рядків стосовно стилю, Говорун так цим захопився, що майже забув поговорити за змістом.
Наприклад, вказуючи «Так, зустріч в Аммані тут охарактеризована як “за можливістю всеправославна зустріч”. Те, що фраза в оригіналі без лапок, свідчить про прийнятність такого визначення для Фанару». Тобто він каже, що тема зустрічі, в цілому, справа прийнятна та придертись немає до чого. А потім продовжує: «Лист сповнений жорсткої риторики». У чому ж проблема, якщо зустріч прийнятна? Виявляється, що Патріарх Варфоломій схвильований тим, що «рамки цієї зустрічі не мають історичних прецедентів (ἀνιστόρητον) та свідчень у канонічній традиції (ἱεροκανονικῶς ἀμάρτυρον)». Ну, тобто Варфоломій розуміє, що «дружню зустріч» не можна трактувати як щось незаконне і, мовляв, обурюється не змістом обговорюваних проблем, а новизною.
А тепер про прекрасне: фанарський ресурс Panorthodox SYNOD опублікував допис із коментарем Говоруна ВЖЕ ЧЕРЕЗ ДВІ ХВИЛИНИ після того, як Говорун опублікував його у себе на сторінці у Фейсбуці. Тобто в ідеальній історії, котру вони можуть розповісти, вони побачили допис безпосередньо у момент її публікації, за дві хвилини вичитали величезний хвалебний текст і негайно запостили його у себе. Насправді це байки та фантастика. Більш реальним виглядає те, що Фанар усвідомив брак та відсутність якості роботи своїх пропагандистів, до того ж зрозумів, що в них немає своїх російськомовних пропагандистів і, ймовірно, вирішив запропонувати товаришу Говоруну попрацювати в них у справі написання хвалебних байок. Товариш Кирило, вочевидь, погодився і тому написав текст, одразу ж відправив їм посилання, а вони, не читаючи, але знаючи, що це написав їхній найнятий пропагандист, негайно це опублікували.
Крім того, розповідаючи про лист Варфоломія, Говорун ретельно забув купу місць, котрі кажуть про істеричність відправника: текст взагалі перемішаний фразами у стилі «як же ви не бачите шкоди!?» та фразами «вам слід було звернутись до мене для вирішення проблеми». Тобто, з одного боку, це надривні крики «що ж ви робите?», а з другого – давайте, може, домовимося? Будь-яка людина, що читає текст, дійде думки, що у відправника стан, близький до істерики: пошук винних у тому, що сам же називає не забороненим, змови вселенського масштабу, обурення та жалісний стогін з проханням домовитись щодо рішення проблем.
Але, як кажуть, товариш Говорун: написано все у чудовому стилі візантійських традицій.
Дивлячись на те, як солодко Говорун це описав, і на те, що він, безумовно, перебував у контакті з фанаріотами при написанні цих лестощів, у мене тільки одне питання: скільки коштує в наш час пропагандист на кшталт Говоруна? Так би мовити, по чому Говорун?