Існувати ≠ співпрацювати: як Мінкульт звинувачує УПЦ в колабораціонізмі, не помічаючи аналогічних дій в інших

Вибірковість Міністерства культури у відношенні до УПЦ вже стала звичною справою. Ось нещодавно в згаданій установі звинуватили Українську Православну Церкву в посібництві владі т.зв. “ЛНР” через те, що представники Церкви взяли участь у громадському педагогічному заході.

На думку Міністерства культури, УПЦ після відомих всім подій на територіях тимчасово непідконтрольних українській владі мала б сидіти тихо та сумирно. За логікою Мінкульту, українці, які залишились на території так званих «Л/ДНР» є апріорі сепаратистами, а отже – не гідні того, аби українська Церква ними опікувалась.

Що ж, спробуймопоетапно розібратися, чи можуть на територіях «Л/ДНР» та Криму існувати українські релігійні організації, не співпрацюючи з тамтешніми «владними структурами».

Чи є там робота для церков?

На всіх проблемних українських територіях релігійні організації, попри переконання заангажованих ЗМІ, представлені не лише в якості УПЦ. В Криму та «Л/ДНР» в більшій чи меншій мірі діють православні різних конфесій, римо- і греко-католики, протестантські деномінації та безліч інших течій. Що вони всі там роблять? Те ж саме, що й на всій території України – проповідують, намагаючись залучити до себе якомога більше людей.

Чи можливо в подібній ситуації не співпрацювати з тими, хто називає себе владою в Криму та «Л/ДНР»? Хіба що, перебуваючи в підпіллі… Інакше, завжди буде потреба їсти, пити, користуватись газом, водою, електроенергією, каналізацією та всіма іншими зручностями, які притаманні будь-якому цивілізованому суспільству.

Ані УПЦ, ані УПЦ КП, ані УГКЦ, ані будь-які інші релігійні течії не згорнули свої представництва в окупованому Криму та «Л/ДНР». А отже, слідуючилогіці Міністерства культури, активно співпрацюють з окупантами. Адже, сплачуючи за комунальні послуги, вони наповнюють бюджет окупантів. Сплачуючи за продукти харчування в місцевих магазинах, вони, за висловом одного з представників УПЦ КП, «купують кулі, якими потім вбивають українських солдат». Більше того, в якості валюти вони використовують не абищо, а російські рублі!

Якщо ж духовенство тієї чи іншої української конфесії в Криму чи «Л/ДНР» хоче взяти участь, наприклад, в науково-освітянській конференції, провести якийсь культурний захід тощо, вони, за визначенням Мінкульту,– колаборанти.

Та, не зважаючи на позицію Міністерства культури України, жодна з конфесій не поспішає збирати речі й покидати окуповані території. Чому? Напевно тому, що розуміють – рано чи пізно, однак мирне життя налагодиться. І якщо вже такі, як УПЦ КП і УГКЦ спокійно існують в Росії, то для них не є великою складністю перебування на територіях Криму та «Л/ДНР».

Конфесійна палітра ОРДЛО та Криму

Серед українців панує стереотипна думка про те, що в Криму та «Л/ДНР» повноправно діє лише Українська Православна Церква. Неодноразово доводилось зустрічати інформацію про те, що з півострова та ОРДЛО мігрували всі представники УГКЦ, УПЦ КП та інших релігійних структур. Однак подібні твердження далекі від істини.

УПЦ не могла і не може покинути згадані вище території, адже, як і на всій іншій території держави,залишається найбільшою та найвпливовішою конфесією. Великий відсоток серед релігійних організацій Криму та «Л/ДНР» займають різноманітні протестантські течії, які, без жодних докорів сумління, перереєструвалися на окупаційний лад, оскільки втрачати своїх віруючих вони також не хочуть.

Не пішли з Криму чи Донбасу і «патріотичні» греко-католики, які змінили свою риторику. Тепер, за допомоги РКЦ, ОРДЛО вздовж і впоперек зайняті офісами «Карітас». Іншими словами, уніати почали активну місіонерську діяльність, роблячи ставку на ієзуїтський підхід по відношенню до знедолених мирних жителів Донбасу.

Знаковим також став візит апостольського нунція КлаудіоГуджеротті до Луганська і Донецька в грудні 2016 року. Все це відбувалось під прикриттям фраз, на кшталт «наші віруючі не можуть залишатись без пастирської опіки, де б вони не були». Невже хтось вірить в те, що візитації подібного рівня відбувались без узгодження з сепаратистськими органами влади? Як це розцінювати? Як колабораціонізм?

Згадуючи про УГКЦ в Криму, варто зазначити, що 5 липня 2017 року на сторінках РІСУ було опубліковано коментар греко-католицького єпископа Михайла Бубнія про те, що уніати вберегли свої парафії в Криму. «Ми зберегли громади в Криму, не зважаючи ні на що, – сказав він – Ми знайшли тимчасові методи, щоб наші вірні могли молитись у своїх храмах на тимчасово окупованій території», –  додав Бубній.

Та, як нам відомо, перед всіма українськими релігійними організаціями півострова ще в 2014-му році було поставлено вимогу про перереєстрацію за законодавством РФ. Що, власне, і зробили представники всіх конфесій, в тому числі – УГКЦ. Вимірюючи категоріями Міністерства культури України, ми знову стаємо свідками колабораціонізму. Хіба ні? Що ж виходить, УГКЦ треба притягти до відповідальності? Адже саме таких дій вимагають чиновники по відношенню до УПЦ…

До речі, розчаровані будуть й ті, хто вважає, що «найпатріотичніша» УПЦ КП не помічена в аналогічних ситуаціях. «Філаретівці» ще від початку 2014-го року активно показують свою нездатність «дути в одну дудку» з українським  Міністерством культури, на що останні банально закривають очі. Найяскравішим актом посібництва окупантам є діяльність УПЦ КП в Криму.

«У перших числах березня (2015-го року) у нас відбулася зустріч із «керівництвом» Автономної Республіки Крим, зокрема із Сергієм Аксьоновим і Русланом Бальбеком («віце-прем’єром» самопроголошеної Республіки Крим), на якій було вирішено питання нашої подальшої діяльності в Криму. Домовилися, що на території Криму повинна зберегтися УПЦ Київського Патріархату»,повідомив інтернет-виданню «Главком» керуючий Кримськими єпархіями УПЦ КП Климент Кущ.

«У будь-якому випадку юридична перереєстрація (за російським законодавством) необхідна тому, що без неї деякі церкви залишаться відрізаними від світла і води, а також є загроза втрати майна», – продовжив Кущ, розповідаючи про те, що задля вирішення окремих питань йому навіть довелось зустрічатись особисто з Аксьоновим.

Цікаво, що в цій ситуації Міністерство культури України не помітило жодних порушень. Так як і в тому, що Кущ вже за кілька місяців після окупації Криму отримав російське громадянство. Так само Мінкульт не бажає задавати запитань про те, яким чином Луганська єпархія УПЦ КП спокійно звершує богослужіння на території окупованого Луганська. Про це, між іншим, «філаретівці» Луганщини самі регулярно повідомляють на своїй офіційній сторінці в Facebook.

Яким чином це може відбуватись, якщо, зі слів того ж Філарета, діяльність УПЦ КП в «Л/ДНР» заборонена? Очевидно,що без згоди ватажків самопроголошених республік, «Київський патріархат» на Донбасі не зміг би навіть дихнути. Отже, черговий факт співпраці з окупантами з боку УПЦ КП на лице. Звісно, якщо судити категоріями Мінкульту.

Існувати≠ співпрацювати

Враховуючи факти, які було наведено вище, цілком обґрунтованим було б Міністерству культури України звинуватити УПЦ КП і УГКЦ у посібництві окупантам та співпраці з ними. Однак, як бачимо, цього не трапляється. Це і зрозуміло, адже сьогодні ці конфесії цілковито відпрацьовують всі покладені на них сподівання, намагаючись догодити чинній владі. От і влада в особі Мінкульту закриває очі на дрібні пустощі «патріотичних».

Та уявімо, якби під маразматичну гребінку чиновників потрапили всі без винятку конфесії. Здається, тоді багато хто почав би вникати в етимологію слова «співпраця». Адже УПЦ, в яку вкотре полетіло каміння збоку Мінкульту, жодним чином не співпрацює з ватажками «Л/ДНР» чи Криму так, як про це розповідають чиновники.

Можна було би казати щось про співпрацю, якби в управлінні Донецької чи Луганської єпархії УПЦ висів графік чергування священнослужителів на фронтовій лінії, де б вони подавали снаряди для пушок чи мінометів. Однак, «співпраця» УПЦ з організаторами «Л/ДНР» не відрізняється від «співпраці» УГКЦ чи УПЦ КП з ними ж. І коли поняття існування поряд з кимось ототожнюється з поняттям співпраці, отже необхідно карати всіх однаково, а не лише тих, хто найбільше не подобається.

Сергій Назарчук

Схожі публікації