1. Головна
  2. /
  3. Історія
  4. /
  5. Ідея утворення «Київського патріархату» в лоні розкольницьких структур та етапи його формування (ЧАСТИНА 2)

Ідея утворення «Київського патріархату» в лоні розкольницьких структур та етапи його формування (ЧАСТИНА 2)

Маючи за мету закріпити за собою пріоритет в місіонерській діяльності на території Росії, Шептицький спробував знайти для цього канонічні підстави. В якості відправної точки він вибрав свій титул єпископа Кам`янець-Подільського. Оскільки уже не існуюча до того часу де-факто на території Російської імперії уніатська Кам`янецька єпархія де-юре все таки числилася у складі Греко- Католицької Церкви і була пов`язана канонічно з Львівською архієпископією і Галицькою митрополією, тому владика Андрей вважав можливим зайнятися духовною опікою російських греко-католиків.  Крім того, як першоієрарх Уніатської Церкви, що вела свій відлік від Брестської унії 1596 року, Шептицький вважав можливим рахувати себе адміністратором усіх інших уніатських єпархій, котрі знаходилися на території Речі Посполитої і припинили своє існування після входження в склад Російської імперії. Також владика Андрей вважав себе повністю компетентним приймати в свою юрисдикцію всіх, хто переходить в католицизм східного обряду на території Росії.

У лютому 1907 року Шептицький виклав папі Пію Х свій проект уніатської місії в Росії. Митрополит Андрей, як і раніше, пропонував перш за все діяти максимально секретно, так, щоб нічого не було відомо навіть Державному секретарю Ватикана і латинським єпископам в Росії. Це рішення владика пояснював небезпекою компроментації католицизму в очах Російської тодішньої влади. Однак в реальності, як можна стверджувати, владика Андрей мав інші цілі: під цим дивізом він хотів повністю монополізувати своє право на місію в Росію і відсторонити від прозелітичної діяльності римо-католиків чи хоча би конкурувати з ними на рівних. Папа, звичайно, не ризикнув офіційно утвердити повноваження Шептицького на таку діяльність в Росії, однак уніатський першоієрарх отримав від Пія Х усний дозвіл «Utere jure tuo» («Користуйся своїм правом»). Це дозволяло владиці Андрею діяти без відома Римської курії, не ставлячи до уваги навіть держсекретаря Ватикану кардинала Меррі.

Отримавши від папи підтвердження свої повноважень, глава Греко-Католицької Церкви Галичини почав організаційно-канонічне оформлення російської уніатської місії. Перш за все владика Андрей призначив отця Зерчанінова своїм намісником в Кам`янецькій єпархії, доручивши йому греко-католиків по всій Росії. Також митрополит пропонував Зерчанінову влаштувати своє управління у Петербурзі.

14 лютого 1908 року митрополит знову був прийнятий папою Пієм Х в Римі. Під час аудієнції Шептицький отримав підтвердження своїх повноважень і письмове завірення понтифіка з наступними словами: «Cuncta vidimus et approbamus fausta quaeque et salutaria Venerabili Archiepiscopo eiusque vicario in spiritualibus Generali et cunctis fidelibus et populo cum Apostolica Benedictione a Domino adprecantes» («Ми все переглянули і схвалюємо. Ми прохаємо у Господа всякого рятівного благоденства високоповажному Архієпископу, Його Генеральному вікарію духовних справ, всім віруючим, кліру і народу і надаю їм Апостольське блогословіння»).  Цією резолюцією папа підтверджував повноваження митрополита Андрея Шептицького як примаса греко-католиків Російської імперії.

Однак владика не зупинився на досягнутому. Він, маючи консультації з генералом ордена ієзуїтів Францом Ксавером, який порадив йому просити у папи більших повноважень – на зразок тих, якими володіє  Маронітський патріарх у складі Католицької Церкви (його повноваження найбільш обширні серед усіх уніатських патріархів), прагнув досягнути більшого. Вся різниця лише у тому, що примас уніатів Росії повинен називатися «екзархом», а не «патріархом», щоб не викликати негативної реакції у православних. Але в даній ситуації була одна досить важлива поправка – при возз`єднанні Руської Православної Церкви з Римом екзарх має уступити своє місце і права уніатському «Патріарху всієї Русі».  

22 лютого 1908 року Пій Х мав ще одну аудієнцію з владикою Андреєм, під час якої уніатський митрополит просив у Папи Римського дозволу посвятити від імені понтифіка Святійшому Серцю Ісуса єпархії, які в майбутньому мали з`єднатися з Римом, і всю Росію загалом. Після цього він просив дарувати йому права, якими володіє Маронітський патріарх, навіть самому, без дозволу Ватикана, посвячувати уніатських єпископів для Росії. Папа Пій Х підписав відповідні прохання владики резолюцією «Placet» («Не заперечую»), і даючи йому цей документ , промовив: «Це – канонічна форма, до якої вдаються в найсерйозніших і найбільш урочистих питаннях Церкви».

Також владика отримав від папи Пія Х додаткові обширні повноваження для місіонерської діяльності, аналогічні тим, які Ватикан надавав своїм делегатам в Америці. Показовим є те, що в проханні на ім`я папи про дарування йому цих повноважень Андрей Шептицький іменував себе: «…смиренний митрополит Галицький, адміністратор митрополії Київської і всієї Русі, а також архієпархій Володимирської, Полоцької, Смоленської, також єпархії Луцької з екзархатом всієї Русі, Острозької, Новгородської, Мінської, Брестської, Вітебської, Мстиславської, Оршанської, Могилівської, Холмської, Белзької, Сіверської, Пінської, Туровської, а також єпископ Кам`янець-Подільський».

В той же час питання про діяльність уніатської місії в Росії вирішувався крім якихось таємних переговорів і на офіційному рівні. Так, 22 травня 1908 року декретом Конгрегації Negotiis Ecclesiae Extraordinariis (по надзвичайних церковних справах) священик Олексій Зерчанінов був призначений головою місії для російських католиків східного обряду. Цей декрет вказував на наступні його права:

  • «разрешать от прещений» пов`язаних з єресями і розколами;
  • освячувати домові католицькі храми східного обряду;
  • освячувати літургічні сосуди і інше церковне начиння для католиків східного обряду ;
  • сповідати віруючих;
  • давати дозвіл на вживання м`яса під час Великого посту чотири рази в тиждень при умові утримання від м`яса в Середу, П`ятницю і Суботу.

В декреті також повідомлялося, що Зерчанінову необхідно ««Неухильно дотримуватися греко-слов’янського обряду у всій чистоті, не дозволяючи собі вводити будь-які додавання латинського чи іншого обряду».

На правах примаса російських уніатів в березні 1908 року митрополит Шептицький звернувся з посланням до греко-католицького духовенства Росії стосовно питань віри та обряду. Тексту повідомлення передує гриф зі словами: «Повідомляється під суворим секретом». Владика Андрей іменував себе у посланні «Божою Милістю і Святого Апостольського Престолу Благословенням Смиренний Андрій (Руський) Митрополит греко-католицьких церков в Росії». В той же час до кліриків-уніатів він звертався словами «…православному духовенству своїх богоспасаємих єпархій».

Крім звичних католицьких постулатів про папський примат в Церкві, у вказаній програмі також є конкретні постанови, які повинні регламентувати відносини греко-католицьких общин з православними:

… 2) Православних християн, які перебувають у зовнішньому розриві із означеною (тобто Римською – авт.) кафедрою та ігнорують Верховенство Св.Апостольского Престолу або, через незнання, без провини, які заперечують його, – не допускати до Таїнств. По-перше, тому, що це може спокусити тих, що визнали єдність та інших католиків, по-друге, – тому що зазначені православні, маючи своїх священиків, не потребують цього. Втім, останнє не є правило безумовне і не повинно служити причиною віддалення православних від нас – тоді ми б самі втрачали нашу мету, тобто їх приєднання, а тому, якщо – selcuso scandalo publicо – преподання таїнств, або вчинення треб і ін. може послужити для залучення благочестивих душ в послух Верховному Первосвященикові Римському, то думаю, що в цьому випадку ми можемо не відмовляти тим, що приходять до нас.

3) Православних, які щиро визнають першість і верховенство Римського Архиєрея, можна допускати в спілкування, не вимагаючи точного знання догматів, тому що визнаючи авторитет Вселенського Пастиря, вони тим самим в прихованому вигляді визнають всі католицькі догмати. Це правило відноситься тільки до мирян; від священиків же маємо вимагати визнання всіх догматів.

4) При прийнятті в церковну єдність не вимагати іншого сповідання віри, крім символу Нікео-царерградського, в разі, коли всі формули сповідання віри, запропонованого Урбаном VIII, незрозумілі в належній мірі, що у не-богословів звичайно можна припускати. До сповідання віри за Нікео-Царгородським Символом слід приєднати коротку формулу визнання влади Вселенських архиєреїв, напр. «Вірую, сповідую, що римський єпископ є намісником Св. Апостола Петра, глава і вчитель всьому Всесвіту та підкоряюся його владі».

Попередній запис
В ООН відреагували на напад праворадикалів на офіс СПЖ
Наступний запис
«Правий сектор» Полтавщини примусив депутатів прийняти «вірне рішення» на користь УПЦ КП

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Fill out this field
Fill out this field
Будь ласка, введіть правильний email.

Последнее