Як в «Київському патріархаті» видають бажане за дійсне

8 вересня 2016-го року відбулось засідання Синоду «Київського патріархату», по завершенні якого були опубліковані журнали засідань. Один з них привернув особливу увагу. Це – журнал №19, в якому, з цілковитою серйозністю намірів, було створено комісію для ведення діалогу з Константинопольським патріархатом.

Для чого? Ні, не для того, аби Вселенський патріархат дарував визнання УПЦ КП, вивівши цю конфесію з ізоляції. В «Київському патріархаті» взяли вище, ініціювавши процедуру впровадження автокефалії для «Православної Церкви в Україні». Останній термін, між іншим, є до болю знайомим, адже саме з проханням дарування автокефального статусу для «Православної Церкви в Україні» кілька місяців тому звертались до Патріарха Варфоломія Президент України та депутати Верховної Ради.

 Отже, в «Київському патріархаті» слухали: «Повідомлення Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета про доручення Святого і Священного Синоду Вселенського Патріархату належній комісії розглянути прохання про надання Томосу про автокефалію Православної Церкви в Україні». Що стосується ухвали, то вона була такою: «Для ведення діалогу з питання надання Томосу Вселенського Патріарха про автокефалію Православної Церкви в Україні утворити комісію…».

Філаретові фантазії

Іншими словами, відбулось наступне: зі слів очільника УПЦ КП, десь нещодавно (вочевидь, після звернень ВРУ і Президента) Синод Константинопольського патріархату доручив йому (Філарету) утворити комісію для ведення діалогу щодо надання автокефалії (без перебільшення) всім конфесіям України, які мають в своїй назві найменування «православна». Що він сумлінно й виконав.

Іншими словами, виходить ось що: особа (Денисенко), яка не має будь-якого статусу в усьому православному світі, в тому числі – в очах Патріарха Варфоломія, бере на себе відповідальність вирішувати та розписуватись за всі гілки українського Православ’я, жертовно покладаючи цю високу місію на свої струджені плечі.

Взагалі, подібну заяву Синоду УПЦ КП можна було би порівняти з ситуацією, коли б, наприклад, ДНР просила Генасамблею ООН визнати всю Україну Новоросією. А чом би й ні? Адже таким чином можна вбити одразу двох зайців: і визнання отримати, і всіх незгодних під себе підім’яти. Тільки от, якби подібна заява збоку лідерів ДНР мала місце, то її би ніхто не сприйняв серйозно.

Те ж стосується журналу №19 Синоду УПЦ КП від 8 вересня 2016 року. В Константинопольському патріархаті подібні гучні заяви та блискавичні ідеї ввічливо ігнорують. Інша справа, якби з подібним звернення звернувся Предстоятель канонічної УПЦ. В такому разі можна було би говорити про якусь реакцію з боку Фанару.

Автокефалія «Православній Церкві в Україні» = безвізовий режим для України

Але є в тексті цього журналу один важливий нюанс, який не дає спокою. А саме – інформація про те, що Синод Константинопольського патріархату розглянув попередні звернення українських посадовців щодо надання автокефалії «Православній Церкві в Україні». Більше того, зі слів представників УПЦ КП, на Фанарі навіть утворили комісію для всебічного розгляду вищезгаданого питання.

Заради справедливості, слід зауважити, що реакція Фанару на звернення Парламенту та Президента України дійсно мала місце. Та насправді, ця «відписка» нагадала боротьбу української влади за безвізовий режим з ЄС. Порівняти зовсім не складно, оскільки Синод Константинопольського патріархату реагує на звернення УПЦ КП та її лобістів при владі так само, як ЄС реагує на заклики українського політикуму про надання нашій державі безвізу з країнами Шенгенської зони.

Як в представників країн ЄС виникають чимало претензій до чинної української влади, які є справжньою перепоною на шляху до безвізу з Україною, так і Вселенське Православ’я має чимало актуальних запитань до тих, хто бере на себе певні зобов’язання. А оскільки найбільших зусиль для отримання автокефального статусу докладають саме в УПЦ КП, перше, що відвертає від них Вселенський Патріархат – відсутність канонічного статусу та загальноцерковного визнання.

З впевненістю можна сказати, що безвізовий режим України з ЄС є реальнішим, аніж автокефалія українського Православ’я в тому форматі, який відстоюють в УПЦ КП. В цій конфесії, що визнана представниками всіх Помісних Церков світу, як розкольницька, вимагають, аби утворення автокефальної української Церкви відбувалось саме на базі «Київського патріархату». Само собою зрозуміло, що це просто неприпустимо.

А що в Стамбулі? 

Чисто гіпотетично уявімо, що в Константинополі дізналися про те, що «Київський патріархат» утворив цілу комісію для того, аби вести діалог про надання «Православній Церкві в Україні» автокефалії. Чи робитиме Фанар якісь кроки у відповідь? Звісно ж – ні! Про тонкощі грецької дипломатії можна писати мемуари. Цим традиціям греки не зраджують століттями. Тому, допоки «Київський патріархат» – така собі квазіцерква, навряд чи офіційний Константинополь опускатиметься до рівня неофіційної церковної організації, якою є УПЦ КП.

Власне тому, журнал №19 синоду УПЦ КП від 8 вересня 2016-го року досі лишається позбавленим будь-якої реакції, і є лише черговою спробою представників «Київського патріархату» видати бажане за дійсне. Та й чи знають на Фанарі, що для спілкування з ними про автокефалію «Православній Церкві в Україні» УПЦ КП створила комісію? Зауважте, за весь період існування УПЦ КП, жоден з її представників так і не мав офіційної зустрічі з посадовими особами Константинопольського патріархату, а це багато про що говорить.

Сергій Назарчук

Схожі публікації