Чому Фанар відмовився від Синаксису щодо «українського питання»?

«Розкольники залишились розкольниками. Той, хто пішов у розкол, є розкольником назавжди, окрім випадків щирого повернення та глибокого покаяння. Єдиною Церквою, котру Сербська Церква знає та визнає, лишається канонічна Українська Православна Церква на чолі з Блаженнішим Митрополитом Київським та всієї України Онуфрієм…»

Заява Сербської Православної Церкви щодо церковної ситуації в Україні

В останніх заявах Патріарха Константинопольського Варфоломія повторюється уже добре відомий постулат: Фанар в одноосібному порядку проголошує новостворені автокефалії. Про це лідер Константинопольської Церкви заявив в інтерв`ю сербському виданню «Політика» та в офіційному листі Патріарху Антиохійському Іоанну. При цьому таке трактування канонічного права суперечить раніше прийнятим домовленостям та документаму сім`ї Православних Церков, які константинопольська сторона підписувала. Такі заяви, без сумніву, дискредитують престол Константинополя і вносять непорозуміння в функціонування Православної Церкви загалом.

Причина проблеми

Безумовно, поспішні дії Константинопольської Патріархії щодо дарування автокефалії розкольницьким структурам в Україні – це помста за Критський собор 2016 року.Про це, власне, Фанар відкрито свідчить у листі до Патріарха Іоанна Антіохійського: «…у відповідь Ми Вас (Антіохійську Церкву – авт.) інформуємо, що після того, коли чотири Православні Церкви, з церковної та богословської точки зору без причини, відмовились бути присутніми у справі Вселенського Священного Собору, чому немає виправдань, і Ваша древня Церква була однією з них, Вселенський Патріархат має серйозні підстави утриматись від такого зібрання (можливий Синаксис щодо українського питання – авт.) на загальноправославному рівні, котре не матиме користі, оскільки призведе до згоди лише у тому, що учасники будуть незгідні один з одним…».

Мрія Патріарха Варфоломія про «Вселенський Собор» так і залишилася нездійсненною, адже чотири Помісні Церкви відмовилися брати участь у ньому, а це безпосередньо суперечить принципу загальноправославного консенсусу в передсоборному процесі. 

Згідно напрацьованих документів, з ініціативи Константинопольської Церкви, починаючи з Родоської наради 1961 року «Рішення загальних зібрань ухвалюються при повному одноголосному висловленні делегацій Церков» (Порядок функціонування та роботи Родоської всеправославної конференції, п. 14). В подальшому це правило було закріплено Регламентом Всеправославнихпередсоборних нарад 1986 року «…тексти з усіх тем порядку денного Всеправославних предсоборних нарад затверджуються одноголосно» (ст. 16). Зібранням Предстоятелів Помісних Церков у 2014 році було підтверджено: «всі рішення, як під час Собору, так і на підготовчих етапах, ухвалюються на підставі консенсусу» (Рішення Зібрання Предстоятелів, п. 2а). Той же ж принцип встановлений в Регламенті організації і роботи Святого і Великого Собору Православної Церкви, який був розроблений Зібранням Предстоятелів Православних Церков, що відбувся в Шамбезі 21-28 січня 2016 року. Даний Регламент передбачає, що Собор «скликається Його Всесвятістю Вселенським Патріархом за згоди Блаженніших Предстоятелів усіх загальновизнаних Помісних автокефальних Православних Церков» (ст. 1).

Фактично дані рішення протирічать позиції Константинопольської Церкви, оскільки всі передсоборні наради та зібрання, які затверджені документально, не виконуються тодішнім модератором православнї єдності – Патріархом Варфоломієм.

Питання автокефалії

Даний документ, безумовно, був і є в опрацюванні, однак реалії сьогодення такі, що Фанар не виконує своїх же рішень.

В період з 1961 року (Родоська нарада) по 1993 рік (Міжправославна підготовча комісія в Шамбезі) Вісім Помісних Церков представили свій варіант документу «Автокефалія та способи її надання». Внаслідок опрацювання даних документів сформувалися дві зовсім різні моделі дарування автокефалії. Константинопольська, Олександрійська, Єрусалимська та Елладська Церкви вказували на пріоритет Вселенських Соборів та Помісних Соборів Константинопольської Церкви. Московський, Румунський та Болгарські Патріархати і Польська Православна Церква вказували на самостійне право кожної автокефальної Церкви дарувати «автокефалію» своїй  канонічній частині.

Однак була згода в наступному аспекті: автокефалія надається зі згоди Матері-Церкви, до якої, власне, на даному етапі і належить та частина, яка бажає отримати цей статус, а по-друге, має бути консолідоване підтвердження інших Помісних Церков, що «висловлюється одноголосним підтвердженням Соборів автокефальних Церков».

У 2009 році на Міжправославнійпередсоборній комісії в Шамбезі вдалося затвердити пункт документу (сформованого ще у 1993 році) щодо проголошення автокефалії: «3. В) Висловлюючи згоди Церкви-Матері та всеправославний консенсус, Вселенський Патріарх офіційно проголошує автокефалію Церкви, котра про це просить, шляхом видання Томосу про автокефалію. Цей Томос підписується Вселенським Патріархом та засвідчується підписами на ньому Блаженніших Предстоятелів Святіших автокефальних Церков, запрошених для цього Вселенським Патріархом».

Таким чином, знову наголошується на форматі міжправославного консенсусу як головного чинника у проголошенні автокефалії.

Сьогоднішні меседжі Патріарха Варфоломія і його прибічників прямо суперечать попередньо підписаним документам константинопольською стороною і ще раз вказують на подвійні стандарти в політиці офіційного Фанару, що, знов-таки, суперечить нормам в сім`ї Православної Церкви.

Ситуація дійсно непроста. Вона зумовлена передусім владними повноваженнями Константинополя, які зародилися в епоху Мелетія Метаксакіса.

Більше того, репутація Фанару зазнала серйозних втрат. Погодьтеся: відміна документів трьохсотлітньої давності (що суперечить канонічним нормам про 30-літнє право апеляції на адміністративні території), відновлення у сані анафемованих осіб (рішення про засудження яких спочатку підтримали), одноосібне дарування так званої «автокефалії», яка стала ще гіршим розколом, відмова обговорювати складне «українське питання» на Синаксисі – все це ставить під великий сумнів авторитет і спроможність Константинополя модеруватиміжправославний діалог. Теза «першого без рівних» (primussineparibus) взагалі вимагає дату канонічну  оцінку діям Фанару.

Чому Константинополь насправді боїться скликати Синаксис? Відповідь очевидна – ніхто не підтримав рішення Фанару щодо «ПЦУ». Більше того,  Церкви на офіційному рівні говорять, що ситуація зайшла в глухий кут і потрібно збиратися, щоб обговорити, як діяти (Синоди Антіохійської, Кіпрської, Румунської, Сербської, Польської Церков, Церкви Чеських земель і Словаччини).

Очевидно, в найближчій перспективі ми отримаємо відповіді на дані питання, адже православна екклезіологія видозмінюється, і Православна Церква не може на це не відреагувати.

МАРК ОБНОРСЬКИЙ

Схожі публікації