Чому з представниками розколу неможливо вести діалог

Останні події в релігійному житті України подібні до картини, яку ми уже спостерігали в минулих 90-х. Все ті ж методи: насилля, залякування та образи. Певна група людей радикально-націоналістичного спрямування «вершить долі людей-заручників ситуації». Головні особи залишаються тими ж: невдоволені уніати, які маніпулюють історією, та жменька розкольників, яка, як їм здається, «претендує на більше». І перші, і другі вільно захоплюють храми УПЦ, водночас не керуючись ні нормами правової держави, ні елементарною людською совістю.

В минулому столітті за каденції Леоніда Кучми все було практично аналогічним, хоча держава все ж не ставала так відкрито на бік «радикалів». Дипломатія вважалася головним методом для вирішення напруженої ситуації, а тому «Меморандум», підписаний у липні 1997 року став плодом домовленостей, переговорів та здорового глузду. Газета «Регіон» №25 від 26 липня 1997 року розповіла про цю подію детальніше. З цієї публікації ми можемо впевнитися в тому, що будь-які розмови з розкольниками є марними, адже головними помічниками для них є брехня та свавілля.

«Меморандум підписали представники 15 християнських конфесій у такій послідовності: митрополит Володимир (Сабодан) – УПЦ, митрополит Петро (Петрусь) – УАПЦ, патріарх Філарет (Денисенко) – УПЦ-КП, патріарх Димитрій (Ярема) – УАПЦ, єпископ Любомир (Гузар) – УГКЦ, єпископ Маркіян (Трофим`як) – РКЦ, секретар Української уніонної конференції церкви адвентистів сьомого дня Павло Хименець, єпископський візитатор Німецької євангелічно-лютеранської церкви в Україні Вальтер Клінгер і далі – протестантські деномінації та єпископ Вірменської апостольської церкви Натан Оганесян. Керував процедурою підписання Меморандуму заступник голови Ради з національної безпеки і оборони України Олександр Разумков.

Після підписання документ було передано президенту Л. Кучмі, який привітав представників найвпливовіших християнських конфесій України з «проголошенням загальної волі жити по-християнськи» і побажав того ж українським політикам. Першим після президента виступив предстоятель УПЦ Володимир (Сабодан): «Насамперед я хотів би скласти подяку Милостивому Господу за те, що сьогодні сталося. Також хотілося б подякувати нашому президентові за його миролюбну політику, за те, що він є гарантом Конституції України, за те, що він втілює свою миролюбну політику в життя нашого суспільства. Підписаний нами сьогодні Меморандум не має характеру догматичного чи канонічного, а є документом громадсько-суспільним, виявом справді доброї волі. Українська Православна Церква ніколи не використовувала методів насильства, вона навіть не захищалася там, де мала б захищатися, через побоювання спровокувати сутички між людьми єдиновірними і єдинокровними. Ми віримо, що сьогоднішня подія буде запорукою мирного майбутнього. УПЦ, підписуючи цей меморандум, хоче ще раз нагадати людям доброї волі перші слова, сказані після Воскресіння Господом Іісусом Христом: «Мир усім!». Ми покладаємо надію на те, що наше майбутнє буде мирним, що проблеми вирішуватимуться мирним шляхом, без методів насильства, що негідно наших громадян, а тим більше християн. Мир – це веління Євангелія, і ми віримо, що він запанує в наших серцях, у наших конфесіях, у нашому суспільстві. Хай буде так для слави Божої, на благо нашої України».

Виступаючи після митрополита Петра, патріарх УПЦ-КП Філарет заявив, що єдиним шляхом до миру в Україні є створення єдиної Помісної Української Православної Церкви. Філарет заявив також, що це є основне питання національної безпеки України, і тому держава має всіма силами сприяти об`єднанню Православних Церков в Україні!

Усі представники конфесій підписували Меморандум з щирою надією на те, що його будуть дотримуватися. Всі, крім одного. Вже в день підписання Меморандуму Філарет запросив журналістів на прес-конференцію, на порядку денному якої стояло питання «Про наругу УПЦ-МП над святинею українського православ`я – Херсонесом» (Філарет мав на увазі Другу Міжнародну ювілейну конференцію, присвячену 2000-літтю Різдва Христового, яку проводила Українська Православна Церква на землі, де прийняв Святе Хрещення великий князь Київський Володимир – ред.). Очевидно, Філарету дуже хотілося спровокувати митрополита Володимира, примусити його відмовитися від підписання Меморандуму, щоб потім можна було заявити про те, що «УПЦ не хоче миру». Проте комбінація не вдалася: УПЦ підписала Меморандум першою. І тоді, наступного дня, на такій же прес-конференції Філарет фактично зрікся Меморандуму. Втім, зрікатися йому не звикати. З самого початку Філарет оголосив, що на місцях «Меморандум не працюватиме, тому що люди не дивитимуться на Меморандум, підписаний главою Церкви, а захищатимуть свої інтереси, інтереси свого села». Тобто люди, нацьковані Філаретом і його поплічниками, знову будуть захоплювати храми. Цікаво також, що цією заявою Філарет досить точно охарактеризував своїх віруючих, для яких глава церкви – порожній звук.

А потім пан Денисенко, як звичайно, почав звинувачувати канонічну Українську Православну Церкву в антиукраїнській діяльності та закликати державу чинити на останню тиск, що, знову ж таки, суперечить положенням підписаного Меморандуму.

«Відносини Церкви і держави – це не внутрішнє, а зовнішнє життя Церкви, яке регулюється законами держави. А якщо держава регулює відносини між державою і Церквою, то вона має допомагати національній церкві. Але у нас дуже розпливчаста політика в цьому питанні. Хіба може бути національна безпека, коли така велика Церква служить інтересама Росії?» Доказом того, що УПЦ служить інтересам Росії, було те, що митрополит Володимир провів дві наукові конференції, присвячені 2000-літтю Різдва Христового. Одну – в Запоріжжі, другу – в Криму. «Тобто в тих регіонах, де найбільше проросійського, промосковського населення». Доказ, як мінімум, дивний і досить образливий для населення цих регіонів. Мало того, що громадянин Денисенко постійно «стукає» на віруючих УПЦ, які становлять більшість українського народу, тепер він «стукає» уже на цілі регіони. Втім, це звичайна ознака політичної істерії – якщо народ мене не підтримає, то це поганий народ.

Отже, Меморандум підписано. Але організація, яку цей документ був покликаний утримати від насильницьких дій, – УПЦ-КП – наступного ж дня від своїх обіцянок відмовилась. Іншого, втім, годі було й чекати.

Через три дні після підписання Меморандуму президент Л. Д. Кучма поїхав на свою Батьківщину, на Чернігівщину, на освячення храму в його селі. Освятив храм митрополит Володимир (Сабодан). Коли державний керівник згадує про Бога, він іде саме в канонічну Церкву.

У день підписання Меморандуму в редакцію прийшов лист із Луцька, від ректора Волинської Духовної Семінарії протоієрея Петра Влодека. Корінний волинянин, фронтовик-орденоносець, який дійшов до Ельби, сьогодні через філаретівську «миротворчу» діяльність зазнає, як і все православне населення Волині, постійних нападок. Щирих українців з діда-прадіда називають сьогодні не інакше, як «москалями».

Такі плоди філаретівської «церкви». А отець Петро продовжує, як робив це все життя, служити Богу і людям, виховувати 150 семінаристів, героїчних хлопчаків, які не бояться в ім`я своєї віри терпіти глузування та приниження.

Газета «Регіон» №25 від 26 липня 1997 року