Хто, як і навіщо: лікбез щодо січневих провокацій проти УПЦ

2018 рік в Україні розпочався з чергової хвилі провокацій проти Української Православної Церкви. Формальним приводом для активізації антицерковних настроїв стало невідспівування священиком УПЦ дитини, яка була «хрещена» у «Київському патріархаті». Ситуація, яка сталась у Запоріжжі, тим більше була принагідною, адже провокаторам вдалось уміло зіграти на почуттях людяності та моралі, цілковито знівелювавши канонічний аспект проблеми.

Що цікаво, представники УПЦ КП, УГКЦ, ЗМІ, праворадикальних організацій та відповідних політичних сил в один голос почали апелювати проти безсердечності «московських попів», які всіляко знущаються з українського народу. Та тільки треноване око змогло розгледіти, що запорізька трагедія, за збігом обставин, стала талановито створеною ширмою, за якою готували справжній театр абсурду.

Після нетривалого пресингу УПЦ у Запоріжжі, «активісти» заладилися проводити антицерковні пікети в інших регіонах. Під час акцій «принеси ляльку», «геть філіал новоросії» та їм подібних особливо відзначились представники праворадикальних «С14», «СОКІЛ», «Права молодь» та інших, які, ні для кого не секрет, підконтрольні СБУ, а отже – Адміністрації президента України.

Немов за змахом чарівної палички, почалось блокування УПЦ найбільшими містами України, яке так само за чиєюсь командою припинилось за кілька тижнів. Зрозуміло, коли за діями «активістів» стоїть СБУ і АП, то їх метою є далеко не «підтримка батьків, загиблої дитини». Ідеологи січневої антицерковної активізації мали за ціль зробити кілька стратегічних кроків: по-перше – на псування іміджу УПЦ, а по-друге – на чергове розхитування ситуації в державі.

Відслідковуючи лінію подій, треба зауважити, що трагічна загибель дитини у Запоріжжі сталась 1 січня. Поховання дитини (з усіма деталями ситуації) відбулось 2 січня. Галас же щодо небажання священиком УПЦ відспівувати дитину, «хрещену» в УПЦ КП здійняли лише 5 січня. Постає перше запитання: чому антицерковна кампанія не активізувалась того ж 2 січня, чи хоча б 3-4? І це ще більш дивно, оскільки зазвичай реакція на подібні ситуації буває миттєвою.

Відповідь на перше поставлене запитання полягає у тому, що 4 січня, напередодні початку акції «принеси ляльку» у приймальні Предстоятеля УПЦ митрополита Онуфрія зібрались колишні військовополонені та їхні родичі, які дякували Блаженнішому за активне сприяння канонічної Церкви в питанні їхнього звільнення з полону сепаратистів. Події, які мали би стати відправним пунктом у відновленні позитивного іміджу УПЦ, було значною мірою знівельовано саме розгортанням акцій проти УПЦ на основі подій у Запоріжжі. Саме тому куратори цих акцій вичікували аж до 5 січня, аби, що називається, зіпсувати бочку меду ложкою дьогтю.

Другий момент, який привертає увагу, полягає у тому, що на основі ситуації у Запоріжжі депутатам вдалось реанімувати розмови про прийняття антицерковних законопроектів. Примітно, що ініціаторами відповідних заяв стали представники політично напівмертвої партії «Свобода», яка останнім часом взагалі зникла з радарів політичного життя країни. «Законотворці» пішли далі, закликавши взагалі заборонити УПЦ.

Третій, не менш важливий аспект ситуації, говорить про те, що українська влада офіційно почала шантажувати УПЦ. Прикладом цього є відкриття безглуздого кримінального провадження проти Запорізької єпархії УПЦ, яке, хоч і було приречене на повну критику з боку правозахисників усіх мастей, однак стало сигналом того, що чинна влада не зупиниться ні перед чим, аби таки дотиснути найбільшу конфесію України, прихиливши її на свій бік.

В контексті всіх абсурдних законодавчих ініціатив влада почала грати у доброго та поганого поліцейського, ніби демонструючи УПЦ, що у разі непослуху буде ось так. За кілька днів після всіх подій роль «доброго поліцейського» відіграв гарант Конституції, який люб’язно запросив Предстоятеля УПЦ в АП, аби поспілкуватись щодо звільнення військовополонених, які ще залишились за лінією розмежування.

Не виключено, що таким чином Порошенко банально хотів відвернути від себе підозри у тому, що двотижневий кошмар, який влаштували УПЦ в багатьох регіонах країни, не має з ним ніякого зв’язку. Однак, знаючи походження та підзвітність тих організацій, які стали ядром усіх провокацій, не складно здогадатись, хто саме «дав добро» на їхнє проведення. Тим паче, як може в демократичній державі існувати організація «С14», яку міжнародним консорціумом з досліджень і аналізу тероризму визнано терористичною? Лише під ковпаком і виключно на короткому прив’язі!

Останнє, на чому хотілося б акцентувати увагу – це місце, де розпочалися провокації нового року проти УПЦ. Здається, що не дарма обрано було саме Запоріжжя. Чинна влада все таки не втрачає нагод дестабілізувати суспільно-політичну ситуацію в Україні задля продовження війни. Не виключено, що бойові дії хочуть перетягнути і на ті території, де «АТО» ще не було. Треба зазначити, що краще Запоріжжя і області годі й шукати місця для загострень. Прикордонна до зони АТО область, в якій переважна більшість є віруючими саме УПЦ. В регіоні також переважає російська мова. Та головне – мешканці цієї області однозначно не вдоволені політикою чинної влади.

Зважаючи на всі вибухонебезпечні фактори, не виключено, що провокації навколо УПЦ у Запоріжжі мали на меті пробудити сепаратистські настрої у місцевого населення та штовхнути їх у прірву війни. Фактично Запоріжжя мало стати брамою до нового витка війни та остаточного розділення України, чого, вочевидь, активно прагнуть сучасні українські політтехнологи, які активно розділяють населення за мовними, релігійними, етнічними та іншими ознаками.

Добре, що провокація влади у Запоріжжі здулась, а увага суспільства тепер настільки сильно прикута до проблем соціального характеру, що сварити «московських попів» вистачає сил і бажання максимум на місяць-два. Ще краще, що УПЦ й надалі залишається чи не єдиним стримуючим фактором в Україні, яка прагне зберегти та відновити цілісність держави. Інакше мова про 18 млн. населення в державі не здавалася б нам настільки примарною.

У підсумку варто привернути увагу до того, якими є справжні цілі боротьби влади з УПЦ. Церква проти власної волі втягнута у брудну геополітичну гру, мета якої аж ніяк не збереження єдиної України. Сучасні українські політики нагадують радше колонізаторів, які зводять суспільство у вир постійних конфліктів на різних протиріччях, разом з тим нещадно грабуючи та знищуючи державу, найімовірніше – на чиєсь замовлення.

Олександр Єрмоленко        

Схожі публікації