“Українці та поляки теж за нас” – у Парижі вирішується доля Архієпископії руських приходів

Архієпископія руських приходів у Європі проводить у Парижі загальні збори, на котрих вирішиться питання про входження до складу Московського патріархату. Йдеться про можливе возз’єднання РПЦ з приходами сотень тисяч нащадків російських емігрантів, котрі зберегли унікальні дореволюційні православні традиції. Про те, чому це може стати подією історичного масштабу, — в матеріалі РІА Новости.

Безпосередньо за Європарламентом серед чотириповерхових будівель у фламандському стилі – візитівки Брюсселя – стоїть російський храм на честь великомученика Пантелеімона. У 1925 році Анастасія Кузьміна-Караваєва, котра втікала до Бельгії разом з білогвардійцями, заснувала тут дім, де приймали подорожуючих. Його вже давно немає, а церкву все так само називають «приютською». Вже майже сто років вона служить пристанищем для всіх, хто залишив свою батьківщину – і не тільки Росію.

Для ієромонаха Прохора (Спаського) цей день – воістину історичний. «Єдиним варіантом я бачу Москву. Прихожани нашого храму – не лише росіяни, а й українці, поляки – розділяють мою позицію», – розповідає він.

Предки священика залишили Росію у 1919 році та брали участь у створенні Архієпископії православних руських церков у Європі. Думали, що це ненадовго – радянська влада ось-ось зруйнується, і вони повернуться. Але все пішло не так, і у 1947-му Руський екзархат (неофіційна назва структури) перейшов у юрисдикцію Константинопольського патріархату, інакше він ризикував втратити свою легітимність, перетворившись на об’єднання розкольників. У 1965 році Константинополь запропонував екзархату повернутись у Московський патріархат, але прихожани відмовились. У підсумку Архієпископія стала особливою самокерованою структурою у складі Константинопольського патріархату зі своїми правилами та своєю мовою богослужіння.

Майже 30 років потому патріарх Константинопольський Варфоломій підтвердив цей унікальний статус, видавши відповідну грамоту – томос. Але у самісінькому розпалі церковного конфлікту в Україні, 27 листопада 2018 року, несподівано відкликав документ, вирішивши ліквідувати екзархат, а приходи віддати в управління грекам. Главою утворюючих систему французьких приходів був призначений митрополит Галльський Еммануїл, котрий курує українських розкольників.

Але духовенство та віряни відмовились підпорядкуватися рішенню Фанару (район у Стамбулі, де знаходиться адміністративний центр Константинопольського патріархату). З весни вони шукали, до котрої з помісних православних церков доєднатися, щоб не втратити легітимність: до Сербської, Румунської, Руської зарубіжної або до Московського патріархату. Влітку стало зрозуміло: або Москва, або повернення до греків на своїх умовах.

Однак Фанар знову сплутав усі карти. У кінці серпня главі екзархату архієпископу Харіопольському Іоанну (Реннето) видали «відпускну грамоту», по котрій той може перейти до юрисдикції іншої помісної православної церкви. В офіційному повідомленні Константинопольського патріархату йшлося, що «нині вже колишній архієпископ Харіопольський» нібито сам попросив відсторонити його від управління структурою, щоб перейти до Московського патріархату. Однак владика Іоанн спростував цю заяву. Крім того, в Архієпископії заговорили про те, що грамота видана без засідання церковного суду, тобто в обхід канонів.

Незважаючи на погрози Константинополя, священики та прихожани екзархату все ж вирішили провести зібрання у Парижі. Але єдиної думки між ними немає.

«Кожен думає так, як йому вказує совість», – зазначає протодиякон Іоанн Дробот, котрий служить у кафедральному соборі Олександра Невського у Парижі.

Нинішнє становище, пояснює він, є складним, адже далеко не всі прихожани мислять по-церковному. Питання про долю 65 приходів (40 з них – у Франції) та десятків тисяч прихожан набув, на жаль, політичного забарвлення. А в цілому потенційна паства Архієпископії нараховує кілька мільйонів – саме стільки вихідців з Росії, що сповідують православ’я, живуть у Європі.

«Деякі навіть кажуть, що йдеться про вибір не між помісними церквами, а «за Путіна» або «проти Путіна», – анонімно зізнається один з прихожан екзархату.

Але насправді набагато важливішим тут є майнове питання: якщо віряни проголосують за приєднання до Руської цекрви, то Константинополь буде через світський суд оспорювати в Архієпископії право на володіння храмами. Хоча за французькими законами кожен приход – абсолютно самостійна юридична особа, а екзархат – не більш ніж «керівний союз руських православних спільнот у Західній Європі». Для світського законодавства є набагато важливішим офіційно зареєстрований статут цієї структури, а не грецькі канони.

«Положення закону від 9 грудня 1905 року («Про релігійні об’єдання») не передбачають, що духовний лідер, котрому підпорядковуються за канонами (у даному випадку йдеться про патріарха Варфоломія, – ред.) може втручатись у внутрішні справи релігійного об’єднання», – відповів архієпископ Іоанн на претензії Константинополя.

У підсумку 7 вересня на розгляді Асамблеї всього одне питання: чи переходити до РПЦ? Влітку Московський патріархат направив архієпископу Іоанну лист, у котрому окреслив статус екзархату, «якщо загальні збори Архієпископії приймуть рішення попросити про приєднання до Московського патріархату». Руська церква гарантує збереження її унікального адміністративного статусу, коли єпископ не призначається зверху, а обирається прихожанами. Статут, як і фінансова та адміністративна незалежність, зберігається, а її члени можуть брати участь в Архієрейському та Помісному соборах – вищих органах управління РПЦ. Це зробить Архієпископію унікальною структурою в складі Московського патріархату.

«Після того як Константинопольський синод фактично звершував службу з українськими розкольниками, видаючи за священиків людей, котрі по суті є мирянами, для нас канонічність його дій  вже у будь-яких питаннях, м’яко кажучи, є сумнівною», – пояснив єпископ Зеленоградський Сава (Тутунов), котрий брав участь у переговорах з Руським екзархатом.

У Руській православній церкві, з його слів, «наголошують на повазі до форми самоуправління» цієї структури, включно з майновими та юридичними справами. У центрі обговорення лише канонічна сторона справи. Так чи інакше, статус Архієпископії буде унікальним.

Схожі публікації