Українській «автокефальній» спільноті уже сниться, що Томос де-факто отриманий. Зустріч Патріархів Кирила та Варфоломія, котра відбулася декілька днів тому, уже охрестили провальною для РПЦ, а слова митрополита Галльського Еммануїла наробили галасу серед простих українців, які далекі від тонкощів церковної дипломатії. А що, власне, відбулося 31 серпня? Та, в принципі, нічого несподіваного, що могло вплинути на «процес по Томосу» як такий. Власне відбувся обмін думками, точками зору, що відомі. РПЦ, виступає проти будь-якої легалізації розколу, а Стамбул старається підкреслити свою одноосібну роль у вирішенні глобальних питань, ну і, звісно, що «Константинополь – Матір-Церква» для українців.

Як зазначає експерт щодо різних етапів надання Томосу отець Кирило (Говорун), Синаксис на Фанарі має наступний стратегічний розгляд:

Таким чином, є, усі підстави, з точки зору отця Кирила, для проголошення автокефалії, Томосу, його надання. Щодо самих дійових осіб, котрі компетентні в українському питанні, то зовсім нещодавно владика Авідський Кирил (Катареллос), який і доповідав про право апеляції до Вселенського Патріарха, говорить і про наступні речі:

Та якщо звернутися дійсно до коментарів, то що ми читаємо? Митрополит Іларіон, який очолює Відділ зовнішніх зв’язків, дав доволі доступний коментар щодо перемовин патріархів, та й взагалі щодо позицій обох Церков: «С недавних пор, а именно с апреля этого года, Константинополь заговорил о том, что надо предоставить автокефалию Украине, украинскому народу. И мы задавались вопросом: кому, собственно, намеревается Константинополь предоставить автокефалию? Потому что каноническая Украинская Православная Церковь, которую возглавляет Блаженнейший митрополит Онуфрий, об автокефалии не просила, и на недавнем Архиерейском совещании было ясно сказано, что статус, который эта Церковь на сегодня имеет, абсолютно ее удовлетворяет, и никакого другого статуса она не ищет. С другой стороны, есть две раскольничьи группировки, каждая из которых действует под знаменем автокефалии, и каждая говорит о том, что в независимом государстве должна быть независимая Церковь. Но и они между собой не находятся в общении и не могут договориться. Этот раскол, который был инициирован бывшим митрополитом Киевским Филаретом (Денисенко) в 1992 году, продолжает оставаться расколом. Ни одна Поместная Православная Церковь не признает так называемый Киевский патриархат. И если говорить о даровании автокефалии, то кому: каноническая Церковь ее не просит, а даровать ее раскольникам – это значит, легитимизировать раскол…». Власне, ці слова в деякій мірі є співзвучними з виступом владики Еммануїла, який вказав, що в Україні 25 років існує розкол. Тобто його легалізації не буде.

Що стосується реального плану дій зі сторони Константинополя? Звичайно, вагому роль зіграє Синаксис єпископату, на якому питання автокефалії для України та Македонії розглядаються. Підтримки з боку інших Помісних Церков в цьому аспекті немає, про що свідчать офіційні заяви Сербської, Польської, Грузинської, Єрусалимської Церков, Церкви Чеських земель і Словаччини. Про яку модель домовляться, теж суттєво, адже і у Константинополі існують різні партії, і думаю, не всі підтримають різкі кроки.

Більш правдиво та реалістичного звучать слова ієрарха Константинопольської Церкви у США, українця, митрополита Антонія (Щерби), який дещо відкриває завісу думок Вселенської Патріархії: «…ми ще не певні, що Томос буде наданий, питання досі обговорюється в Константинополі, архієпископ Даниїл (Зелінський – авт.) і я (Антоній Щерба – авт.) були там кілька тижнів тому і нам про це сказали чітко… Порошенко повернувся зі Стамбула після зустрічі зі Вселенським Патріархом з трохи перебільшеним ентузіазмом, він зробив заяви щодо певної дати щодо автокефалії… Ніщо у візантійському світі так швидко не рухається, на це йде час… Наразі представники Патріарха відвідують світові Православні Патріархії, збирають думки, інформують про наміри Варфоломія… Процедура (отримання автокефалії – авт.) дуже складна. У більшості випадків, коли країні дається автокефалія, там є лише одна Церква, тому виникає питання, кому надавати Томос… це питання треба дуже серйозно розглядати, є особи, яким не можна його надавати, це не буде прийнято більшістю мирян. Швидше за все, буде зібраний всеукраїнський собор з представників усіх Церков України, на цьому соборі буде обраний Патріарх, тоді Константинополь має визнати цього лідера і Томос буде наданий йому. За жодних обставин Томос не буде наданий уряду, про це навіть не йдеться. Є й інші варіанти розвитку подій, але я не можу говорити про це зараз… Хто знає, може бути зібрання всіх православних єпископів з усього світу. Якщо це відбудеться, то вирішення питання буде відкладене на ще довший термін…».

А який, власне, сценарій міг би бути оптимальним? Чи справедливо, щоб Фанар самостійно вирішував питання України? Ні. Напевно, було б правильним зібрати міжправославну конференцію, з представників усіх Помісних Церков, на якій і підняти питання «українського розколу» і його подолання, а тоді уже теоретично говорити і про «автокефалію». Про таку «конференцію» міг і говорити патріарх Кирило 31 серпня, як один із дієвих кроків. По-друге, Константинополь чисто теоретично може зібрати під свій омофор усіх так званих «незадоволених», і як альтернативу противників РПЦ, тобто відкрити свою митрополію. По-третє можуть зачекати створення Всеукраїнського собору, на якому оберуть предстоятелем одного із ієрархів УПЦ (що важливо для фанаріотів) і уже будуть проводити подальші дії з новою структурою. Або ж, швидше за все, у жовтні буде прийнятий документ щодо «українського питання», однак це точно буде не «Томос».

Однак якось заспокоюють слова патріарха Варфоломія, сказані на початку зустрічі: «Мы верим в силу диалога. Если политические руководители используют диалог для того, чтобы разрешить проблемы своих стран, тем более мы, религиозные лидеры, должны использовать путь диалога для разрешения вопросов, тем более что диалог — это путь, который нам указан Самим Богом…». Тому крапку ставити в цьому питанні ще дуже рано, швидше за все, ми відкриваємо новий розділ у вивченні та дослідженні цього гострого питання.

МАРК ОБНОРСЬКИЙ