Справжнє обличчя греко-католицизму на прикладі міжконфесійного конфлікту у Коломиї

За ситуацією навколо Благовіщенського храму УПЦ в Коломиї віруючі канонічної Церкви спостерігають вже не перший місяць. Однак саме 18 жовтня міжконфесійний конфлікт на Івано-Франківщині досяг свого апогею.  «Капелани» УГКЦ, зрізавши замки на дверях споруди, увірвались всередину, звершили там свої псевдобогослужіння та заявили, що відтепер храм переходить у їхню власність.

Цікаво, що в ході вирішення конфлікту відбулось не одне судове засідання. Рішенням останнього було визнано право користування Благовіщенським храмом в Коломиї за громадою Української Православної Церкви. Незважаючи на цей факт, греко-католики вирішили інакше та проігнорували рішення українського суду.

Очолив «заходи» з рейдерського захоплення православного храму уніатський ксьондз Михайло Дзюба. Ця особа іменує себе координатором військових капеланів Коломийсько-Чернівецької єпархії УГКЦ. Вже з цього стає зрозуміло, що участь у захопленні брали також і представники радикальних угрупувань, проплачених уніатською верхівкою.

Цікаво, що за останні три роки міжконфесійних протистоянь в Україні, уніати вперше виявили подібну відверту агресію, що можна пов’язати з кількома важливими аспектами, на які мало хто зважає.

В першу чергу, уніати починають скидати маску добропорядності. Від захоплення, що по-іншому кваліфікувати не вдасться, минуло 2 доби, однак жоден офіційний представник УГКЦ, хоча би той же очільник Коломийсько-Чернівецької єпархії, так і не висловився з приводу цієї ситуації. Не висловив своєї стурбованості й завжди «миролюбний» ієрарх УГКЦ Святослав Шевчук.

Відсутність подібної реакції означає тільки одне – мовчазне схвалення. Так-так. Уніати вже давно потирали руки, чекаючи «знаку» від своїх лідерів. І, вочевидь, вони його отримали. Сподіватись на те, що Шевчук дасть вказівку покинути захоплений храм, марно. Тим самим, здається, що захоплення православних храмів уніатами будуть повторюватись. Особливо ця тенденція матиме поглиблення на території Галиччини.

Цікаво й те, що уніати цілковито вийшли з-під контролю материнської РКЦ. Ватикан, хоч і регулярно натякає своїй гібридній українській дочці на непристойну поведінку, насправді цілковито втратив будь-який авторитет в її очах. Більше того, римо-католики також боряться за виживання з УГКЦ. Не так давно митрополит РКЦ Мечислав Мокшицький заявив, що «церква-дочка» віроломно захопила й утримує у своїй власності ще й їхні храми. Все це, за словами Мокшицького, відбувається за сприяння чинної української влади.

Другим аспектом, який привертає увагу, є той факт, що УПЦ КП, яка протягом останніх років використовувалась як бойовий таран у справі захоплень храмів УПЦ, втрачає свої функції. Не виключено, що греко-католики будуть поступово позбавляти «філаретівців» цієї ролі, перебираючи тягар на себе. Це зумовлено втратою позицій УПЦ КП на релігійній арені через власну заполітизованість та слабким здоров’ям Філарета, після смерті якого існування всієї структури опиниться під загрозою.

Таким чином, уніати списують «філаретівців» з рахунків, очікуючи масової міграції членів УПЦ КП у свої лави. Не виключено, що храми УПЦ КП та УАПЦ також будуть під загрозою захоплення і це лише питання часу. В цій ситуації двом останнім конфесіям не допоможуть їхні псевдопатріотичні потуги, адже уніати керуються зовсім іншими інтересами.

В будь-якому разі, греко-католики повертаються до старих методів «прозелітизму», які ними активно використовувались ще від підписання Брестської унії у 1596-му році. До речі, уніати хоч і говорять про те, що просто повертають своє, насправді братимуть усе, що потрапить під руку. Адже Благовіщенський храм, який уніатські агресори називають «своїм», збудований на кількадесят років раніше до підписання унії, тому апріорі не може належати їм – ні історично, ні за законом.

Сергій Назарчук