«Тут, знаєте, яка альтернатива? Або продовжувати бути патріархатом. Але не канонічним.

Або смиренно, по-християнськи, все ж таки прийняти запропоновану модель

та стати митрополією. Але законною…»

Віце-президент Української асоціації релігієзнавців Людмила Филипович 

Анонсований «об`єднавчий» собор, який запланований на 15 грудня, ставить дуже серйозні питання перед його учасниками. Та й взагалі невідомо, чи ця подія відбудеться. Учасники ймовірного дійства не хочуть іти на порозуміння, а можлива перспектива не надто подобається вагомій групі майбутнього зібрання.

Передсоборна «палітра»

Адміністрація чинного Гаранта добилася свого, і собор має відбутися. Це підтвердили у Константинопольській Патріархії, і на 15 грудня призначений «установчий об`єднавчий» собор, який, власне, має проголосити про створення нової релігійної структури. Зі сторони Президента фактично виконані умови, і справа тільки за церковниками.

А ось на цій стадії розпочинаються справжні баталії. Перед собором має відбутися два досить серйозних дійства: 13 грудня триватиме Архієрейський собор Київського патріархату, а 14 – зібрання УАПЦ. Якщо з автокефалами все більш-менш зрозуміло, адже вони повністю підтримують позицію Константинопольської Патріархії, то з Філаретом дуже цікава ситуація.

Присутність Гаранта Конституції на соборі має дати його учасникам так званого «правильного мислення», в принципі, такий метод бував дуже розповсюджений, за свідченнями грецької церковної історіографії.

Партія більшості

Якщо об`єктивно оцінювати стан справ, то випливають наступні цифри: у Київського патріархату 5-5,5 тис. парафій, близько 40 архієреїв, певна кількість духовних навчальних закладів, монастирі і прихожани. Звісно, така картина є дещо натягнутою, оскільки КП в основному зосереджений на Західній Україні, але все ж.

Цілком очевидно, що «патріарх» Філарет захоче грати за своїми правилами. І якщо він погодився на свою неучасть у виборах, то абсолютно ясно, що він захоче делегувати свого кандидата. Архієрейський собор Київського патріархату збирається 13 грудня, ця структура має обговорити поточну ситуацію. Дещо раніше, 6 грудня, Синод КП прийняв два рішення стосовно виборів: участь мають брати лише українські архієреї, і голосування має бути відкритим. Позиція Фанара кардинально інша, але і логіка греків теж нікому не зрозуміла. «За сімома замками» Патріарх Варфоломій приймає документи, домовленості, договори щодо «української автокефалії», але їхній зміст нікому невідомий. Фактично Стамбул ставить усіх перед доконаним фактом. І ніяких обговорень немає і, напевно, не може бути.

Модератор собору митрополит Галльський Еммануїл, цілком ймовірно, просто поставить усіх перед фактом, а спеціально навчені люди просто допоможуть прийняти правильне рішення його учасникам.

Такий формат цілком реальний, адже самі аналітики говорять про непорозуміння між учасниками собору. Як зауважує отець Кирило (Говорун): «Наразі є дві найбільші розбіжності у баченні об‘єднавчого собору між Константинополем і Київським патріархатом (зауважу, що з точки зору Константинополя цього патріархату не існує, а існує лише відновлена Київська митрополія Константинопольського Патріархату). Перше: Київський патріархат за те, щоб собор був виключно архієрейський, і проти участі в ньому вірян і духовенства. Константинополь за таку участь. Друге: Київський патріархат за відкрите голосування на соборі щодо майбутнього предстоятеля, а Константинополь – за закрите. Хоча обидва питання процедурні, вони є принциповими для майбутнього об‘єднаної української церкви. Позиція Константинополя створює передумови, щоби ця церква була соборноправною та внутрішньо вільною, а позиція Київського патріархату наразі ці передумови нівелює. Боротьба за якість майбутньої церкви починається саме з цих питань…».

І це одна з найголовніших проблем.

Сфери впливу у партії Київського патріархату

Очікується, що 13 грудня, в неофіційній домовленості, Архієрейський собор Київського патріархату (навряд чи Євстратій Зоря цю постанову відкрито опублікує у себе на сторінці) має обговорити, кого саме вони делегуватимуть на пост предстоятеля ЄПЦ. Протеже «патріарха» Філарета – намісник «митрополит» Епіфаній Думенко – має найбільшу підтримку серед єпископату. Звісно, що це зумовлено підтримкою самого Філарета.

Є ще дві особи, котрі також користуються підтримкою як серед єпископів КП, так і серед інших представників. Перший із них – «митрополит» Луцький і Волинський Михаїл Зінкевич. Його в кулуарах називають найбагатшим архієреєм КП, після Філарета. Відомо, що владика Михаїл має досить непоганий бізнес, та й Луцька кафедра є однією з найсильніших у Київському патріархаті. Також його пов`язують певні бізнесові відносини з пані Тетяною Єремеєвою (активно співпрацює з групою Ігоря Палиці), яка уже тривалий час фінансово допомагає Волинській єпархії. Його рідний племінник – «єпископ» Дніпропетровський Симеон Зінкевич – проводить активну політику серед єпископату Київського патріархату на Східній та у Центральній Україні. Владику Симеона активно сватають на його «малу батьківщину» Тернопільщину, але поки без результату, можливо, після обрання владики Михаїла племінник взагалі займе кафедру свого дядька. Тому певні фінансові і кадрові пропозиції від волинського ієрарха змусять учасників собору підтримати саме його кандидатуру.

Третім кандидатом від Київського патріархату є «митрополит» Львівський і Сокальський Димитрій Рудюк. Без заангажованості можна впевнено сказати, що ця особа користується повагою як серед числа архієреїв КП, так і представників Константинополя. Це доволі освічений архієрей, з досвідом управління та перебування на кафедрі. Напевно, про нього висловився речник голови Верховної Ради України Андрій Ковальов, коли сказав, що собор обере непублічну особу. 

Свого часу владика Димитрій попав «у заслання» на Львів від Філарета за те, що вів перемовини з Блаженнішим Митрополитом Володимиром (Сабоданом). Філарет цього не стерпів і відправив подалі з Києва. Владика Димитрій має прихильників усередині своєї організації, також до нього схвально ставляться єпископи УАПЦ. Його пов`язує давня дружба з митрополитом Олександром (Драбинком), тому цілком можливо, що два-три учасники від УПЦ підтримають саме його. Проте ми не знаємо, як налаштовані до цієї персони в Адміністрації Президента і чи готові його там підтримати. Також важливо, що навряд чи цю постать підтримає і сам Філарет. Тому питання досі відкриті.

Однак багато аналітиків зауважує, що саме «митрополит» Димитрій здатний примирити ворожі табори та втримати певну «паузу», яка здатна стабілізувати ситуацію. З достовірних джерел відомо, що Димитрій дуже боїться Філарета і може взяти самовідвід під час собору на користь Епіфанія Думенка.

А якщо собор не відбудеться?

Як нещодавно зауважила релігієзнавець Людмила Филипович, Київський патріархат взагалі може вийти із об`єднавчого процесу. Такий сценарій доволі реальний, адже більшість формує Філарет, і, без сумніву, він захоче, щоб його пропозицію прийняли. А інакше… «ми просто не проголосуємо», як він 7 грудня зауважив у Чернігові. Можливо, це елементарний шантаж, адже якщо він уже з Константинополем не знайде спільної мови, то у нього просто патова ситуація. А можливо, він дійсно вийде із процесу. Також буде дивно, якщо він з`явиться у патріаршому куколі у Святій Софії, адже для Фанару він просто колишній митрополит Київський, і навряд чи він займе місце рядового архієрея, простого учасника собору. Звісно, він прагне увійти в президію і диктувати свої правила гри, та чи підуть на це митрополит Еммануїл і Президент?

Адміністрації Президента дуже потрібно, щоб собор відбувся. Це архіважливий захід в переддень виборів, і «Єдина Помісна» буде виглядати як свого роду «новорічний подарунок» під ялинку.

Тому ставки занадто високі, щоб уже щось змінити. 15 грудня, у хорошому чи поганому форматі, але увійде в історію православної Церкви в Україні, та й за її межами.

Марк Обнорський