Радикали як один із ключових факторів релігійного протистояння

«В умовах безладу та дезорганізації після повалення царя, українські націоналісти були здатні зі стадії квазізаконной групи партій, які мали намір насамперед пробуджувати прихильність до культурного націоналізму, перейти до положення реальної, нехай і хиткої, політичної сили … З весни 1917 до літа 1920 року ця сила, хоча і не представляла більше єдиного «руху», виявилася здатною підтримувати ряд українських урядів на території України… »

Джон Армстронг «Український націоналізм. Факти і дослідження»

Радикальні угрупування відомі новітній історії України. Їх навіть можна назвати «п`ятим елементом» володарюючих державою. Погодьтеся, зручно чужими руками під патріотичні гасла «любові до нації» чинити провокації, вносити розбрат та ділити людей на ворогуючі табори. Пригадуються слова Ніколи Маківаеллі – «розділяй та володарюй!». Така політика не є новою. Усі революції безумовно вносять поділ, а під лукавими гаслами про те, що «буде краще», проходять нові політики, які не мають уявлення про дипломатичне керування великою державою.

Та повернімося до так званих націонал-радикалів, які в переважній більшості є вихідцями автокефальних та уніатських кіл. Чому? В 90-х роках минулого століття греко-католики «вогнем і мечем» доводили усім, що безбожні комуністи їх знищували, а православна Церква їм у цьому сприяла. На такій тезі уніати уже виховали не одне покоління. Ворожа Москва, ворожа Київська митрополія, вороже усе православ`я… Уявіть, що навіть предстоятель УГКЦ, виголошуючи промову в Римському соборі в неділю про митаря і фарисея, проводить паралелі, згідно з якими, фарисей уособлюється з країною-агресором, а «уніати» – з «митарем».

Та слова Христа про те, що за Його ім`я будуть гнати, вже є поясненням настільки агресивних дій радикально налаштованих угрупувань. Лише за останні декілька тижнів трапилася низка актів вандалізму:

  • Напад на Десятинний монастир
  • Знищення угрупуванням «С14» поклонного хреста на місці Гергіївського храму
  • Підпал храму у Львові

Зупинімося на резонансній події підпалу храму УПЦ у Львові. Як відомо, портал «RISU» написав з цього приводу, що «Львівський архиєпископ УПЦ (МП) заявив про умисний підпал на Сихові, ДСНС стверджує інше… кажуть, що вогонь йшов зсередини храму і причиною пожежі стало коротке замикання…».  Однак речник Львівської єпархії отець Маркіян Каюмов стверджує зовсім інше: «Факт навмисного підпалу є беззаперечним, оскільки електоенергія до храму не була підведена, тим паче, прибувши до храму, священик та представники єпархіального управління виявили демонтоване вікно, через яке ймовірно і було вчинено підпал».

Проте порталу «RISU» про такі «незначні» нюанси, вочевидь, нічого не відомо.

Та по-справжньому ірраціональною є ситуація із Десятинним монастирем. В столиці демократичної держави, яка, як зазначено документально, живе за принципом верховенство права та свободи, народний обранець Ігор Луценко з «болгаркою» в руках спилює «стіну для оголошень» біля православного храму. Провладні ЗМІ, а тим паче, журналісти «RISU» обійшли події стороною. Навіть більше, паліїв Десятинного монастиря прозвали «архітекторами», яким «болить столичне землевпорядкування», та запропонували читачам  новину із заголовком:

В той час, як державна інституція відкрито підтримує злочинців, говорити про верховенство права не варто.

Не зупиняючись, «RISU» підхоплює так зване журналістське розслідування від кореспондента ТСН Сергія Гальченка, який «віднайшов» причини незаконного встановлення монастиря. Нова «сенсація» від релігійного порталу мала назву:

Варто наголосити, що офіційних заяв чи свідчень журналістами не приведено. Не підтвердили фактів ні органи прокуратури, ні МВС.

Міністерство культури, очолюване Андрієм Юрашем,  підтримують сторону радикалів та публікують заяву, в якій зокрема йдеться: «…незаконне будівництво знаходиться на земельній ділянці особливо цінних територій і призводить до пошкодження об`єктів культурної спадщини…».

При цьому пан Юраш не тривожиться тим, що за 50 м від монастиря знаходиться бізнес-центр «Київського патріархату», побудований на фундаменті, який точно становить історичну цінність.

Український націоналізм сьогодні користується чималим попитом. Адже це міцна основа для партій, фракцій, рухів. Це міцні войовничі загони, руками яких можна вершити людські долі, захоплювати храми, і, як виявилося, безкарно їх підпалювати. Як при цьому чинити вірянам? Відповів заступник ВЗЦЗ УПЦ протоієрей Микола Данилевич: «Хтось дуже хоче розхитати ситуацію в країні і використовує для цього релігійний фактор. Інструмент – радикали й націоналісти. Об`єкт атаки – УПЦ з її храмами і людьми. Все дуже цинічно. Бізнес, нічого особистого. Що робити нам? Захищати Церкву, але й не вестися на провокації».    

Історія – циклічна. Рівно сто років тому молоді та амбітні люди йшли творити революцію з надією на світле майбутнє. Їм тоді розповідали про нового ворога – Церкву Христову. Сучасній молоді розповідають про те ж. Не варто забувати, однак, що за 2000 років не виграв жоден борець з Істиною.

Марк Авраменко

Схожі публікації