ПЦУ, рецепція і «почесний патріарх», або Як живе новонароджене немовля (частина 2)

Поки що з коаліційних із Константинополем сил, а кажуть, що такі Церкви є, жодна не відреагувала вітальною адресою чи делегацією до Епіфанія або ПЦУ. Один із ресурсів «Єдиної-Помісної» вказав, що три Церкви грецького формату не надіслали своїх делегацій у Москву – на святкування 10-ої річниці інтронізації Патріарха Кирила. Йдеться про Кіпрську, Елладську і Албанську Церкви. Саме їх вважають одними з таких, що першими відреагують схвально на утворення ПЦУ. Але поки це лишається припущенням – без фактів і публічних заяв.

Є Церкви, які фактично обрали нейтралітет: вони не хочуть вступати у конфронтацію ані з Варфоломієм, ані з потужною РПЦ.

На так звану інтронізацію Епіфанія не прибула жодна делегація із Помісних Церков, ну звісно, крім Фанару. Анонсований архімандрит Єфрем з афонського монастиря Ватопед продемонстрував усі якості грецького дипломата та через проблеми зі здоров’ям не був присутній на урочистостях в Софії. Тому рецепція ПЦУ відбувається зі скрипом, вірніше, вона взагалі не відбувається.

Внутрішній формат ПЦУ

5 лютого 2019 року зібрався перший Синод новосформованої ПЦУ. Анонсований розподіл портфелів залишився і далі за УПЦ КП, що підтвердило реноме зміни вивіски з Київського патріархату на «ПЦУ»:

1) Склад Cиноду ніби був під замовлення. Жодного дотримання процедури, як це передбачено у статуті, не відбулося. Навпаки, зібралися усі прихильники Філарета, його партія (Димитрій Рудюк, Євстратій Зоря, Іларіон Процик, Агапіт Гуменюк, Федір Бубнюк, Іоанн Яремчук), двоє представників УАПЦ – Макарій Малетич і Герман Семанчук (керуючий Чернівецькою єпархією УАПЦ), ренегат з УПЦ Симеон Шостацький, рідний племінник Михаїла Зінкевича – Симеон Зінкевич (Дніпропетровська єпархія КП).

2) Митрополит Луцький і Волинський Михаїл Зінкевич уже прокоментував дане рішення: «Згідно зі Статутом і Томосом я повинен бути членом Священного Синоду. Але мене на засідання не запросили, я на ньому не був. Я не маю гадки про те, що це було зібрання, яке відбулося 5 лютого… Є законодавство, є статут церкви, є Томос, якому тільки два місяці виповнилося і за яким ми повинні жити. Все інше – не канонічно, неправильно, не має права до дієздатності…».

3) Знову «почесний» взяв верх. Рішенням Синоду «патріарх» Філарет, який буквально за день від інтронізації Епіфанія по-швидкісному одужав (3 лютого у Софії Філарета не було), отримав свою ж Київську єпархію, до якої добавилася парафія на Теремках (настоятель Олександр Драбинко). Філарет офіційно названий «патріархом», що суперечить позиції Константинополя: «…Вирішено, що Святіший Патріарх Філарет продовжує керівництво Київською єпархією у складі парафій та монастирів м. Києва (за виключенням Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря), які до 15 грудня 2018 р. перебували у його підпорядкуванні як Патріарха Київського і всієї Руси-України…».

4) Перебіжчик Симеон Шостацький отримав посаду «секретаря синоду»: «…На пропозицію Предстоятеля митрополит Вінницький і Барський Симеон був затверджений Головним секретарем Священного Синоду…». Це не керуючий справами, як все ж таки прогнозували, це швидше апаратний секретар, який готує порядок денний на Синод, однак він не має права і можливостей здійснювати внутрішнє управління, це не є церковний «прем`єр-міністр». В реаліях це просто буде звучати дуже помпезно «головний секретар Синоду, постійний член». Додає лише пафосності, і нічого більше. Очевидний програш «владики» Симеона.

5) Відділ зовнішніх зносин, який для ПЦУ сьогодні є надзвичайно важливий, не віддали Олександру Драбинку (який дуже цього хотів). Даний вектор залишив за собою Епіфаній, або ж Філарет, це одне і те ж: «…Враховуючи особливу важливість напрямку розвитку зовнішніх церковних зв’язків – керівництво Управлінням зовнішніх церковних зв’язків залишене за Предстоятелем…». Тобто спілкуватися з Помісними Церквами доручено тим же «розкольникам». Канонічна хіротонія владики Олександра, на яку він так покладався, йому не допомогла, і він і далі залишився настоятелем на Теремках і нічим більше.

6) УАПЦ не отримала нічого, крім постійного членства для Макарія Малетича.

7) Відділи ПЦУ: «Головою Синодального управління військового духовенства затверджений митрополит Черкаський і Чигиринський Іоанн, а головою Управління соціального служіння і благодійності – архієпископ Донецький і Маріупольський Сергій» – отримали колишні архієреї Київського патріархату.

8) Київську академію очолив перший заступник Епіфанія отець Олександр Трофимлюк, він же ж голова освітнього комітету (колишній іподиякон Філарета, настоятель Покровського храму у Києві).

Врешті-решт, усе вийшло набагато «яскравіше», ніж очікувалося: фактично всі провідні ролі й надалі будуть грати наближені особи Філарета, або, іншими словами, – «почесний» і далі залишився «біля штурвалу»… Браво, Ваша Святосте!

Міжнародний формат

Уже зазначалося, що категорично проти ПЦУ виступили чотири Церкви: РПЦ, Антіохійська, Сербська і Польська (це якщо говорити мовою офіційних опублікованих документів, про що було сказано у першій частині). Інші ж зайняли нейтралітет і лише вивчають проблематику. І жодна Помісна Церква не визнала групу «ПЦУ».

Однак, як зазначають аналітики, ведеться шалений тиск з боку «проамериканських сил», котрі спонукають Помісні Церкви визнати ПЦУ.

Болгарія

БПЦ – одна із Церков, що не взяли участь у Критському соборі у 2016 році. Однозначно, вона не на стороні Фанару. Однак є політичний фактор: прем`єр-міністр Болгарії Бойко Борисов (який очолює проєвропейську фракцію «ГЄРБ», антагоніст Російської Федерації, у 2017 році утретє обраний прем`єром) тисне на Патріарха Неофіта і Синод Болгарської Церкви щодо визнання ПЦУ та лояльності до Патріарха Варфоломія. Цим самим у Болгарії будуть максимально затягувати процес з рецепцією автокефалії в Україні. На останньому засіданні Синоду 24 січня 2019 року створена комісія на чолі з митрополитом Старозагорським Кипріаном (Казанджієвим), яка має вивчити дане питання.

Однак у Синоді Болгарської Церкви є категоричні противники деструктивної політики Фанару. Так, у жовтні 2018 року три архієреї БПЦ – митрополити Ловчанський Гавриїл, Варненський Іоанн і Відинський Даниїл – звернулися з листом, в якому дуже різко розкритикували рішення Фанару щодо української проблематики, авторитарний спосіб її вирішення однобічними діями Константинополя. В своєму недавньому інтерв`ю митрополит Даниїл провів паралель українського та болгарського розколів. Досить доречним було висловлювання щодо участі у вирішенні особи Патріарха Варфоломія: «…Зазначу, що і тоді, на Соборі 1998 року, Вселенський Патріарх поставив питання про відставку Патріарха Максима, але тоді наші попередники, архієреї з великим духовним досвідом та відвагою, заперечили йому і сказали: ми запросили вас сюди, щоб зцілити розкол, а не поглиблювати його. Так що паралель між розколом в нас та в Україні абсолютно доцільна…».

Швидше за все, Болгарія буде максимально затягувати своє рішення, аби не вступити в конфлікт з урядом, а з іншої сторони, вони чудово усвідомлюють, що не можуть визнати так звану ПЦУ.

Грузія

6 січня рішенням свого Синоду грузини висловилися, що будуть знайомитися з офіційними документами, і лише тоді буде прийнято рішення. Як відомо з деяких джерел, більшість виступає проти ПЦУ, в тому числі і Католикос-Патріарх Ілія ІІ. Делегація Фанару на чолі з митрополитом Галльським Еммануїлом 30 січня 2019 року зустрічалася з ним і синодалами Грузинської Церкви. Питання української автокефалії може спричинити аналогічні дії в абхазько-осетинському питанні, архієреї ГПЦ чудово це розуміють.

На 10-річчі інтронізації Патріарха Кирила офіційний делегат Грузинської Церкви митрополит Горійський і Атенський Андрій висловився досить обережно щодо українського питання: «…На моє глибоке переконання, питання дарування автокефалії Україні треба було поставити у правильне, канонічне русло. В існуючій в Україні ситуації розділення треба було порадитись з іншими Помісними Церквами. І вже після цього розпочинати процедуру. При цьому ми не заперечуємо, чи має право Україна, її віруючий люд, вимагати автокефальної церкви. Це мають вирішувати самі віряни. Але коли ми спостерігаємо розділення, не можемо точно визначити ступінь апостольського преємництва тієї чи іншої групи, – звісно ж, це викликає сумнів, засмучення. І якраз тому дотепер немає чіткої відповіді…».

Проте у грузинів є явні симпатики ПЦУ, в особі митрополита Потійського і Хобійського Григола (Бербічашвілі), митрополита Чкондідського Петра (Цаава), єпископа Бельгійського і Нідерландського Досифія (Богверадзе), митрополита Шемокмедського Йосифа (Кіквадзе). Очевидно, що це абсолютний мізер, адже єпископат складається з 46 правлячих архієреїв.

Плюс відомо, що активно рецепцією ПЦУ займається посольство США. Однак Президент Грузії Саломе Зурабішвілі висловилася, що не буде поспішати з вітаннями в адрес новоствореної структури в Україні. А загалом рішення грузинів очікується на весняному синоді.

Кіпр, Албанія

Ці Церкви в орбіті Патріарха Варфоломія, але поки що ніяких заяв офіційного формату не було. Ці Церкви не відправили свої делегації у Москву на 10-річчя інтронізації Патріарха Кирила, очевидно, з протекції фанарської сторони. Нещодавно митрополит Прусський Елпідофор зустрічався з Предстоятелем Кіпрської Церкви Блаженнішим Архієпископом Хризостомом ІІ. Офіційних коментарів немає.

Однак Предстоятель Церкви Кіпру дещо раніше спростовував інформацію щодо визнання ПЦУ: зокрема, він заперечував слова українського посла Бориса Гуменюка про визнання автокефалії, а також виступив проти візиту Епіфанія на Кіпр. Після зустрічі з Елпідофором, глава Кіпрської Церкви припустив, що в перспективі, можливо, Епіфаній відвідає Кіпр і буде співслужити. Про терміни Хризостом ІІ нічого не сказав.

Предстоятель Албанської Церкви Блаженніший Архієпископ Анастасій у листі на ім`я Патріарха Кирила писав, що «дарування автокефалії – це ходіння по мінному полю…» і що «в православному світі виникне розкол…». Подальших офіційних відозв не було. Нагадаємо, що у квітні минулого року відбувся візит Святішого Патріарха Кирила в Албанську Церкву.

Румунія, Греція

Ці дві Церкви зберігають нейтралітет. В заяві Румунського Синоду озвучувалось рішення щодо взаємного вирішення українського питання Фанаром і Москвою, якихось інших заяв не було. Румунія у діапазоні Фанару, останній візит Варфоломія в Бухарест минулого року про це свідчить. Однак Патріарх Даниїл підтримує відносини з двома Церквами: у Москву прибула делегація від Румунської Церкви на 10-річчя інтронізації Патріарха Кирила. Якихось додаткових коментарів від представників цієї Церкви немає. Однак не варто забувати питання Молдови та Чернівецького регіону, де у румунів є свої інтереси. Тому спрогнозувати позицію офіційного Бухаресту важко, проте, швидше за все, риторика знову буде загальна, без якоїсь конкретики, очевидно, буде грати роль позиція інших Помісних Церков.

Елладська Церква у прямій протекції Патріарха Варфоломія, в силу свого адміністративного положення. 30 єпархій «нових земель» на півночі Греції – у сфері Константинопольської Церкви. 6 митрополитів, з 12 постійних членів, представляють саме цей регіон.

Афон – юрисдикція Патріарха Варфоломія. 28 січня 2019 року Афон більшістю голосів Киноту відмовився направляти офіційну делегацію (13 монастирів виступили проти). Архімандрит Ксенофонта Олексій не представляв на «інтронізації» Епіфанія Афон, а входив у константинопольську делегацію.

Що важливо, Пірейська митрополія виступила проти так званої ПЦУ і закликала Синод Елладської Церкви не визнавати новостворену організацію. У заяві архієреїв йдеться, що православ`я прямує до великої схизми.

Варто зазначити, що у Греції послом США є екс-посол в Україні Джеффрі Пайєтт, який разом з місцевою владою сприяє визнанню ПЦУ.

Церква Чеських земель і Словаччини

Предстоятель Церкви Блаженніший Митрополит Ростислав категорично засуджує розкол, про що чітко зазначив на святкуваннях у Москві (10-річчя інтронізації Патріарха Кирила). Причому знову ж таки зазначається, що питання такого масштабу має вирішувати Всеправославний собор (з інтерв`ю архієпископа Михайлівсько-Кошицького Георгія). Тому відношення до ПЦУ однозначно негативне.

Олександрія, Єрусалим

Дві древні кафедри, які навряд чи підуть проти РПЦ. Патріарх Феофіл ІІІ нещодавно скасував заплановану зустріч з президентом України (подейкують, що в делегації всупереч попереднім домовленостям були представники ПЦУ). Патріарх Феодор ІІ неодноразово заявляв про шкоду від політиків в справах Церкви.

Таким чином, маємо декілька важливих висновків:

  • Жодна Помісна Церква, крім Фанару, не визнала так звану ПЦУ.
  • Є окремі висловлювання певних ієрархів Церков, які схвалюють такий формат, однак це одиничні випадки, і вони не віддзеркалюють позицію усієї Помісної Церкви.
  • Здійснюється шалений тиск – посольствами США та урядами країн – на окремі Помісні Церкви щодо позитивного рішення щодо ПЦУ (Грузія, Болгарія, Греція).
  • Внутрішній формат ПЦУ не відповідає нормативним документам Фанару: Томосу і Статуту (перше засідання Синоду про це яскраво свідчить).
  • Філарет знову залишився на «чолі всього»: керуючий єпархією, білий кукіль і присутність на синоді.
  • Навіть прихильники автокефалії уже критично ставляться до її функціонування (отець Кирило Говорун).

МАРК ОБНОРСЬКИЙ

Схожі публікації