Про значення православної спільноти

Історія із закриттям храмів під час поширення коронавірусу показала величезну проблему: обмежені можливості для висловлення та врахування думки віруючих, котра, в свою чергу, могла би служити підмогою для священноначалія. Можна підтримувати або не підтримувати рішення священноначалія про закриття храмів, але одне ясно – обговорення таких питань має проводитись. Як і обговорення багатьох інших питань, котрі хвилюють віруючих, хоч це вишки 5G або образливі вислови диякона Андрія Кураєва.

З усіх цих приводів можна вести громадську діяльність – виступити у ЗМІ, направляти звернення в органи влади, збирати підписи, проводити санкціоновані заходи тощо. Зібрана сотня тисяч підписів прихожан під проханням про відкриття московських храмів могла би прискорити прийняття відповідного рішення.

Однак церковно-громадська активність звелася до наполовину підпільного рупору «Телеграму», котрий, як здається, не сприймається як щось серйозне владою, в тому числі церковною.

Побутує думка, що православні громадські об’єднання назавжди втратили свій вплив, а самі вони у багатьох відношеннях дискредитовані активністю рухів на кшталт «Божа воля» у попередні роки. Мало хто шукає можливості для відстоювання своїх процерковних позицій у форматі громадського руху. Як здається, після відходу прот. Всеволода Чапліна православна громадськість існує сама по собі, а церковні адміністративні структури самі по собі.

Однак це не виключає того, що з плином часу формат громадських рухів буде запитаний, в тому числі священноначалієм, особливо якщо (все може трапитись) доведеться у щоденному режимі захищати Церкву та храми.

Телеграм-канал «Аналітичний центр свт. Василія Великого»

Схожі публікації