Протоієрей Гавриїл Костельник: «Унія ніде не мала життєвої сили»

Цілком очевидно, що уніати сприймають отця Гавриїла Костельника дуже скептично. Кажуть, наче він був чиїмсь агентом, виконував завдання іншої держави. Однак ці вигадки не мають нічого спільного з реальністю. Протопресвітер Гавриїл Костельник, який у 1946 році ініціював собор Української Греко-Католицької Церкви задля єднання з Руською Православною Церквою на віки увійде в історію як мученик за віру. Поданий нижче текст в повній мірі свідчить про справжні мотиви греко-католицького духовенства щодо об`єднання з православною Церквою.

Доповідь митрофорного протоієрея, доктора Гавриїла Костельника про мотиви возз`єднання Греко-Католицької Церкви з Руською Православною Церквою

Всечесні отці і високоповажні панове, делегати Собору! 350 літ минає від унії в Берестю, якої наша галицька греко-католицька Церква є наслідницею. За той довгий час унія виявила все, що потенціально вміщалось в її насінню.

За 300 літ християнство з малої єврейської секти стало світовою релігією. За 300 літ протестантизм всадовився на обох півкулях землі як могутня нова редакція християнства. А Берестейська унія?

Ми можемо (й повинні) ще ширше поставити проблему унії, можемо слідити за нею по історії від самих її початків, від унії царгородського царя Михаїла Палеолога на соборі в Ліоні 1274 р. І до чого ж дійшли спроби унії східних Церков з римською Церквою за той довгий час? Унія й нині там, де була в своїх початках. Вона вічно рвалась і рветься, … залишилися з неї тільки ті частини, які вповні зденаціоналізувалися,як наші холмщаки, що 1905 р. стали римо-католиками і поляками, або як галицькі вірмени.

Чому воно так? Загально треба відповісти, що або насіння лихе, або терен непридатний.
Римські апологети і апологети унії від віків репетують: «Терен непригожий! Graeza fides! Переслідуваная унії!..». І тенденційно повикривляли всі поняття, історичні і догматичні, які є в зв’язку з унією. Об’єктивно мусимо ствердити, що куди тяжчі і прикріші були ті переслідування, якими православних змушувано до унії з Римом. Так, цар Михайло Палеолог своїх рідних осліплював, високими державними достойниками та єпископами тюрми заповнював, тому що вони були противниками унії. А папські нунції самі ходили по тюрмах, щоб наочно переконатися, і ще їм замало було переслідувань та упокорення православних.

Та це все Михаїлові Палеологові не помогло. Папи раз-у-раз закликали до хрестоносного походу проти Царгороду. І тільки доти задовільнялися унією греків, доки не мали надії силою підкорити їх. Коли ж Карло з Анжу озброївся і йшов війною проти Царгороду, папа Мартин ІV викляв Михаїла Палеолога як «покровителя схизми і єресі» та позбавив його царського престолу. Ось до чого дослужилася перша унія в історії Церкви!

Ось зразок, як виглядає «fides romana»! На щастя, Михаїл Палеолог переміг Карла з Анжу 1282 р., під Білгородом, і сам незабаром помер, його унія впала, бо і якже ж могла не впасти?

Для великої і сильної релігійної ідеї ніякі переслідування не страшні. В огні переслідувань релігія іще більше скріпляється та утверджується, освячується. Православіє видержало й перенесло довговікове магометанське ярмо, видержало й усякі переслідування від наїзників латинян. А унія? Вона ніде не мала життєвої сили. Чому? Тому, що унія не має кореня. Вона тільки штучний твір, лихе насіння.

Чи унія є реставрацією тієї єдності між західною і східною Церквами, яка була в першім тисячолітті? Зовсім ні! Унія — це щось зовсім нове, чого в І тисячолітті ще не було і не могло бути. Православна Церква лишилась така сама, яка була в І тисячолітті, але Рим змінився!…

Уніати-українці звичайно хваляться перед православними, що вони є такі православні, яким був Володимир Великий, бо тоді східна і західна Церкви ще були в єдності, і Володимир Великий «признавав папу римського». Отже, ніби він і був «католик» у нинішньому значенні. Та це, в дійсності, негідне логічне перекручення. Володимир Великий признавав римському папі «примат почесті», який примат признали римському єпископові ІІ і ІV вселенські собори, а, православні і донині стоять на тому становищі. Але Ватиканський собор анафемізує всіх тих, що признають папі тільки примат почесті! Ось де зміна наступила! Значить, Володимир Великий був такий католик, якими католиками є нинішні православні, а не такий, як нинішні уніати.

В ІІ тисячолітті папи ( від Григорія VІІ вже зовсім виразно) заснували зовсім нову Церкву, якої в першім тисячолітті не було, а саме – римо-католицьку Церкву. В І тисячолітті існувала католицька соборна Церква, в якій Римська Церква мала тільки локальне значення. Цю соборну, дійсно католицьку Церкву римські папи розбили, пірвали зв`язок з усіма східними Церквами, щоб свобідно могти еволюціонувати в своєму напрямі: папа – монарх у Церкві і загальний надцар у світі; римська Церква має під ноги взяти всі інші Церкви.

Яка це була велика зміна, це найкраще можемо зрозуміти зі слів папи Григорія І (590-604). Коли царгородський патріарх Йоан Посник прийняв титул «вселенського патріарха» (бо так його титулували східні єпископи), Григорій І у своїх письмах і до Йоана Посника і до інших єпископів ось так оцінював ту новину: «Ніхто (з римських пап) не узурпував собі цієї непродуманої назви, щоб не виглядало, що, коли б узурпував собі славу єдиного в ієрархічному чині, відмовив її усім братам». «Тому нехай Ваша святість ніколи нікого не називає загальним отцем (generalis pater), щоб, признавши незаслужену почесть іншому, не відібрати собі заслуженої». «Ось задля цього безбожного, гордого титулу Церква роздирається, серця всіх братів провокуються, щоб згіршилися… Отже що ж, найдорожчий брате, відповіси на тому страшному іспиті грядучого суду, що ти хочеш на світі називатись не тільки «отець», але «загальний отець» – (generalis pater)?».

Це не моя справа, але справа Бога, і не тільки я сам, але ціла Церква занепокоєна, бо святі канони, бо собори, що їх треба поважати, бо навіть розпорядження самого Ісуса Христа зарозумілою помпастичною видумкою чийогось говорення захитуються».

Ось маємо тут найкращий доказ, хто, чому і як розбив первісну братерську соборну Церкву? Римська Церква в ІІ тисячолітті вмовляє в своїх вірних, ніби це зробили горді царгородські патріархи Фотій і Керуларій, тому що не хотіли слухати Христових намісників, римських пап. Але папа Григорій І свідчить, що це зробили римські єпископи, тому що наперлися за всяку ціну захопити всю власть у Церкві. Коли ж уся власть для Риму, то для греків лишалася тільки неволя.

Аж до вибуху протестанської революції в XVI ст. римська Церква розвивалася і жила в безперервному антагонізмі до грецької Церкви, бо тоді ще й не мала іншого суперника. А відколи папському Римові стало служити щастя, відколи папи стали світськими королями у своїй папській державі і навіть надцарями, що назначали і скидали цісарів та королів, відтоді папи реалізували свою ідею, щоб увесь християнський світ перетворити в «imperium romanum papale» ( в папську римську імперію). І де тільки могли, там нищили грецьку Церкву. Їх тактика була завжди однакова: де папи не могли знищити грецької Церкви задля політичних умов, там вони пропагували чи вимушували унію. Коли ж осягнули всю власть над уніатами, то цілком нищили грецький тип Церкви, а насаджували своє латинство.

Так папи знищили грецьку Церкву в давній Моравії і Паннонії (діло слов`янських апостолів Кирила і Мефодія), в полудневній Італії і навіть у самому Царгороді, коли хрестоносці підступом зайняли його в 1204 р. А королям в Польщі та Угорщині папи раз-у-раз наказували, що вони мають знищити «схизматиків». Як же ж уніатська Церква могла б доробитись чогось великого в таких умовах при боці римсько-католицької Церкви, яка органічно ворожа всьому грецькому і тільки про те думає, як і коли зліквідувати все грецьке? Для ілюстрації подамо аналогію з нової нашої історії. Чого могли українці доробитись і надіятись, як національна меншість, у націоналістичній шовіністичній Польщі? Це вповні вірна аналогія, тільки що уніати, оскільки вони засліплені викривленими римськими категоріями думання, цього не бачать.

Навіть латинські автори замічають той факт, що унія зв`язала з неславою східних народів, а православіє зі славою. Доки ж будемо нести на собі ту неславу унії? Від православних рідних братів ми відступили, щоб жити в церковній єдності з нашими відвічними ворогами…

Але ж латиняни ніколи нас не признавали за справжніх католиків, бо ми й не були римо-католиками. Ми були в їх Церкві тільки наче той зайда-чужинець у селі. Польські священики, бувало, і капелюхів не знімали з голови перед нашими церквами-храмами, наші уніатські церкви «синагогами» прозивали.

Далі буде…

Схожі публікації