Протистояння між кліриками Фанару та Архієпископії РПЦ у Європі не існує

Канал «Релігія сьогодні опублікував допис про ситуацію в західноєвропейському Православ’ї. Текст, на жаль, грішить загальним недоліком більшої частини «аналітики» з цього приводу. Тому було чимало прикладів торік у період підготовки об’єднання Західноєвропейської Архієпископії з Руською Православною Церквою.

Основна проблема такої аналітики у неправильному вимірюванні масштабів «об’єкта дослідження».

Основна думка «Релігії сьогодні» у тому, що «Ситуація з православ’ям у Європі нині нагадує боротьбу Pepsi та Coca-Cola: за душі та серця борються умовні «греки» (Вселенський патріархат) та умовні «руські» (РПЦ в усіх видах та формах: архієпископія, екзархат та РПЦЗ)».

Не буду зараз міркувати про те, наскільки в принципі коректним є (не є) співставлення церковної діяльності з діяльністю комерційних корпорацій.

Помилка у тому, що, на відміну, скажімо, від України, де дійсно має місце важка боротьба, обумовлена залученням політичних сил, у Західній Європі ані архієреї, ані клірики, ані миряни на локальному рівні не виходять із подібних міркувань (що б там не думали у термінах макрополітики у Стамбулі, Нью-Йорку або Бухаресті). Обстановка на приходах Західної Європи є камерною, домашньою, там не прагнуть «конкурувати» і вже тим більше не мислять у категоріях «боротьби за серця». Вони просто надто малі.

Так, рік тому боротьба велася за збереження приходів, що складали Архієпископію, у її складі (або, навпаки, за їхній відхід з Архієпископії). На сьогоднішній день ситуація викристалізувалась, майнові питання отримали або отримують вирішення, і, якщо можна говорити про «боротьбу», то хіба що в нечастих окремих і швидше особистісних випадках – на рівні Івана Івановича та Івана Никифоровича.

Щодо прийняття Жераром Депардьє Святого Хрещення, то мені вже довелося писати про те, що складно бути впевненим у цілковитій щирості подібних дій лицедія. Втім, підпишусь під милосердним, християнським коментарем каналу «Пастир & паства».

Але припускати, вслід за «Релігія сьогодні», що «злиті у мережу фотографії хрещення Депардьє мали якимсь чином продемонструвати значимість Архієпископії порівняно з константинопольськими громадами» і що, в цілому, «з боку це все вбачається як вельми незграбний піар», – це знов таки е не знати особливостей життя у Західній Європі. «Значимість» для кого? І «піар», адресований кому?

По-перше, незважаючи на те, що співавтором статті у Valeurs actuelles, завдяки котрій стало відомо про те, що відбулось, є особа «з ім’ям та прізвищем, що співпадають» з сином регента Олександро-Невського собору, дуже сумніваюсь, що сама Архієпископія має до цього відношення. Йдеться швидше про старанність починаючого журналіста. Вже даруйте, але й особистий досвід, і досвід минулого року показують, що Архієпископія «не дуже вміє у медійну роботу».

По-друге, з точки зору тих, хто є прихожанами або потенційними прихожанами Архієпископії, хрещення Депардьє не додає якоїсь їй значимості. Не приверне, але й не відштовхне. Просто нецікаво. Насправді «зіркові служби» в Олександро-Невському соборі – це традиція, котрій вже дуже багато років.

А ось проблема залучення нових кліриків в Архієпископію, у тому числі з нікудишньою репутацією, дійсно має місце. Втім, 25 років тому (раніше моя пам’ять із цього приводу не простягається), коли я ще жив у Франції, у клірі Архієпископії вже із завидною частотою з’являлись священнослужителі з Руської Православної Церкви, частина (не всі!) з котрих виявлялись вельми сумнівними. Цю практику створив не нинішній глава Архієпископії. Але, будемо сподіватись, саме він спроможеться її подолати.

Cogito ergo sum (канал єпископа Сави)

Схожі публікації