«Предстоятельський переворот»: боротьба за кейс першого

«Що значить предстоятельські амбіції? Якщо відбуватимуться вибори предстоятеля,

я подаватиму свою кандидатуру…»

Михаїл Зінкевич

«Якби знав про все, не пішов би на Собор…»

Олександр Драбинко

На 24 травня анонсовано засідання Священного Синоду ПЦУ. Деякі ЗМІ даний захід уже встигли охрестити «як розбір польотів». Сам новообраний лідер ПЦУ ЕпіфанійДуменко в інтерв`ю ВВС наголосив, що будуть обговорювати внутрішній стан справ. Криза у середовищі розколу посилилася,  тому в Україну прибув екзарх Константинополя Даниїл (Зелінський).

Саміт у Філарета

Події 14 травня у Володимирському соборі Києва не принесли чогось екстраординарного. У принципі, це очікувано, що більша частина «єпископату» ПЦУ просто не приїхала на святкування і проігнорувала запрошення «патріарха». Проігнорувала чи злякалася? Відповідь у кожного різна. Той же Михаїл Зінкевич не заперечував факт, що якби не було запрошення від Симеона Шостацького, то чисто теоретично він теж міг би бути присутній у Володимирському соборі (а так запрошення від екс-митрополита Вінницького отримав раніше, тому не красиво було відмовляти). На другий день відбулася прес-конференція «почесного патріарха», на якій він фактично повторив тези зі свого «звернення» та фактично розпочав офіційно війну: «Мене зрадили і Епіфаній, і Порошенко».

Тому «почесний» переключився як на новобраного Президента Зеленського, так і на бізнесмена Ігоря Коломойського. У даному аспекті важливу роль відіграє постать «митрополита» Михаїла Зінкевича, який теж поки що не озвучив конкретної позиції. Те, що він не задоволений станом справ у ПЦУ і своїм місцем у цій структурі, не викликає сумніву, адже після першогозасідання Синоду 5 лютого 2019 року він публічно заявив: «Згідно зі Статутом і Томосом, я повинен бути членом Священного Синоду. Але мене на засідання не запросили, я на ньому не був. Я не маю гадки про те, що це було зібрання, яке відбулося 5 лютого… Є законодавство, є статут церкви, є Томос, якому тільки два місяці виповнилося і за яким ми повинні жити. Все інше – не канонічно, неправильно, не має права до дієздатності…». Тому цілком реально, що у даному контексті Михаїл може в чомусь шантажувати і виторговувати собі певні дивіденди: як у Філарета, так і в Епіфанія.

У Філарета є впливова підтримка як серед столичного духовенства, так і серед політичної еліти. Фактично усі храми Києва контролюються «почесним патріархом», і більшість столичних настоятелів підтримали йому вірність на святкуваннях 14 травня. Це, власне, і підтвердив Епіфаній.

Проблема «почесного патріарха»

Реабілітацією Філарета Фанар поставив собі шах і мат, а останні події цьому сприяють. Неодноразово спікери Фанару, або ж прямі куратори «українського питання», в особі митрополита ЕлпідофораЛамбридіадіса заявляли, що «анафема Філарета» – рішення виключно політичне: «Той факт, що він оголошується розкольником, не забирає в нього права просити про свою реабілітацію та врегулювання свого неповноцінного становища у своєї Церкви, а у разі рішення, що саме його Церква ставить його у несправедливе становище, звернутись до Вселенського Патріарха, направивши йому церковну апеляцію, так звану «еккліто». Саме тому, що в Україні існують розкольники та неканонічні, котрі намагались звернутись до своєї церковної юрисдикції та опинились відштовхнуті, вони можуть, на нашу думку, цілком правомірно звернутись у Вселенський Патріархат для розгляду питання та перегляду їхнього становища з винесенням рішення, що не підлягає оскарженню…». Про яке «несправедливе рішення» говорить владика Елпідофор?

Зовсім нещодавно куратор «української автокефалії» з владних структур Андрій Юраш після своєї зустрічі з Патріархом Варфоломієм заговорив про «канонічні санкції» Фанару проти тих, хто чинить розкол. Так незрозуміло: Фанар спочатку реабілітує, а потім знову накладає канонічні санкції? Спочатку приймає рішення іншої Помісної Церкви – Руської – щодо анафеми 1997 року, а потім раптово про це забуває? І ви називаєте Константинополь «модератором православної єдності»? Ще більшого скептицизму в православ`ї в останній час не виникало, та й елементарної непослідовності.

Однак реабілітацією Філарета Синод Константинополя від 11 жовтня 2018 року не вирішив абсолютно нічого, та й навпаки, все загнав у глухий кут. Своїм синодальним рішенням Кіпрська Церква від 18 лютого 2019 року постановила: «2000-літній досвід Кіпрської Церкви, і всієї Православної Церкви у цілому, дає нам підстави сумніватися у можливості узаконення «заднім числом» тих хіротоній, які були звершені забороненими, відлученими і підданими анафемі єпископами. Заборону, відлучення та анафему окремих осіб, які стали ініціаторами української кризи, визнали всі православні. Право апеляції, коли вона подається, має мати певні обмеження щодо термінів її подачі [за цим правом] та його розгляду…».

У листі на ім`я Патріарха Варфоломія від 21 березня 2019 року цим питанням схвильований Блаженніший Архієпископ Албанський Анастасій: «А тому передусім була відзначена підступна роль самозваного «почесного Патріарха Київського і всієї Руси-України» Філарета та з богословської точки зору висловлена стриманість щодо законності звершених ним хіротоній, виходячи з того, що божественна благодать не діє, коли звершує їх особа, вивержена з сану, відлучена від Церкви та віддана анафемі, і що той, хто звершує рукоположення канонічним чином єпископ діє не своєю власною силою, але від імені Церкви – що єдина носить благодать Божу. Ми задаємося питанням, а чи робить відновлення Філарета у канонічному чині автоматично законними звершені ним хіротонії?».

Таким чином, ініціативу взяв у свої руки Архієпископ Кіпрський Хризостом ІІ (уповноважений іншими Церквами), який має зустрітися з предстоятелями Грецької, Болгарської та Руської Церкви.

Сценарії розвитку

Якщо 24 травня будуть застосовані канонічні санкції ПЦУ проти «патріарха» Філарета, то зовсім очевидно, що в Україні реінкарнується новий-старий розкол «Київський патріархат». І ніщо не буде заважати Філарету знову дублювати свій, уже новий«єпископат» своєї нової структури. Якщо ж верх візьме Філарет, то очевидно, що Епіфанія змінять на когось іншого, того ж Михаїла Зінкевича.

Без сумніву, нас чекає захоплюючий сюжет, в якому головні ролі відводяться родоночальникам і послідовникам «українського розколу».  

 

Схожі публікації