Посттравматичний синдром, або Коли капелани забувають про своє справжнє покликання

Інститут капеланства в Україні через бойові дії на Сході країни розвивається стрімко останніми роками. Представники різних конфесій наввипередки поспішають потрапити у військо для того, аби закріпити чисельну перевагу та авторитет серед військовослужбовців.

Ні для кого не є таємницею, що сьогодні найактивнішими в сфері капеланства є представники УГКЦ та УПЦ КП. Можна довго говорити про те, чому саме цим конфесіям було надано особливий паритет, однак цього разу йтиметься зовсім про інше, а саме – що змушує капеланів цих конфесій відхилятись від свого справжнього покликання, чому ці люди подекуди нагадують жерців язичницького бога війни – Марса, а іноді – запальних політиків.

max-20160919093352341

«Євангеліє ненависті» від капеланів. Як «жерці війни» розпалюють ворожнечу в Україні

Для того, аби зробити певні висновки щодо діяльності окремих капеланів на фронті, не потрібно бути там особисто. В цій справі, як завжди, допоможуть соціальні мережі, де ці, з дозволу сказати, – священики, розкривають свою справжню сутність. Читаючи те, що вони пишуть, слухаючи те, що вони говорять, можна собі уявити, які плоди ці капелани зрощують в серцях військовослужбовців.

Візьмемо, до прикладу, члена «Київського патріархату» – Костянтина Холодова. Його персональна сторінка у Фейсбуці вже давно не схожа на блог православного священика. Натомість вона просякнута ненавистю до всього, що знаходиться поза орбітою вподобань «священика». Капелан Холодов вже давно визначився з тим, що всі, хто бодай якось висловлює сумніви щодо необхідності війни на Донбасі, – «вата», що не має права на життя.

10389617_839090122864853_2599457154544461927_n

Окремою «любов’ю» Холодов відмічається по відношенню до Української Православної Церкви. Нещодавно на своїй сторінці у Фейсбук він закликав до насильницьких дій до всіх, хто причетний до канонічної Церкви. «Тільки сила, тільки гнати їх звідси …, щоб духу їх тут не було!!! Разом з попами, звичайно», – написав «священнослужитель».

Відомим хейтспікером в погонах є також представник УГКЦ та капелан «Правого Сектору» Львівщини Микола Мединський. Греко-католицький військовий капелан, висловлюючись про Всеукраїнський хресний хід миру, який відбувся з ініціативи УПЦ минулоріч, назвав тисячі православних українців «рузькою гниллю».

1481850027-2181

«Ядро “рузькаго міра” в Україні – діяльність московської церкви (так звана УПЦ)… (кров загиблих та війна загалом на їхній совісті). І на даний час “рузький мір” зі сходу (Донецька) – та “рузька гниль” із заходу (Почаєва), направляється до Києва молитися за мир в Україні», – написав Мединський на своїй сторінці в соціальній мережі Facebook.

Засвітились в «доброчинності» також капелани УАПЦ. Найяскравішим з таких є Павло Добрянський. Щоправда йменував він себе «капеланом майдану». Так от, під час одного з так званих «народних віче» у Києві 6 березня 2016-го року Добрянський наговорив стільки, що в будь-якій цивілізованій країні світу, його було б притягнуто до відповідальності.

maxresdefault

«Хто може, нехай бере в руки автомат і йде воювати, хто не може – хай малює написи на будинках тих, хто ходить у московські церкви, виганяє їх, карає, люструє. Потрібно боротися з внутрішнім ворогом, треба вигнати всіх внутрішніх ворогів з української землі», – сказав Добрянський, закликаючи до агресії проти УПЦ.

Список доповнюють навіть представники, здавалося б, миролюбних протестантських течій. Відомий на всю України своїми ексцентричними заявами пастор Генадій Мохненко є немов змальованим героєм американської кінострічки «Проповідник з кулеметом» з Джерардом Батлером в головній ролі.

Мохненко Геннадий г. Мариуполь

Діяльність Мохненка та його ненависницькі висловлювання під час «богослужінь» викликають критику навіть в середовищі протестантів. Однак Мохненко реально захопився роллю «проповідника з кулеметом» і продовжує словом ненависті завойовувати власну популярність.

Зважаючи на подібну позицію цих «священиків», можна лише уявити, яка інформація доноситься ними до військовослужбовців ЗСУ на фронті. Вже не вперше доводиться зустрічатись з ситуаціями, коли навіть високі чини Збройних сил висловлюють безпідставні претензії до УПЦ взагалі та до Її священиків зокрема.

Нещодавно командуючий Національною гвардією генерал-лейтенант Юрій Аллеров в інтерв’ю «Апострофу» заявив, що його відомство капеланами не беруть представників Української Православної Церкви. Аллеров також зазначив, що зазначене положення прописано в постанові Кабінету міністрів. «Так. Прописали: «За винятком представників Московського Патріархату», – сказав головнокомандувач Нацгвардії.

«Не такі, як всі». Чому на фронті немає священиків УПЦ?

Дійсно, в ситуаціях з призначенням капеланів у те чи інше військове розташування, до священиків УПЦ, готових до капеланської служби, постійно простежується упереджене ставлення. Цікаво, що потім, в часі спілкування з рядовими військовослужбовцями ЗСУ, досить часто доводиться чути «А чому ваших священиків не було на фронті?». В подібних ситуаціях напрочуд важко довести бійцям АТО, що священиків УПЦ банально не пускають в армію.

Разом з цим, ненависть до духовенства УПЦ постійно підживлюється байками про те, що священики канонічної Церкви нібито не відспівують військовиків, не сповідають їх і т.п.. Всі непідтверджені лжесвідчення про антиукраїнську діяльність УПЦ спростував заступник голови із взаємодії зі збройними силами архімандрит Лука (Винарчук).

«Як тільки почалася АТО і пішли звинувачення на нашу адресу, ми чітко заявили, що кожен військовий священик УПЦ готовий пройти спецперевірку в органах безпеки, щоб довести хибність цих звинувачень, і закликали до подібного кроку інші конфесії. Ми ні від кого не ховаємося і нічого не приховуємо», – пояснив священик.

З усіх куточків України приходять тривожні звістки про те, що капеланів УПЦ, які роками вели своє служіння на територіях військових частин ЗСУ, без пояснення причин просять «більше не приходити». Організовані колись священиками УПЦ храми і молитовні кімнати при військових частинах переобладнують під «міжконфесійні» або просто віддають іншим, більш пріоритетним конфесіям.

Нещодавно Синодальний інформаційний відділ УПЦ повідомив невтішну звістку про те, що на Київщині на території однієї з військових частин закривають храм канонічної Церкви, який служив не лише військовим, але і місцевим мешканцям.

Треба особливо відзначити той факт, що військові, серед яких є чимало вірян УПЦ, досить часто залишаються без права вибору. Подібний факт є однозначно неприпустимим. Військовослужбовець, в першу чергу – громадянин, який має право на вільний вибір конфесійної приналежності. Але на сьогодні вибір цих людей максимально обмежили.

Незважаючи на всі складнощі, священикам УПЦ таки вдається нести капеланське служіння на фронті. Хоча і не в такій чисельності, як цього хотілося б, однак контингент капеланів УПЦ серед військових, які беруть участь в так званій АТО, представлений. Звісно, про них не завжди можна почути, адже у військових умовах вони несуть виключно священицьку і гуманітарну місію. 

20708482_878017149013487_3603375907682180332_n

Церква і війна. Якою є справжня роль священиків на фронті

Якою ж повинна бути справжня роль священиків-капеланів на фронті? На це запитання дає вичерпну відповідь «Кодекс капелана», затверджений ще 5 червня 2013 року на засіданні Ради у справах душпастирської опіки при Міністерстві оборони України.

Серед пунктів кодексу ми не зустрінемо жодного слова про ненависть та зневагу до представників інших конфесій, фронтових ворогів чи інакомислячих. Навпаки, «Кодекс капелана» закликає до взаємоповаги та  до того, аби «ніколи не використовувати свій статус задля нанесення шкоди особистості людини в релігійному, моральному та емоційному розумінні;  використовувати своє душпастирське служіння лише задля якнайкращого задоволення релігійних потреб людей, які перебувають під його опікою».

Можливо, перед тим, як пускати капелана у військо, варто було б примусити вивчити «Кодекс капелана» напам’ять. Адже сьогодні ми бачимо, що ті, хто іменують себе капеланами, часто-густо є простими піарщиками на бідах війни. Беручи для себе все найкраще з ситуації, ці люди часто-густо забувають, що «скринька Пандори», яка є в їхніх руках повинна залишатись закритою. Адже навіть необмежене слово капелана може принести війну з фронту в мирні оселі ні в чому не винних і ні до чого не причетних людей.

Сергій Назарчук