“Перенесення осідку глави УГКЦ до Києва ми розцінюємо як відкритий виклик віросповідній самосвідомості православних українців”, – Синод УПЦ

У зв`язку з останніми подіями в Коломиї, варто нагадати про офіційну позицію Української Православної Церкви. Сутички православних віруючих з уніатами є уже досить тривалим явищем. А беручи до уваги курс УГКЦ «на Схід», вважаємо за необхідне ще раз розтлумачити всю проблемність даного питання.

Заява Священного Синоду Української Православної Церкви

у зв`язку з наміченим на 21 серпня 2005 р. перенесенням осідку глави Української Греко-Католицької Церкви зі Львова до столиці України – Києва

Повідомлення про перенесення осідку глави Греко-Католицької Церкви України зі Львова до столиці нашої держави – Києва та зміна його титулу на верховного «Архієпископа Києво-Галицького» сколихнула церковну і світську громадськість України.

Українська Православна Церква неодноразово заявляла представникам Святішого Престолу в Україні та керівництву УГКЦ про недопустимість цього акту, зважаючи на його як історичну, так і еклезіологічну безпідставність. Окрім того, зважаючи на складні взаємовідносини та невирішеність багатьох проблем між Церквами, реалізація цього наміру ще більше загострить і без того непросту міжконфесійну ситуацію. Знову буде посіяна неприязнь, як на загальноцерковному, так і серед населення – на побутовому рівні, що є, як свідчить історична практика, особливо характерним для українського менталітету.

Декрет про перенесення резиденції глави УГКЦ та зміну у зв`язку з цим його титулу підписав на настійливі прохання єпископату цієї Церкви перед своєю кончиною блаженної пам`яті папа Іван Павло ІІ. Це є цілком зрозумілим з суто людської точки зору, зважаючи на національну приналежність покійного папи-слов`янина. Однак з точки зору загальноцерковної доцільності даний акт не витримує критики.

Перенесення осідку до Києва, зміна титулу глави УГКЦ на співзвучний православному митрополитові, а в подальшому і бажане керівництвом УГКЦ можливе надання цій Церкві статусу патріархату, безумовно, матиме негативні наслідки для православно-католицького діалогу, який з початком понтифікату нового Папи Бенедикта XVI почав поволі виходити із глухого кута. Враховуючи заяви, які зробив Святіший Отець про необхідність покращення і розвитку взаємовідносин з православними Церквами, дії українських католиків східного обряду є деструктивними.

Перенесення осідку глави УГКЦ до Києва ми розцінюємо як відкритий виклик віросповідній самосвідомості православних українців, який провокує суспільно-політичну нестабільність та нестабільність на релігійному грунті. Данний намір розцінюється нами як експансія та прояв агресивності. З пам`яті православних віруючих ще не стерлися події початку 90-х років минулого століття, коли при бездіяльності, а нерідко і за прямого потурання місцевої влади у Галичині, далекими від цивілізованих і правових методів, були розгромлені три православні єпархії. Події того часу, як і дана акція сьогодні, називалися «відновленням історичної справедливості».

Вважаємо, що прагнення перенести осідок глави УГКЦ зі Львова до столиці України продиктоване не пастирською та церковною доцільністю, а виключно політичними та реваншистськими мотивами.

Священний Синод Української Православної Церкви підтримує прохання її Предстоятеля Блаженнішого Митрополита Володимира, викладене у листі на ім`я Його Святості Бенедикта XVI, Папи Римського, про скасування Декрету стосовно перенесення резиденції глави УГКЦ до Києва та надання йому титулу, тотожного Предстоятелю нашої Церкви.

У свою чергу звертаємося до керівництва УГКЦ ще раз зважити на ті можливі наслідки, які матиме здійснення на практиці вищевказаного наміру, який є перешкодою на шляху до порозуміння, взаємоповаги та встановлення нормальних міжцерковних відносин на засадах європейської демократії.

Вважаємо своїм обов`язком заявити, що знімаємо з себе будь-яку відповідальність за можливі непередбачувані наслідки, які можуть виникнути в подальшому.

Заяву ухвалено 14 серпня 2005 р. на засідання Священного Синоду Української Православної Церкви під головуванням Блаженнішого Володимира, Митрополита Київського і всієї України