Отож, хто ж цей «білоруський архієпископ»?

Але от – новий поворот. Білоруський! Отже, хто ж цей білоруський архієпископ?

Звати його В’ячеслав В’ячеславович Логін, це в миру, а в сані він іменується архієпископ Новогрудський Святослав. Уродженець України. Проживає у США. І ви вже зрозуміли, що до діючої, канонічної Білоруської православної церкви він жодного стосунку не має. А до чого він має стосунок? До самопроголошеного київського патріарха Денисенка (Філарета). У 1994 році від долучився до українських розкольників, поступив у їхню семінарію, котра знаходиться на Михайлівському майдані Києва, котру закінчив у 1999 році. Архієпископ Новогрудський – пташа гнізда Філаретового.

Що було потім у біографії «білоруського» здобувача Томоса? Він був посланий «патріархом» Денисенком у США, де рік вчився на теологічному факультеті Манітобського університету в Канаді. Судячи з тривалості навчання (1999-2000), це були швидше курси підвищення кваліфікації та перепрофілювання. Бо у 2000 році В’ячеслав Логін був рукоположений у сан диякона та священика БАПЦ. Це група неканонічних та самопроголошених церков, створених під час тимчасової окупації нацистами Білоруської РСР, і котрі після війни колабораціоністи-емігранти відновили на території Сполучених Штатів. Перебуває під омофором Константинополя, хоча й у юрисдикції так званої Карпато-руської (русинської) єпархії США. Історія авантюрна, але про неї нижче.

Що коїться у цих самопроголошених церквах, ми маємо зовсім приблизне уявлення. Сам Логін, як агент самопроголошеного ж «патріарха» Денисенка, був 24 вересня 2007 року піднесений у достоїнство ігумена та архімандрита, представником Української автокефальної православної церкви (УАПЦ) архієпископом Олександром Биковцем. А в 2008 році хіротонісан у єпископа Новогрудського. Обряд висвячення звершували самопроголошені священики, серед котрий фігурують звання «уманський і детройтський», «х’юстонський і техаський» і так далі.

Сьогодні В’ячеслав Логін проживає у США та служить у кафедральному соборі св. Кирила Туровського у Бруклині. До речі, культова споруда на православну церкву не схожа. Віддалено нагадує католицьку, але це не вона. Приміщення було придбане у 1957 році в пресвітеріанської, протестантської громади. Все складно і з історією так званою БАПЦ, предстоятеля котрої цитують українські ЗМІ.

У 1942 році німецькі загарбники примусили єпископат РПЦ, котрий лишився в окупації, провести Всебілоруський церковний собор, щоб проголосити відділення від Москви. Під тиском нацистів собор прийняв Статут «Білоруської автокефальної православної національної церкви», але автокефалію проголосити не насмілився. Ієрархи ж Білоруської православної церкви на чолі з архієпископом Філофеєм (Нарко), котрим автокефалія була нав’язана насильно, за неї не тримались і в еміграції, в травні 1946 року увійшли до складу Руської Православної Церкви За Кордоном (РПЦЗ).

А ось ті, кого нині представляє Логін, звернулись по допомогу до Української автокефальної православної церкви (не плутати з УПЦ КП) з проханням створити для них Білоруську автокефальну православну церкву. Глава УАПЦ Полікарп (Сікорський) благословив єпископа Сергія (Охотенка) прийняти їх під свій омофор. Останній став першим предстоятелем БАПЦ. Сергій, як і Логін, – уродженець України. В миру – Сергій Прокопович Охотенко. І теж починав кар’єру в УАПЦ.

З нього починаються численні сварки, розколи, конфлікти, котрі не дають достеменно розібратись, що, власне, вважати за БАПЦ. Охотенко був людиною конфліктною, владною та жадібною. Отримавши омофор від Константинополя, Сергій помер під анафемою Патріарха. А поховати себе заповів у сидячому положенні, як ховали Візантійських імператорів. Одразу після його смерті БАПЦ розкололась на Американо-Австралійську та Канадо-Європейську. У 1980 році трапився новий розкол, зі взаємним накладенням анафеми, після чого з’явились ще дві групи, котрі іменують себе БАПЦ. Одну з них очолює Логін.

Після розпаду СРСР вони всі появились у Білорусі, однак пустити там їм корені не дали. Зате появився ще один напрямок БАПЦ, котрий осідлав вивержений з сану РПЦ, колишній священик Іван Спасюк. Теж українець. Ієрархи зі США його не визнають, але це не завадило Спасюку увійти до Всесвітнього Американського Патріархату. Ще одну білоруську церкву за кордоном. Саме там отримав титул «патріарха» глава створеної на початку 90-х років Білоруської народної автокефальної православної церкви (БНАПЦ), яку не визнає БАПЦ, Петро Гуща. Ще одним новим митрополитом та главою БАПЦ оголосив себе певний Олександр Сологуб. Шлях від мирянина до єпископа він пройшов за три тижні. І через тиждень був відлучений від БАПЦ. Потім знов проголосив себе главою БАПЦ. А потім знову був відлучений.

У 2000-х центром БАПЦ  став кафедральний собор святого Кирила Туровського в Брукліні. Той самий, де служить Логін. З православних обрядів там збереглися лише деякі зовнішні атрибути. Фактичне управління здійснюють Борис Данилюк, Зенон Позняк, В’ячеслав Логін та Миколай Саганович. У 2005 році ця компанія була піддана анафемі у звинуваченні в неофашизмі та перетворенні церковної громади у псевдохристиянську, націоналістичну, тоталітарну секту, вельми далеку від Церкви.

Далі – зовсім шекспірівські пристрасті. Незгідні з анафемою на чолі з секретарем Консисторії БАПЦ Борисом Данилюком заблокували церкву в Бруклині. У 2005 році формальний предстоятель БАПЦ, престарілий митрополит Ізяслав піддав анафемі Бориса Данилюка. У відповідь Данилюк помістив Ізяслава у дім престарілих і зробив неможливим будь-який доступ до нього. Ізяслав помер у листопаді 2007 року. До того часу БАПЦ (Ізяслава-Данилюка) налічувала два діючі приходи: в Бруклині та Гайлен-Парку. Решта пусті та руйнуються.

Ніякої БАПЦ у природі не існує, все це – самодіяльні клуби білоруської опозиційної еміграції, у котрій переважають люди з українськими прізвищами, народжені в Україні та що почали релігійну кар’єру в неканонічній церкві самопроголошеного «патріарха» Філарета. Це і насправді тоталітарні секти, що користуються ідеологією нацизму. Єдності серед них немає, вони ніким не визнані, і виступати від імені народу Білорусі не мають права.

ukraina.ru, 2018 г.

Схожі публікації