Новий міністр культури «плаває» у темі, – публіцист

Прочитав інтерв’ю міністра культури України про державну політику в релігійній сфері.

Одразу зазначу – інтерв’ю він дав журналістці, котра багато років підтримувала Київський патріархат, а тепер підтримує ПЦУ. Питання у багато чому були такими, що наводять, підштовхують до певної відповіді. Це не можна назвати об’єктивною журналістикою.

Після прочитання інтерв’ю можна зробити висновок, що новий міністр культури мало розуміється на тому, про що говорить. Видно, що він «плаває» у темі.

У результаті він озвучив практично всі омани, котрі були властиві попереднику Зеленського у президентському кріслі.

По-перше, він плутає бажання вірян, що перебувають у розколі, стати канонічними з правом на свободу віросповідання. Канонічність або неканонічність ніяк не відноситься до гарантованих державою прав релігійних організацій. Державі повинно бути абсолютно все одно, кого Православна Церква вважає за розкольника, а кого – ні. Це не функція держави розрізняти такі речі. Неканонічність ніяк не обмежувала права групи вірян на свободу віросповідання. Тим більше, на якій підставі держава вважає, що патріарх Варфоломій був в праві вирішувати питання автокефалії? На якій підставі держава вирішила, до кого можна звертатись у Православ’ї, а кого ігнорувати? Одним словом – це не компетенція Президента України та чиновників, а внутрішня справа Церкви.

По-друге, він дістає з нафталіну стару пісню про «самоідентифікацію». Міністр не розуміє, що самоідентифікації недостатньо для того, щоб вважати когось членом громади. Вона потрібна лише для того, щоб розуміти, що людина добровільно сповідає якусь релігію, а не під примусом. Ось для цього потрібна самоідентифікація. В іншому, членство в громаді повинна визначати сама громада згідно зі своїм статутом! Саме так, як і записано у законі. І не треба придумувати щось нове. А згідно з типовим статутом громади УПЦ, членом громади може бути людина, котра регулярно бере участь у релігійному житті – таїнствах, богослужінні тощо. Плюс виконує ще ряд умов. Не може людина, котра роками не показується у храмі, вирішувати долю громади. Це очевидно. Тому головна претензія до т.зв. «переходів» це те, що їх організовують люди, котрі не виконують норми статуту громади.

По-третє, тези, висловлені міністром про необхідність почергового служіння у храмі, також демонструють нерозуміння ним специфіки православного віровчення. У якості винятку почергові богослужіння можуть бути, але правилом є те, що прихожани УПЦ не можуть ділити святиню з розкольниками. Ця позиція не вчора виникла і озвучувалась ще покійним Митрополитом Володимиром (Сабоданом).

По-четверте, Міністр плутає, що таке риторика ворожнечі і нормальне право на віру в певні речі. Кожен православний вірянин має право вважати свою віру істинною, а решту – оманою. Поняття розколу та єресі – це органічна частина християнства. Тому, коли міністр каже, що нібито висловлювання, наприклад, про те, що розкольники потраплять до пекла, – незаконні, він обмежує право вірян на свободу віросповідання.

Підбиваючи підсумок, можна зробити умовивід, що головна проблема чиновників Мінкультури полягає саме у нерозумінні ряду юридичних аспектів свободи віросповідання. Можливо, для них варто організувати спеціальний тренінг спільно зі спеціалістами певних європейських інституцій.

Facebook

Схожі публікації