Нова еклезіологія від Андрія Кураєва та Ігоря Савви

Те, що пропонується, по суті, є перенесенням практики шаманів ВУДУ на православний ґрунт, тільки місце ляльки займає просфора.

Якщо Христос відмовлявся зробити каміння хлібами, тоді ми це зробимо замість Нього – така мотивація у нових навколоцерковних модерністів, котрі розвивають ідею онлайн-причастя. Андрій Кураєв присвятив апології цієї літургійної інновації свою публікацію в ЖЖ. Основна теза, на котрій стоїть захист А. Кураєвим онлайн-причастя, є дуже простим. Це диво. Богу все підвладне. Відстань для нього не завада. А чому би й ні? Андрій В’ячеславович розуміє, що вилучити людський елемент з участі у Євхаристичному таїнстві теж не можна. Звісно же, священик служить знаряддям цього дива. Паламарі, диякони та взагалі народ Божий – співучасники Боголюдського дійства. Все це цілком у межах православної традиції. Богословська проблема, поставлена у публікації А. Кураєва, стосується меж торкання Божественного та людського у таїнстві Євхаристії.

У православному розумінні священнослужитель під час літургії символічно являє собою образ Христа на Тайній Вечері. В силу рукоположення Церква делегує йому право звершувати це таїнство. Священик, що служить, під час проскомідії особливим чином підготовляє проскуру, котра символізує Агнця Божого. Він підносить Тіло Христове зі словами «Святая Святим», подрібнює Його, наливає теплоту в Чашу з Кров’ю Христовою. У всіх цих діях звершується безпосереднє фізичне доторкання до Святих Дарів. Але чомусь Андрій Кураєв вважає, що священик з Дарами фізичного контакту не має. Це неправда, фізичний контакт присутній під час всієї служби.

Суть інновації полягає у наступному: на вершині євхаристичного канону А. Кураєв та І. Савва пропонують пробити віртуальне вікно і розширити простір євхаристичної трапези за межі конкретного фізичного місця. Священик освящає не лише той Агнець, котрий знаходиться на його антимінсі, але й всі ті хліби, котрі лежать на столах його віртуальних прихожан. Як це конкретно може відбуватись? При словах «І сотвори убо хліб цей чесне Тіло Христа Твого, а еже в чаші цій чесну Кров Христа Твого» священик рукою вказує на хліб, котрий лежить у нього на антимінсі, і на… монітор комп’ютера. Але хліб і вино там фізично не присутні. На моніторі знаходиться лише цифрова картинка. З таким же успіхом можна було би освящати хліб по фотографії. Що священик освящає в цей час? Нулики та одинички віртуальної машини?

Я думаю, що у відповідь ми, звісно же, почуємо, що він освящає не монітор і не картинку, а ті хліб і вино, котрі знаходяться на віддаленні. Але тоді над ними необхідно звершити і проскомідію. Як це зробити? Андрій В’ячеславович пропонує геніальну інновацію!!! На його думку, під час проскомідії священику  необхідно увімкнути фантазію! і уявляти! що він звершує і над рештою хлібів ті самі дії, що й над хлібом, котрий він тримає у своїх руках! Цит.: «Священик у своєму розумі і своїй молитві тримає не лише хліб, що перед ним, але й той, що на відстані». Тобто священнослужителю надається можливість задіяти свою уяву (це важливий момент, ми ще до нього повернемося).

Дуже цікаво! По аналогії, якщо Андрію В’ячеславовичу знадобиться зробити операцію, то він може запропонувати хірургу звершити над ним це дійство без госпіталізації та не виходячи зі свого кабінету. Нехай лікар сидить та уявляє, що бере скальпель, робить надріз тощо. По суті, це те саме. Проскура для Агнця підготовлюється фізичним чином, вона ріжеться, проколюється і тому подібне. Що має в цей час «чудити» у своїй голові священик з приводу того хліба, котрий лежить десь там?! А якщо в цей час такий кібер-піп щось зовсім інше згадає, і його уявлялка не в той степ поведе? Тобто уявлення та фантазії священика А. Кураєв пропонує запроваджувати, як елемент літургійної практики! На цьому посилі, в принципі, й побудоване усе онлайн-причастя. Диявол – найкращий фантазер, він вам обов’язково буде в цьому «таїнстві» співслужити, це його профіль. Розвиваючись у цьому напрямку, можна в такий же спосіб віддалено звершувати будь-яке таїнства: хрестити, рукополагати, соборувати, освящати… Взагалі, богослужіння можна було би транслювати з одного місця і зачинити всі інші храми за непотрібністю. Якщо так, то ми стоїмо на порозі абсолютно нової еклезіології, котра ідеально пасує Новому Світовому Порядку.

І ще з приводу фантазій. Це те, що у святоотцівському вченні завжди було під суворою забороною. Жодних уявних об’єктів будь-який християнин під час молитви, а тим більше священнослужитель, під час богослужіння не повинен тримати у своїй голові. «Зі всіх сил нашої душі саме до уяви диявол має особливу близькість, використовуючи її для зваблення людини… Усі люди, котрі колись впадали у гріх або прелесть, зваблювались уявою» (прп. Никодим Святогорець); «Уява не творить образів без таємної бісівської сили» (прп. Григорій Синаїт); «Через уяву диявол вкладає образи у душу, і людина стає знаряддям диявола: він так зближується з дияволом, що той нібито вселяється у нього, і людина стає ніби втіленим дияволом» (свят. Інокентій Херсонський).

Ці цитати дають нам відповідь на питання, що відбувається з І. Саввою, А. Кураєвим і тими, хто свої фантазії сприймає як істину в останній інстанції.

Те, що пропонує ця братія, по суті є перенесенням практики шаманів ВУДУ на православний ґрунт, тільки місце ляльки займає проскура.

Правблог

Схожі публікації