«НЕ МОГУ МОЛЧАТЬ!!!», або Перші тріщини у ПЦУ

«День народження «Київського Патріархату» – це червень 1992 року.

Про яке ж історичне спадкоємство тут може йти мова,

якщо «Київський Патріархат» об’єктивно не має минулого глибшого,

аніж двадцять років?

Вони просто вкрали нашу історію, вкрали наше минуле,

а нині ще й зухвало претендують на майбутнє!

Тож досить дивно спостерігати, коли

церковні рейдери ображаються за те,

що їх викривають і недолюблюють…»

Митрополит Мефодій (Кудряков)

Пройшло лише декілька місяців, як новостворена організація ПЦУ, чи СЦУ, поклала початок свого буття, як уже пішли перші відкриті протистояння. Варто зазначити, що на сьогоднішній день Київський патріархат має двамедійні портали: «www.cerkva.info», який висвітлює діяльність екс-очільника Філарета (під патронатом Євстратія Зорі), та«www.pomisna.info» – під протекцією Епіфанія (можливо, редактором є«священик» Іван Сидор). Саме на інформаційному ресурсі, з’явилося відкрите звернення «митрополита»Білгородського і ОбоянськогоІоасафа під гаслом «НЕ МОГУ МОЛЧАТЬ!!!».

У своєму зверненні «владика» пише: «На наших очах і з нашою невільною участю відбувся церковний переворот. У ньому, обманом, змінили не лише Предстоятеля Церкви, але й саму Церкву направили якимсь брехливим шляхом… уся підготовка до цих подій, котрі вже звершились, велась у якомусь таємному перегукуванні між оточенням Патріарха – митрополитом Епіфанієм, архієпископами Євстратієм та Агапітом. Усе, що відбувалось, представлялось у вигляді якихось уривчастих напівчуток-напівприпущень, ніхто не знав точного стану справ. Щоправда, вже тоді «ворожа преса» писала про те, що молоде оточення Патріарха має таємний план відсторонити Патріарха від управління, але ніхто цьому не вірив. А ось, вийшло, дарма не вірили!..».

По-перше, події отримали назву «церковний переворот», і це твердження не критиків ПЦУ, а безпосередніх її учасників. Іоасаф Шибаєв – це людина Філарета. Тому про те, що він говорить, очевидно – правда.

Власне, для людей обізнаних не є секретом, що спілка «архієреїв»Епіфанія Думенка, Євстратія Зорі та Агапіта Гуменюка – це група наближених осіб Філарета, він їх фактично зліпив, і на основі цього ядра діяв Київський патріархат. І раптом Іоасаф Шибаєв звинувачує саме цих осіб у тому, що вони відсторонили Філарета. В принципі, нічого дивного в цьому немає: 90-річний «патріарх» не може втримати свій молодий «єпископат», який мислить доволі стратегічно – не «кинути» брутально Філарета, але і максимально лояльно спілкуватися з греками. Патріарх Варфоломій неодноразово заявляв, що для Фанару «патріарха» Філарета не існує, і що він – не уся Україна. Однак тонкощі української церковної дипломатії, де все змішано з останніми подіями «Томосу», президентських виборів і майбутнього України, не дозволяє молодій формації Київського патріархату прийняти остаточну ту чи іншу сторону – вони на «двох стільцях».

Далі «митрополит»Іоасаф підтверджує тезу про вельми складний процес так званого «об`єднавчого собору» від 15 грудня 2018 року: «…Була велика опозиція стосовно обрання митрополита Епіфанія. Цю опозицію, спільними зусиллями, переконали (м’яко кажучи), і всі прийняли єдине рішення: на Архієрейському Соборі – висунути митрополита Епіфанія як єдиного кандидата, а як хто проголосує ще за якогось архієрея, тим архієреям добровільно зняти з голосування свої кандидатури…».

І це дійсно правда: історія з вмовлянням Михаїла Зінкевича це підтверджує. Філарет пожертвував своїм положенням і статусом задля обрання свого протеже Епіфанія, а останній вибрав досить серйозну дистанцію у відносинах з почесним «патріархом»: він ще жодного разу не співслужив з Філаретом після 15 грудня 2018 року: ані на інтронізації, ані на 90-ччі «патріарха», і такий стан справ дійсно показує серйозний розкол у ПЦУ.

Не оминув «митрополит» Іоасаф і статутних положень ПЦУ: «Крім того, декотрі положення запропонованого «греками» Статуту про управління Церковою були і шкідливі для житті нашої Церкви, і навіть антиканонічні…». Знову ж таки, неодноразово прихильники Філарета публічно висловлювалися проти нововведень греків: чи то безпосередньо стосувалося назви (усі чудово пам`ятають виступ на аудіозаписі ДмитраСтеповика і Філарета), чи засідання Синоду (в котрому брали участь наближені особи до «патріарха», чим нівелювалися положення Статуту про дату «хіротоній» і, відповідно, участь «єпископів» на цій основі у Синоді), чи питання діаспори (Євстратій Зоря публічно висловився, що парафії Київського патріархату не перейдуть під омофор Константинополя, хоча Статут ПЦУ говорить зовсім протилежне). Цим самим невідомо, на яких положеннях реально існує так звана «автокефальна» ПЦУ.

Новий лідер ПЦУ уже в унісон з уніатами зайняли позицію щодо президентських виборів: їхня офіційна «нейтральна» позиція насправді усіма силами зосереджена на підтримці одного з кандидатів, який, власне, і був ініціатором створення ПЦУ. Хоча на сьогоднішній день діючий Гарант зрозумів весь тразгізм своїх дій, якій зменшила у рази його електорат, тому дещо змінив свою риторику на «не захоплюйте храми».

В контексті сучасних реалій згадуються дещо схожі події в історії Київського патріархату, який теж «ліпили» усіма можливими способами. У 1994 році частина архієреїв новоствореного Київського патріархату заявила про свій вихід з цієї структури: «Дорогі отці, брати і сестри! Придивіться уважніше, яким шляхом ви йдете. Цей шлях не є спасенним. З болем в серці звертаємось до вас і благаємо не дати себе ввести в оману. Філарет і його прибічники, використовуючи національні почуття віруючих, займаючись політиканством, ведуть вас до вічної загибелі. Ви ж повинні зрозуміти, що в незалежній державі, яку визнав весь світ, має бути законна Українська Православна Церква, яку визнають всі Православні Церкви світу. Тому ми закликаємо вас обрати вірний шлях, який веде до Христа і Його благодаті…». Щось співзвучне ми читаємо і в заяві «владики» ІоасафаШибаєва. Було очевидно, що швидкоплинні дії щодо створення в Україні «умовної» автокефалії ще більше поглиблять і без того нелегку релігійну ситуацію.

У преамбулі Мефодій Кудряков, спочилий предстоятель УАПЦ, говорить про історичну реальність Київського патріархату: кому як не йому, учаснику переговорів різних етапів «об`єднання» у незалежній Україні, відома реальна внутрішня ситуація в середовищі УАПЦ і УПЦ КП. В чомусь доленосними є його слова, озвучені в 2006 році в одному із інтерв`ю, в якому реально розставлені акценти політики розколу: «Ми сім разів були у Вселенського Патріарха. Було благословення робити все для того щоби поєднати наше розрізане православ’я. І тоді буде благословення на Помісну Українську Церкву. Вперше ми вели об’єднавчі переговори з Його Святістю Філаретом (УПЦ КП), але, на жаль, все розвалилось, бо з тієї сторони ми не бачили взаєморозуміння і бажання вести переговори на ґрунті любові. Там було одне бажання — обдурити нас, приєднати і знищити. Вони не боролись за одну Церкву, але боролись за матеріальні скарби — за храми».

На сьогоднішній день ПЦУ разом зі своїми покровителями з владних структур і Патріархії на Фанарі зайшлау глухий кут: «автокефалія» погіршила президентські рейтинги і фактично навіки зруйнувала ідею «Єдиної Церкви», Константинополь втратив свій авторитет на міжправославній арені і вступив в стадію конфронтації з Помісними Церквами, широко розрекламовані «переходи» до ПЦУ обійшлися мінімальними втратами для УПЦ (і малочисельними прихильниками), розкол в новоствореній структурі посилився.

31 грудня 2018 року Патріарх Кирило у листі на ім`я Патріарха Варфоломія в деякій мірі застеріг останнього від ганебних наслідків, які починають реалізовуватися на ділі: «Не вписуйте своє дотепер поважне ім’я в один перелік з такими безславними єпископами Константинополя, як Несторій, іконоборці Анастасій, ІоаннVII та Феодот, уніати Йосиф ІІ, Митрофан ІІ Матеревбивця та Григорій ІІІ Мама. Відступіться зараз від спілкування з розкольниками, відмовтеся від участі у політичній авантюрі їхньої легалізації. І тоді істинна Православна Церква України на чолі з Блаженнішим Митрополитом Київським і всієї України Онуфрієм благословить Вас, а історія збереже пам’ять про Вас у числі тих святителів Константинопольського Престолу, хто у надскладних політичних умовах зумів не вронити гідність Церкви та зберегти Її єдність…».

Однак ці застереження стали лише архівним документом для історії, а авторитетний до цього Патріарх Варфоломій перекреслив свої повноваження «Вселенського модератора», чим вніс розкол у сім`ю Православної Церкви.

МАРК ОБНОРСЬКИЙ

Схожі публікації