«Нарада чотирьох», криза ПЦУ і новий Президент

«Позиція «самі колись і якось перейдуть» та «всерівно колись визнають» є хибною. Потрібна термінова робота із освіти і просвіти. Вікно можливостей не безлімітне – маємо найбільш продуктивний час десь до осені. Де робочі групи для індивідуальної роботи із Помісними ПЦ? Константинополь це за нас робити не буде. Де лекторські групи та відповідна література для роздачі? І т.д. і т.п.»

Олександр Саган

Такими словами релігієзнавець (з акцентом на ПЦУ!) Олександр Саган піддав критиці синодальні рішення цієї структури від 4 березня 2019 року. Без сумніву, ПЦУ відчутно краще почуваласяу період каденції Петра Порошенка і його політичної сили, вочевидь, на осінь розподіл сил зміниться (враховуючи рейтинги президентської кампанії), і покровителів у владних кабінетах стане менше. Є надія і сподівання, що компанія Парубія-Єленського-Кириленка прийде до логічного краху, і людей не будуть ділити за релігійними переконаннями.

Саміт на Криті

Одразу варто зауважити, що зустріч Глав чотирьох древніх Церков, яка відбулася 18 квітня 2019 року, попередньо не була анонсована загалу. Безсумнівно, подібні консультації відбувалися, і було лише питання часу, коли представники пентархії зустрінуться на офіційному рівні.

Ця подія дійсно свідчить про декілька важливих моментів в сучасному стані Православної Церкви:

  1. Зустріч на Криті відбулася з ініціативи архієпископа Хризостома ІІ (Предстоятеля Кіпрської Церкви). Це дійсно важливо, оскільки інша Церква, без згоди і присутності «першого серед рівних» Патріарха Варфоломія, запропонувала свою посередницьку позицію щодо української проблеми.
  2. Комюніке дуже обережне, однак містить момент щодо захоплень храмів – очевидно, це безпосередньо стосується рейдерських захоплень прихильниками ПЦУ (поки що інші конфесії не займаються подібним).
  3. Очевидно, що дана зустріч не є антиросійською чи антифанарською: швидше за все, питання стоїть так – є серйозна проблема, яку не хочуть вирішувати ті, хто за цим безпосередньо стоїть (Константинополь), тому її повинні вирішити інші.
  4. Дані Церкви є «грецької» формації і мають статус древніх– Варфоломію буде складно вплинути чи шантажувати Предстоятелів цих Церков.
  5. Це очевидний програш Фанару: без його відому і присутності вирішується питання, яке набуло міжправославного формату. Щось подібне відбулося в Україні 27 травня 1992 року у Харкові (якщо провести паралелі): без згоди «першого» (з його ж провини) вирішується доля Церкви.
  6. Швидше за все, що дана зустріч є певним підґрунтям для майбутнього Синаксису Предстоятелів Помісних Церков, і це теж виклик Константинопольській Патріархії, оскільки вона категорично відмовилася щось подібне проводити.

Церковно-дипломатичний формат

Як зазначив голова Закарпатської обласної державної адміністрації Геннадій Москаль, «Томос не приніс нічого доброго»:

«Тут дуже неоднозначно сприйняли реалізовані реформи і гасла. Я свого часу навіть боявся вимовляти слово «Томос», бо ж маємо 640 громад Московського Патріархату, 32 монастирі… І замість Помісної церкви ми отримали митрополію від Константинополя, а по факту – відсутні церкви і ніяких тенденцій до масового переходу. Я не стверджую, що священники здійснювали якусь агітацію, в наших умовах цього і не треба було робити. А треба було не чіпати тему релігії в мультикультурному і релігійно розмаїтому Закарпатті. Тут історично церкви не ототожнювали себе з Московським Патріархатом – і при Чехословаччині, і за Радянської доби. І якщо на Львівщині, Івано-Франківщині, Тернопільщині Томос зіграв свою позитивну роль, то в нас навпаки». (За Порошенка свої голоси віддали 16,7% закарпатців).

Тому як би не агітували представники ПЦУ в Закарпатті «бігун» Бедь і Варсонофій Рудник, та людей не обдуриш. Та й в цілому по Україні картина ідентична, лише Львівщина у своїй більшості підтримала президента Порошенка (але це, заслуга греко-католиків).

Тому «Томос не допоміг», а навпаки, нашкодив. Публічно Порошенка перед виборами підтримували і Епіфаній, і Святослав Шевчук. Однак ані «томос-тури» Президента і очільника ПЦУ, ані публічні стращання кліриків даної структури «хто голосуватиме за Зеленського – буде горіти в пеклі», ані адмінресурс не допомогли. Та навіть самі представники владної верхівки, як-то пані Сироїд (між іншим, заступник голови Верховної Ради) публічно заявляють, що Адміністрація Президента зобов`язувала ПЦУ агітувати за Петра Порошенка: «Мені сьогодні стало відомо, що, як виявилось, з Адміністрації Президента телефонують по церквах і розповідають, як правильно треба молитись, щоб переміг чинний Президент на виборах. Тобто, про кого згадувати на проповідях, розсилають інструкції по церквах».

Можна спрогнозувати, що співпраця ПЦУ і націонал-радикалів (агресивно налаштованих проти Церкви) буде тривати. Уже зараз лунають заяви перших осіб держави – Президента, голови парламенту на кшталт «ми не допустимо реваншу УПЦ». Чи міністра Кириленка (який входить до Вищої ради Київського патріархату), що зупинка перейменування УПЦ – це «втручання у справи Церкви».

Вочевидь, що на парламентські вибори, які можуть згідно з календарем відбутися восени, а, можливо, і дещо раніше, риторика радикальних сил буде проходити в унісон з представниками ПЦУ та греко-католиків, і те виключно в окремих районах Західної України (Галичина).

Війна престолів у ПЦУ

Деякі церковні джерела повідомляють, що на липень запланований Архієрейський Собор Київського патріархату під патронатом «почесного патріарха» Філарета. Не є секретом, що у єпископаті новоствореної ПЦУ існує типова«партійність»: УАПЦ орієнтована суто на Фанар (частина кліриків взагалі за богослужінням не згадує Епіфанія, а лише Варфоломія, що взагалі суперечить умовній самостійності), частина єпископату орієнтована на Філарета (згадайте заяву Іоасафа Шибаєва), є клан Михайла Зінкевича (там теж не задоволені своїм положенням і відсутністю адмінпосад), і, звісно, молодь, яка орієнтована на Епіфанія (Євстратій Зоря, Митрофан Бутинський, Паїсій Кухарчук). Зауважте: ще з часу вручення Томосу (з 6 січня 2019 року) – не відбулося жодного богослужіння всього єпископату ПЦУ. Дивно, чи не так?

Філарет, безумовно, хоче повернути усе «на круги свої», і позиція КП під його патронатом була більш-менш консолідованою. Молодий очільник, як виявилося, просто не готовий: він не може втримати усіх архієреїв, і період після виборів це продемонструє чітко. Тому «розкол у розколі» назріває.

Висновки

Нова «автокефальна» спільнота під назвою ПЦУ поки що не здала жоден апробаційний тест:

  1. На міжнародній православній арені все дуже складно: жодна Помісна Церква не підтримала. Зібрання чотирьох Предстоятелів Церков однозначно демонструє, що питання православної єдності і еклезіології будуть вирішувати без Фанару.
  2. Грецька Церква буде відтягувати розгляд «українського питання» до останнього і навряд чи дасть ствердну позицію (зустріч Варфоломія і Ієроніма запланована на травень). Очевидно, буде прийняте певне перехідне рішення, щось на кшталт того, якого дочекались від Румунської Церкви.
  3. Президентська кампанія нанесла нищівної поразки президенту Порошенку, і є небезпека для його політичної сили потрапити в парламент у мінімальному представництві (відсоток підтримки це чітко демонструє). ПЦУ, яка по вуха втягнута у політичні баталії і надіялася на підтримку, її плавно втрачає.
  4. Внутрішня конфронтація у власному таборі ПЦУ набирає обертів, не цураються публічних звинувачень, і є загроза розпаду на групи: Київського патріархату, УАПЦ і, власне, частини ПЦУ.
  5. Храми, які рейдерським чином захопили, пусті. Є випадки, коли відкликають підписи про перехід в ПЦУ.

Таким чином, цікава нас чекає драма. А час, звісно, все розставить по місцях.

МАРК ОБНОРСЬКИЙ

Схожі публікації