Митрополит Феодор: Відступництво та визнання розколу – результат нехтування канонами Церкви

Митрополит Кам’янець-Подільський і Городоцький Феодор (Гаюн) вважає, що визнання ПЦУ з боку деяких православних Церков, є результатом нехтування канонами Церкви. Стаття розміщена на сайті Кам’янець-Подільської єпархії УПЦ.

Зокрема, у тексті йдеться, що «сьогодні весь православний світ фактично стоїть на порозі нового великого розколу, масштаби якого можна порівняти хіба що з розколом 1054 року, в результаті якого Римська церква відпала від Вселенського Православ’я; причина такого стану полягає в тому, що Константинопольський патріархат визнав канонічною об’єднану групу розкольників – так звану ПЦУ».

Владика каже, що «це визнання шокувало православних християн, які до цього часу не можуть зрозуміти, як міг Фанар не тільки порушити ряд церковних правил, а й піти проти своїх же власних рішень, прийнятих щодо анафеми Філарета Денисенка і очолюваної ним структури; проблема розколу ускладнюється тим, що українських розкольників визнав не тільки предстоятель Константинопольського патріархату, а й предстоятелі Елладської та Олександрійської Церков».

Ієрарх нагадав, що «ще зовсім недавно патріарх Олександрійський Феодор II закликав українців триматися єдиної канонічної Церкви в Україні, а Архієпископ Афінський і всієї Еллади запевняв, що для нього не існує іншого канонічного митрополита України, крім предстоятеля УПЦ Блаженнішого Митрополита Онуфрія».

Для того, щоб знайти відповідь на питання про те, як же таке могло статися, необхідно «звернути особливу увагу на своєрідне ставлення до канонів і Священного Передання Церкви Христової з боку фанаріотів», тому що саме це «призвело їх не тільки до визнання ПЦУ, але і до спотворення вчення про Церкву (еклезіології)».

Архієрей вказує, що «на Фанарі вже давно виношують плани щодо необхідності євхаристійного та молитовного спілкування з Римо-католицькою церквою». У свою чергу, за його словами, «і папи ніколи не залишали думки підпорядкувати своїй владі православних, яких вони вважали схизматиками; з історії ми знаємо, що православні ініціатори об’єднання з католицизмом занадто часто зневажали святі канони і вчення Церкви для досягнення своїх земних цілей».

Як приклад нехтування канонів Церкви, митрополит Феодор призводить спроби об’єднати православних християн з католиками, які здійснюються під час Ліонської і Флорентійської унії. Крім того, він нагадав історію спалення католиками-хрестоносцями ченців Зографского монастиря на Афоні в 1278 році.

Він наголосив, що «Флорентійська унія, на думку її організаторів, повинна була через злиття православних з католиками під верховенство папи і на шкоду Православ’ю, вирішити державні проблеми». Але, каже далі владика, «ініціатори унії не врахували відданість Православ’ю віруючого народу, роль якого була відзначена пізніше в Посланні Східних Патріархів».

Саме тому «можна стверджувати, що Ліонська, Флорентійська і всі інші унії, які перш за все вирішували політичні проблеми, спираючись не на канонічні правила Православної Церкви, а на зовнішні принципи єднання, не вирішили проблеми розколу», а «результатом таких об’єднань був гнів Божий, який призвів до страшних випробувань і падіння православної Візантійської імперії».

Митрополит Феодор вказує, що «починаючи з кінця 19-го століття представники Рима і Фанару, знову в суто земних, геполітічних інтересах, намагаються знайти нові шляхи єднання за допомогою введення ряду реформ». Однак, на його думку «ці реформи порушують традиційний порядок церковного православного благочестя і, нарешті, впливають на стійкість у вірі».

Він нагадує православним християнам, що «діяльність Константинопольських патріархів Мелетія і Афінагора, як і їх сучасних послідовників, тісно пов’язана із заходами, спрямованими на церковні реформи, які мали негативні наслідки».

Як приклад таких негативних реформ владика призводить календарну реформу патріарха константинопольського Мелетія (Метаксакіса), яка повинна була допомогти Православній Церкві «об’єднатися» з католиками і протестантами, а також ряд інших реформ, серед яких – дозвіл на другий шлюб для священиків і допустимість скасування постів.

Але, підкреслив митрополит Феодор, «православний народ ці реформи не прийняв», а календарна реформа «не була одноголосно прийнята навіть всередині Грецької Церкви, яка розкололася і цей розкол продовжує існувати і сьогодні».

Владика нагадав, що на всеправославній нараді 1948 року главами та представниками практично всіх Помісних Православних Церков було прийнято рішення відмовитися про «екуменічного руху».

Митрополит Феодор також нагадав позицію відомого учасника цієї наради, святителя Серафима (Соболєва), який вважав, що «організатори “екуменічного діалогу” прагнуть не до догматичного єднання всіх так званих християнських церков з православними Церквами, а до змішування тих і інших за допомогою відступу християн від своєї віри… А це змішування рівнозначно знищенню Православ’я».

Разом з тим, владика вказує, що «проблеми, які обговорювалися на Всеправославній нараді 1948 року, пов’язані з бажанням реформувати Церкву і зблизитися з інославними, продовжують існувати».

Особливу увагу митрополит УПЦ звертає на спільні молитви деяких православних ієрархів з представниками католицьких або протестантських «церков», «незважаючи на те, що канони Церкви недвозначно забороняють спільну молитву з єретиками і розкольниками». Наприклад, каже владика, «недавно патріарх Константинопольський Варфоломій звершив спільне з католиками вечірнє «богослужіння» у французькому монастирі Шеветонь».

Саме тому, «відповідаючи на питання, як взагалі так сталося, що предстоятелі Константинопольської, Елладської та Олександрійської Церков з такою легкістю і всупереч церковним канонам прийняли у спілкування нерукоположених і підданих анафемі представників українських розкольницьких груп, ми змушені з жалем констатувати – до цього суттєвого відступу від церкви їх привели «незначні» порушення Православного Передання і вчення нашої церкви».

Владика зазначає, що «наявність високого сану не гарантує правильності прийнятих рішень, які стосуються догматичного-канонічного і духовного життя Церкви Христової, якщо ці рішення не відповідають соборним постановам і вченням святих отців».

Він нагадує, що «в житті Церкви все заслуговує на увагу і повагу», тому що «тільки повага і вірність святим канонам, які є огорожею Церкви, створюють духовну безпеку і необхідні умови для спасіння віруючих; історія не раз демонструвала нам, що апеляція до сильних світу цього, використання політичних аргументів і зовнішньої сили для досягнення церковного єднання ні до чого доброго не приводить. Єднання у Христі можливо тільки тоді, коли воно ґрунтується на євангельському вченні».

Схожі публікації